Вірш “Молюсь і вірю” Максима Рильського – переповнений вірою, надією, оптимізмом.
“Молюсь і вірю” М. Рильський
Молюсь і вірю. Вітер грає
І п’яно віє навкруги,
І голубів тремтячі зграї
Черкають неба береги.
І ти смієшся, й даль ясніє,
І серце б’ється, як в огні,
І вид пречистої надії
Стоїть у синій глибині.
Клянусь тобі, веселий світе,
Клянусь тобі, моє дитя,
Що буду жити, поки жити
Мені дозволить дух життя!
Ходім! Шумлять щасливі води,
І грає вітер навкруги,
І голуби ясної вроди
Черкають неба береги.
Голуби в небi, дзвiнкий смiх коханоi людини поруч, вiтер, простiр, води – хiба це не щастя? Лiричний герой упевнений у собi, свiт вiн уже називає своiм дитям i готовий жити, поки дозволить дух життя. Бог, природа й вiн сам виступають єдиним, гармонiйним цiлим, i нам передається оця бадьорiсть, цей оптимiзм молодого поета.