Вірші Тичини Для дітей 3, 4 класу про природу, про тварин, про зібрані в цій статті.
Вірші Павла Тичини для дітей
А Я У ГАЙ ХОДИЛА…
А я у гай ходила
По квітку ось яку!
А там дерева – люлі.
І все отак зозулі:
Ку-Ку!
Я зайчика зустріла,
Дрімав він на горбку.
Була б його спіймала –
Зозуля ізлякала:
Ку-Ку!
ОСІНЬ ТАКА МИЛА
Осінь така мила,
Осінь
Славна.
Осінь матусі їсти несе:
борщик у горщику,
кашка у жменьці,
скибка у пазусі,
грушки в хвартушку.
Осінь така мила,
Осінь
Славна.
ХОР ЛІСОВИХ ДЗВІНОЧКІВ
Ми – дзвіночки,
Лісові дзвіночки,
Славим день.
Ми співаєм,
Дзвоном зустрічаєм:
День!
День.
Любим сонце,
Небосхил і сонце,
Світлу тінь,
Сни розкішні,
Все гаї затишні:
Тінь!
Тінь.
Линьте, хмари,
Ой прилиньте, хмари, –
Ясний день.
Окропіте,
Нас нашелестіте:
День!
День.
Хай по полю,
Золотому полю,
Ляже тінь.
Хай схитнеться –
Жито усміхнеться:
Тінь!
Тінь.
ГАЇ ШУМЛЯТЬ…
Гаї шумлять –
Я слухаю.
Хмарки біжать –
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.
Гей, дзвін гуде –
Іздалеку.
Думки пряде –
Над нивами.
Над нивами-приливами.
Купаючи мене,
мов ластівку.
Я йду, іду –
Зворушений.
Когось все жду –
Співаючи.
Співаючи-кохаючи
Під тихий шепіт трав
голублячий.
Щось мріє гай –
Над річкою.
Ген неба край –
Як золото.
Мов золото – поколото,
Горить-тремтить ріка,
як музика.
Павло Тичина вірші для дітей
Пробіг зайчик.
Дивиться –
Світанок!
Сидить, грається,
Ромашкам очі розтулює.
А на сході небо пахне.
Півні чорний плащ ночі
Вогняними нитками
сточують.
– Сонце –
Пробіг зайчик.
ДОЩ
А на воді в чиїйсь руці
Гадюки пнуться…
Сон. До дна.
Війнув, дихнув,
сипнув пшона –
І заскакали горобці!..
– Тікай! – шепнуло
в береги.
– Лягай… – хитнуло
смолки.
Спустила хмарка на луги
Мережані подолки.
НА МАЙДАНІ
На майдані коло церкви революція іде.
– Хай чабан! – усі гукнули, – за отамана буде.
Прощавайте, ждіте волі, –
гей, на коні, всі у путь!
Закипіло, зашуміло –
тільки прапори цвітуть…
На майдані коло церкви
посмутились матері:
та світи ж ти їм
дорогу,
ясен місяць угорі!
На майдані пил спадає.
Замовкає річ…
Вечір.
Ніч.
П. Тичина вірші для дітей
Блакить мою душу обвіяла,
Душа моя сонця намріяла,
Душа причастилася кротості трав –
Добридень, я світу сказав!
Струмко серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, мов свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля –
Добридень тобі, Україно моя!
Не бував ти у наших краях!
Не бував ти у наших краях!
Там же небо – блакитні простори…
Там степи, там могили, як гори.
А веснянії ночі в гаях!..
Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,
Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,
Серце б’ється і б’ється в грудях…
Не бував ти у наших краях.
Не бував ти у наших краях,
Бо відтіль не таким би вернувся!
Чув про степ, що ген-ген простягнувся?
Єсть там люди – й зросли у степах, –
Що не люблять, не вміють ридати,
Що не можуть без пісні і нивки зорати!
Тебе ж завжди я бачу в сльозах… –
Не бував ти у наших краях.