Вірш “Летять на землю груші, як з рогаток…” Ліни Костенко
“Летять на землю груші, як з рогаток…” Ліна Костенко
Летять не землю груші, як з рогаток.
Б’є в тамбурини осені горіх.
Сади, омиті музикою згадок,
ковтають пил міжселищних доріг.
В старім гнізді танцюють лелечатка,
і, одірвавши ніжки від землі,
немов малі русалоньки, дівчатка
гойдаються в зеленому гіллі.
Ой доле, доле, що з людьми ти коїш?
Цим осокорам вже по двісті літ.
Із катапульти гойдалки такої ж
колись я звідси вилетіла в світ.
Ось я зійду з наждачного перону
у цей зелений, цей черлений вир.
Сидить просмолена ворона
в береті сонця набакир.
Стара дзвіниця й досі ловить гави.
Танцює ціп на житньому току.
Ну що мені магнолії, агави?
Я поцілую мальву у щоку.
Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.
Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Летять на землю груші, як з рогаток…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.