Мико Ла Джеря – соціально-побутова повість І. Нечуя-Левицького., присвячена Миколі Лисенку.
“Микола Джеря” образи
Головний герой повісті М. Джеря. Письменник вивів постать українського селянина-бунтаря Миколи Джері, людини волелюбної, невтомної, енергійної, високої моралі, глибокого, щирого почуття. Микола Джеря ненавидить гнобителів, протестує проти соціальної несправедливості. Він сміливо підносить руку на пана та його слуг, перший серед заробітчан не скоряється посесору-капіталісту і багатію-отаману, шукає спільників у боротьбі. Микола Джеря – добрий, уважний, ввічливий у відносинах із батьками, заробітчанами, скромний, здібний до музики й малярства.
Портрет Миколи Джері
“Музики заграли, і Микола пішов садить гопака. Той гопак був страшний; здавалось, ніби сам сатана вирвався з пекла на волю. Його темні очі ніби горіли, як жарини, а волосся розпатлалось; бліде лице почорніло і неначе посатаніло. То був не молодий Микола з тонким станом, з парубочим веселим лицем; то був бурлака, що був ладен жити й гулять хоч весь день”.
Джеря – духовно вільна особистість. У конфлікті з обставинами Микола утверджується як непохитний волелюбець, правдошукач. Саме тут відкрилися можливості таким його душевним пориванням, які виходять за межі житейських стандартних уявлень його батька. Конфлікт Миколи з ворожими трудівникові обставинами не має механічного характеру, оскільки він зумовлений глибоко внутрішніми причинами: волелюбством Миколи, прагненням жити по-людськи, усвідомленням свого рабського становища. Джеря не може пристосовуватись, лицемірити. Висока духовна свобода характеризує його як людину непересічної вдачі, людину, яка є носієм якостей національного характеру, коріння якого сягають у глибини історії і побуту його волелюбного народу.
Усвідомивши, що не особисті риси пана є причиною нещастя його родини, а панщина, Микола покидає село: “Піду в ліси, піду в степи, піду в пущі й на гострі скелі, а панщини таки робити не буду і в москалі не піду”. І він дотримав слова, дарма, що дорогою ціною. Навіть заповіт батька скоритися, не чіпати пана й осавули не змінили його поведінки. Досвід батька, вихованого віковим рабством, неприйнятний для молодого покоління. Переживши чвертьстолітню “одіссею”, Микола зберігає духовну міць і незламність. Микола “був сивий аж білий. Густі сиві брови низько понависали й закривали очі, а з-під їх і тепер блищали темні, як терен, очі. Довгі сиві вуса спускались вниз, а голова біліла, наче вишневий цвіт. Його вид і тепер був сміливий і гордовитий”.
Уже в перших розділах повісті автор зображує старого кріпака Петра Джерю, батька Миколи. Усе життя Петро покірно робив на пана, але це не рятувало його від канчуків. Виснажений непосильною працею, Джеря передчасно помирає. “Важка праця виссала з його усю силу. Уся його сила прийшла на чужу користь, в чужу кишеню, – на дорогі оксамитові сукні, на золоті сережки пані Бжозовській, на дорогі наїдки та напитки, на дорогі панські примхи та витребеньки”.
Дуже яскраво й зворушливо змальовано також жінку кріпачку Нимидору, дружину Миколи. Гарна, чесна, працьовита людина, вона мала всі права на щастя, але в умовах кріпосницького гніту життя її було понівечено.
Крім головного героя, в повісті виведено й інших персонажів. Не тільки Микола протестує проти панського гніту. Разом із ним тікає від панщини з рідного села ще кілька кріпаків. Вербівські бурлаки – люди волелюбні, чесні, готові на самопожертву. Серед бурлак особливо відзначається щирістю почуттів, вірністю почуттів, вірністю товариству Петро Кавун.
Реалістично зображені в повісті такі визискувачі: пан Бжозовський, посесор Бродовський, панський прислужник – осавула. Усі вони прагнуть скористатися з праці кріпаків. Особливо жорстоким гнобителем був пан Бжозовський, від якого кріпаки втікали з рідного села.
Змальовуючи в повісті цих жорстких експлуататорів, письменник показав їх як “ворожу силу”, з якою вже не бажає миритися трудовий народ.