Міф “Сізіф” скорочено
Син бога вітрів Еола Сизиф довгі роки був царем Коринту. І треба сказати, був він напрочуд спритним і підступним хитруном, обдурив багатьох людей і зібрав у Коринті незліченні багатства. Коли прийшов йому час помирати, то за ним прийшов бог Танат-Смерть. Проте Сизиф обдурив Таната-Смерть і закував у кайдани.
Кілька років сидів Танат у полоні Сизифа, кілька років на землі не помирали люди. Порушився звичний перебіг подій. Тоді Зевс послав у Сизифів палац бога війни Ареса, який нарешті звільнив Таната-Смерть. Повертаючись до Аїду, Танат прихопив і спритного Сизифа.
Проте й тут Сизифові вдалося надурити богів. Він наказав своїй дружині – плеяді Меропі, щоб та не ховала чоловікового тіла, не влаштовувала похорону і не приносила жертви Аїду. Минув деякий час, а Аїд усе чекав, коли ж Сизифова дружина виконає священний обряд поховання і принесе йому жертву. Тоді Сизиф попросився у володаря підземного світу: “Аїде, відпусти мене на один день на землю! Нехай я тільки покараю свою дружину Меропу, що не сповняє священного звичаю!”
Аїд погодився. Сизиф повернувся на землю, але й не думав іти назад у підземне царство, а натомість знову оселився в палаці й вів веселе та щасливе життя. Розгніваний Зевс послав за Сизифом вісника богів Гермеса, і той силоміць повернув спритника до Аїду.
А там уже чекала на нього заслужена кара: щодень і щоніч він приречений викочувати на круту гору величезний камінь. Напружує Сизиф усі жили, пхає каменюку, та щойно досягне вершка гори, як каменюка зривається донизу – і все треба починати спочатку. І тому люди називають важку, нескінченну й безглузду працю “Сизифовим трудом”.