“Падіння дому Ашерів” (англ. The Fall of the House of Usher) – розповідь Едгара Аллана По, вперше опублікована у вересні 1839 року в Бартонскому журналі для джентльменів. Була трохи переробленав 1840 році для збірки “Гротески і арабески”.
“Падіння дому Ашерів” скорочено
Безіменний оповідач, отримавши листа від свого друга юності Родеріка Ашера, приїжджає до нього в маєток. Під’їжджаючи до будинку, він звертає увагу на неймовірно похмурий пейзаж: сам Будинок Ашерів, озеро, на березі якого стоїть будинок, очерети, залишки дерев. Також він звертає увагу на ледве помітну тріщину, що розтинає будівлю від верху до низу.
Зустрівшись з хазяїном будинку, він дізнається про його дивну спадкову хворобу – усі його почуття тяжко загострені – він хворобливо сприймає яскраве світло, гучні звуки, яскраві фарби. Фактично усе його життя пройняте страхом. Родерік Ашер також упевнений, що в його житлі гніздиться деяка сила, яку він не може визначити. Оповідач дізнається, що сестра Родеріка, леді Меділейн, його єдина близька людина, також хвора на дивну хворобу: вона до всього байдужа, тане день від дня, а іноді її тіло клякне і дихання призупиняється. Якраз перед приїздом оповідача стан її особливо погіршав. Оповідач проводить дні, спілкуючись з Ашером; він розглядає картини Родеріка, дуже химерні, слухає його музикування на гітарі і читає книги. У один з днів Ашер виконує пісню “Обитель привидів”, розвиваючи надалі в розмовах думку про те, що рослини здатні відчувати і навколо озера і стін будинку згущується своя особлива атмосфера, століттями що впливає на долю всіх Ашерів.
Одного разу Ашер повідомляє оповідачеві, що його сестра, леді Меділейн, померла, і просить допомогти йому спустити її тіло до похорону в підземеллі. Удвох вони відносять туди тіло, щільно закривши труну і замкнувши важкі залізні двері. Після цього Родерік Ашер стає все більш і більш тривожний, його тривога і страх поступово передаються і оповідачеві. Десь через тиждень оповідач вночі, перед бурею, що насувається, чує дивні глухі удари, що незрозуміло звідки доносяться. У його кімнаті з’являється Ашер, який, розкривши навстіж вікно, впускає бурю до кімнати, спостерігаючи за пейзажем зовні.
Вирішивши заспокоїти друга, оповідач починає читати йому роман Ланселота Каннінга “Божевільна печаль”. Те що відбувається у будинку перекликається з текстом книги : оповідач читає про тріск і гуркіт дощок, що ламаються, – і звідкись доноситься ледве чутний шум; текст говорить про жахливий звук, виданим вмираючим драконом – і чується віддалений крик; у книзі описується оглушливий дзвін від щита, що впав на підлогу, – і до героїв доноситься глухий, але виразний дзвін металу. Родерік Ашер, знаходячись в жахливому стані, шепоче другу, що вони насправді поховали його сестру живцем. Він, завдяки своїм загостреним почуттям, давно вже зрозумів це, проте не смів сказати. Двері в залу розкриваються, і з’являється леді Меділейн, змучена і в крові. Вона падає на руки братові, тягнучи його, вже бездиханного, за собою на підлогу. Оповідач, сповнений жахом, кидається геть з дому. Буря якраз в самому розпалі. Тікаючи, герой зауважує, що тріщина в Домі, яку він помітив ще після прибуття, швидко розширюється. “… Пролунав дикий оглушливий гуркіт, немов рев тисячі водоспадів… і глибокі води зловісного озера біля моїх ніг безмовно і тужно зімкнулися над уламками будинку Ашерів”.