"Острів скарбів"… Хто з вас, юні друзі, не читав цей захоплюючий роман Роберта Люіса Стівенсона? Напевно, запам’яталися вам надзвичайні пригоди відважного юнги Джима Хокинса і його друзів – справедливих, благородних. І ви, звичайно, не раз здригнулися, згадуючи лукавого ватажка піратів одноногого Джона Сильвера і його кровожерливих дружків. Але, напевно, мало хто з вас знає, що острів, про який йде мова в романі, як вважають багато учених, не плід фантазії відомого письменника, а існує насправді.
Поглянете на карту: у Карібському морі, поблизу південного побережжя Республіки Куби розташована невелика група островів, що належать цій країні. Найбільший з них – острів Хувентуд, який ще до недавнього часу був відомий як острів Пінос. Якщо ви порівняєте карту острова, складену в XVIII ст., з тією, яка поміщена в романі, то переконаєтеся в значній схожості їх контурів. Немало загального і в поверхні цих островів. Зокрема, один з горбів острова Хувен-туд, як і на "острові скарбів", називається "Підзорна труба" (на іспанській мові "Ла-віхиа"). Густі соснові ліси, описані письменником, які не зростали і не зростають ні на одному з інших тутешніх островів, і понині покривають майже половину Хувентуда. За своєю площею, яка складає понад 3 тис. кв. км., він більше такої європейської країни як Люксембург. Вважають, що саме на берегах цього острова і відбувалися події, які лягли в основу захоплюючого романа Стівенсона. До відкриття Америки на острові проживало невелике індіанське плем’я, що займалося сільським господарством і рибальством.
Ісла де Пінос ("острів Піній") – так назвали іспанці цей живописний шматок землі, відкритий в 1494 р. самим Христофором Колумбом. Іспанські загарбники повністю знищили місцевих жителів і частину хвойних лісів – красу острова. Але незабаром, переконавшись, що золота на Піносе немає, втратили до нього інтерес. Проте острів недовго залишався "безгоспним". Розташований поблизу Юкатанського протоки, на дорогах, якими йшли до Іспанії великі флотилії з цінностями, награбованими колонізаторами у народів Південної Америки, що поневолили, колись мирний острів Пінос з другої половини XVI ст став притулком флібуст’єрів, які звідси здійснювали незліченні напади не лише на іспанські каравани, але і на крупні торгівельні порти Карібського моря.
Майже 300 років, подібно Тортуге, Пінос був базою постачання піратів всіх національностей, ареною дії знаменитих "джентльменів успіху", местомом стоянки і ремонту їх кораблів, запасів питної води, заготівки стройового лісу. Пінос побачив, можна сказати, всіх суперзірок зловісної морської розбійницької братії – Дрейка, Моргана, Дампіра, Олоне, Холу, Баськервіля, Доля Бразильця і багато інших, що плавали під "веселим Роджерсом". На острові вони відпочивали після своїх кривавих справ, а траплялося закопували "до кращих часів" привласнені скарби. Як правило, місця таких тайників трималися в глибокій таємниці і наголошувалися на спеціальних, виготовлених в одному екземплярі, картах, подібних тій, яка випадково попала в руки Джиму Хокинсу і його друзям з романа.
Вважають, що Стівенсон, що не бував в цих місцях, використовував описи острова3 Пінос у виданих в Англії путніх замітках Ф. Дрейка, Г. Моргана і інших флібуст’єрів.
Спохопившись, Іспанія не раз марно намагалася розгромити піратське лігво на Піносе. Але лише в 1830 р., після майже 300-річного піратського панування, острів знову перейшов в руки Іспанії. Проте, колонізатори не знайшли острову кращого вживання, як перетворити його на місце ув’язнення і заслання. Таким чином, до зловісної слави піратського гнізда Піносу ще додалася похмура слава острова-в’язниці, острови страждань. У темних і сирих казематах тужили тут борці проти іспанського поневолення. Був серед них і видатний кубинський революціонер Хосе Марті.
Мало що змінилося і тоді, коли Іспанія втратила свої американські володіння, а острів Пінос увійшов до складу Куби, формально незалежної країни, а фактично напівколонії Сполучених Штатів Америки. Єдиною крупною спорудою у той час була так звана "зразкова в’язниця", побудована в підніжжя гори Сьерра-де-Кабалос поряд з каменоломнею. Тут продовжували страждати патріоти вже нового покоління борців за незалежність Куби. У 1953 р. у в’язниці знаходився Фідель Кастро Русявий.
В цілому ж на острові, який перетворився на свого роду "кубинський Сибір", нічого не змінилося. Хіба що з’явилася велика кількість іноземних, головним чином американських авантюристів, які по старовинних, пожовклих від часу картах марно розшукували скарби, заховані колись піратами. До однієї з таких карт був прикладений текст пояснення, де повідомлялося, що в якійсь печері знаходиться скарб на загальну суму 20 млн. піастрів. А всього в морській пучині в острова, як вважають, покояться декілька іспанських галеонов із скарбами.
На відміну від сухопутних шукачів скарбів, морським пощастило більше. Одна з експедицій знайшла на затопленому галеоне багато старовинних золотих і срібних монет.
У 1958 р. тут побудували великий готель для туристів, в холі якої викладено мозаїчне панно, що змальовує сцену з "Острова скарбів".
У 1959 р. почалася нова історія острова. Жахливі в’язниці назавжди ліквідовували, а родючі, колись заболочені землі перетворили на квітучий сад.
Ті, кому довелося останнім часом побувати на Піносе, порівнюють його з яскраво-зеленим смарагдом в оправі блакитних вод Карібського моря. Красою до недавнього часу покинутого шматочка землі, сталі сотні гектарів цитрусових плантацій. Два десятки водосховищ, побудованих на багаточисельних невеликих річках, зрошують їх в посушливу пору року. Крім того, на острові вирощують ананаси і банани, займаються тваринництвом і рибним ловом. Замість колишніх труднопрохідних стежин на острові прокладені сотні кілометрів прекрасних шосейних доріг, розробляються поклади мармуру і вольфрамової руди. В даний час на острові проживають 70 тис. чоловік.
Відпочити на дивних пляжах (до того ж на єдиних в світі пляжах червоного і чорного піску), порибалити, помандрувати і оздоровитися в комфортабельних санаторіях приїжджають туристи з різних країн.
Про далекі ж часи флібуст’єрів нагадують лише експонати в музеї адміністративного центру Нуева-Херона. Тут розвивається харчова і легка промисловість.
На знак визнання заслуг молоді республіки в перетворенні цього куточка кубинської землі в серпні 1978 р., під час XI Усесвітнього фестивалю молоді і студентів, острів Пінос отримав нову назву – Ху-вентуд ("острів молоді").