Вірші про калину на українській мові для дошкільнят та дітей зібрані в цій статті.
Дитячі вірші про калину
Беріть калину –– червоні корали,
Ці кетяги небо і сонце ввібрали,
Напоїть матуся калиновим чаєм,
Недугу ураз, як рукою знімає.
Я не груша, я не слива,
Я калинонька вродлива
Я стою в зеленім листі,
У червоному намисті.
Я калина красна,
Ягідками вкрилась рясно.
І горять вони вогнисто,
Мов у дівчини намисто.
Калинонька вогниста,
Подаруй своє намисто.
І з тобою ми охоче
Гарний поведем таночок.
Схилилася калина на воду,
Дивилась на красную вроду,
Горобчики з поля летіли,
Всі ягоди з неї об’їли.
У сумі калинонька мила
Все листя у воду зронила
Прийшли за вітрами морози
Замерзли в калиноньки сльози.
Вірші про калину для дітей
Хай і знов калина
Червоніє, достигає,
Всьому світу заявляє:
„Я – країна Україна –
На горі калина!”
П. Тичина
Серед поля, край села
Калинонька зацвіла
Ніби дівчина в віночку
У вишиваній сорочці
Русу косу заплела.
Л. Біда
Без верби та калини нема України
Ми українці – велика родина,
Мова і пісня у нас солов’їна!
Квітне в садочку червона калина,
Рідна земля для нас всіх – Україна.
Цвіте калина в нашому саду,
Її просту одежу вінча вінок, як ніжну молоду.
Віночок із маленьких квіточок –
Непишних, некрасивих, непримітних.
Вона отак, як наша доля, квітне,
Вона Вкраїни рідної вінок!
А восени як ватра спалахне!
Своїм осіннім кетягом сяйне
І звеселить осінні тихі далі.
Червоні кетяги калини
Горять вогнями усіма,
Без калини нема України,
Без народу Вкраїни нема.
Вірші про калину на українській мові
Ось калина над рікою.
Віти стелить по воді.
Хто це щедрою рукою
Їй намистечко надів?
Червонясте, променисте
Розцвітає, як вогні…
Дай хоч трішечки намиста,
Калинонька, і мені.
Колишися, калинонько, колишися,
Зеленими листочками розкошися,
Сонячними променями розмалюйся,
З дужим вітром буйнесеньким розцілуйся.
А ще й срібною росою вмийся чисто,
Надінь свої ягідочки як намисто.
Говорила мати: не забудься, сину,
Як будуєш хату, посади калину.
Зоряна калина – і краса, і врода
Нашої Вкраїни, нашого народу
Пам’ятай же, сину, що казала мати,
Посади калину в себе біля хати.
Червона калино, чого в лузі гнешся?
Червона калино, чого в лузі гнешся?
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?
Чи жаль тобі цвіту на радощі світу?
На радощі світу?
Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту?
Чи грому з блакиту?
Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,
Не страшно і грому,
І світло люблю я, купаюся в ньому.
Купаюся в ньому.
Та вгору не пнуся, бо сили не маю,
Бо сили не маю,
Червоні ягідки додолу схиляю.
Додолу схиляю.
Я вгору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара,
Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,
Отінив, як хмара.
Іван Франко
Стоїть над водою червона калина…
Віками про неї складають пісні, –
Це образ твій світлий, моя Україно,
Він чистий і ніжний, як цвіт навесні.
На битву за волю і честь Батьківщини
Козак воювати далеко іде,
А вдома калина і мила дівчина,
Що довго і вірно коханого жде.
У січах кривавих, де смерть або рани,
Звитяжці кріпили до волі жагу.
І кров їх гаряча горіла багряно,
Мов грона калини, на білім снігу.
Не всі із походів далеких вертались –
Життя їх забрали жорстокі бої,
На їхніх могилах калини зростали,
В зажурі схиляючи віти свої…
Калино, калино, квітуй у долині,
Пишайся рум’яно над синню води,
Ввібрала ти в себе красу України
І будеш у серці народу завжди.
Микола Верещака