Гуморески Павла Глазового про студентів – нагадають кожному читачеві про чудові студентські роки.
Гуморески Глазового про студентів
“Звідки гроші у студента”
Сказав студент товаришу: – В тебе три костюми.
Звідки грошей стільки маєш? Це ж великі суми.-
А товариш посміхнувся, глянув хитрувато.
– Я хороші гроші маю, бо пишу багато.
– Що ж ти пишеш – вірші, прозу? Подаєш в журнали?
– Та ні, батькам листи пишу, щоб грошей прислали.
“Вередлива дівчина”
В драматичному театрі – блиск і красота.
Кучерявого студента дівчина пита:
– Ну навіщо на гальорку ти узяв квитки?
Сидимо тут біля люстри, наче павуки.
Звідсіля я бачу сцену, наче з літака… –
А студент: – Ну й вередлива ж, – каже, – ти яка!
Зачекай, ось я з тобою у кіно піду.
Там сидітимеш ти в мене в першому ряду.
СТРАШНІ ЗНАННЯ
Прийшов студент четвертий раз складати сопромат.
Хвилин п’ятнадцять щось молов – і все було не в лад.
Професор мовив: – Ну, гаразд, поставлю трійку вам. –
Студент на місці остовпів, не вірячи ушах.
– Невже я витримав? Невже? – професора спитав.
А той до нього нахиливсь і тихо прошептав:
– Я ваших знань уже боюсь.
Це я не витримав. Здаюсь!
* * *
ЖЕНИХ
Пише студент батькам своїм: “Скоро я женюся.
Є у мене наречена. Звуть її Маруся.
Чи на вроду вона гарна, сказать не беруся.
Шліть чотири карбованці, я з нею знімуся”.
І відписав йому батько: “Дорогенький сину!
Посилаю тобі грошей тільки половиную
Нехай зніметься Маруся, і буде прекрасно.
Твою пику ми й без фото уявляєм ясно”.
У КИЄВІ НА ПОДОЛІ
Йшов професор і зайшов у якусь крамницю.
В касу глянув і уздрів свою випускницю.
Привітався і сказав: – Я прошу пробачення.
Ми ж, здається, на село вам дали призначення.
– Але ж ви учили нас, – мовила дівиця, –
Що між містом і селом стерта вже різниця.
Я й подумала собі: як нема різниці,
То нащо мені село? Житиму в столиці.
* * *
БОСИЙ СТУДЕНТ
Цілий рік студент провчився майже без просвітку
Та й приїхав відпочити до батьків улітку.
Вклала мати сина спати з дальної дороги.
– Що він тільки, – каже батько, – узува на ноги.
Обносився, обтріпався, посіклось на шкурки.
Колись отак узувались безпритульні вурки.
Взяв смолу він, дратву й шило ще й циганську голку,
Довів якось черевики синові до толку.
Син уранці підхопився, скочив на підлогу.
Що за диво? Не налазить черевик на ногу.
Батько збоку утішає: – Не журися, хлопче.
Нога в тебе чималенька, за півдня розтопче. –
Син хитає головою: – Думали б хоч трішки.
Нащо було зашивати нові босоніжки?
* * *
ДИПЛОМ
З вірменського гумору
Мав сина гордий багатій.
То був не син, а божа кара. –
Картяр, гуляка, лиходій,
Ледачий бовдур і нездара.
Не шкодував грошви татусь,
Не полишав синочка в скруті,
А той, не дуючі і в ус,
Сім літ учився в інституті.
І ось одержувать диплом
Він скаче в місто скакуном.
Спинився кінь біля воріт,
Студенти збіглися веселі.
Лакей гуляки, сивий дід,
Диплом виносить на тарелі.
Зареготав багацький син,
Старого ляснувши по спині:
– Неси диплом іще один –
Моїй чудесній конячині. –
Старий віддав йому чолом:
– Розумно зволили сказати.
Якщо ослу дали диплом,
Чому ж коневі теж не дати?
ЦИВІЛІЗОВАНИЙ ОМЕЛЬКО
Під ларьочком Гнат, Антон і Омелько з ними.
Дудлять сивий самогон банками скляними.
Мимо них пройшов араб в білому береті,
Що навчається у нас в університеті,
Кібернетику вивча й інші дисципліни –
Недарма ж сюди прибув з дальньої країни.
До ларка він підійшов, попросив з поклоном
Півчарчини коньяку і заїв лимоном.
– От слабак, із чарки п’є, – Гнат Омелька смика.
А той каже: – Що ти хоч… То ж людина дика.