Костянтин Паустовський біографія
Костянтин Георгійович Паустовський – радянський російський письменник, прямий нащадок гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного по батьківській лінії.
Костянтин Георгійович Паустовський народився 19 травня 1892 р. у Москві в родині залізничного статистика. Батько постійно міняв місця роботи, а після кількох переїздів сім’я оселилася в Києві. Паустовський навчався в 1-й Київській класичній гімназії. Коли він був у 6-му класі, батько залишив сім’ю, і Паустовський був змушений заробляти репетиторством на життя й навчання.
Перше невелике оповідання Паустовського “На воді” ( 1912 ), написане останнього року навчання в гімназії, було надруковане в Київському альманасі “Вогні”.
Почалася Перша світова війна, але його як молодшого сина в сім’ї (за тодішніми законами) в армію не взяли. Ще в останньому класі гімназії, надрукувавши своє перше оповідання, Паустовський вирішує стати письменником, але вважає, що для цього треба “піти в життя”, щоб “все знати, все відчути і все зрозуміти” – “без цього життєвого досвіду шляху до письменство не було”. Служить вожатим московського трамваю, потім санітаром на тиловому санітарному поїзді. Паустовський працював на металургійному Брянському заводі, на котельному заводі в Таганрозі й навіть у рибальській артілі на Азовському морі. У вільний час почав писати повість “Романтики”, яка вийшла у світ тільки в 1930 – х у Москві. Після початку Лютневої революції виїхав до Москви, працював репортером у газетах, був свідком усіх подій у Москві в дні Жовтневої революції.
Після революції багато їздив країною, бував у Києві, служив у Червоній Армії, борючись “зі всякими несосвітенними отаманами”, виїхав до Одеси, де працював у газеті “Моряк”. Тут потрапив у середовище молодих письменників, серед яких були Катаєв, Ільф, Бабель, Багрицький. Незабаром ним знову оволоділа “муза далеких мандрів”: живе в Сухумі, Тбілісі, Єревані, поки, нарешті, не повертається до Москви. Кілька років працює редактором РОСТА і починає друкуватися. Першою книгою була збірка оповідань “Зустрічні кораблі”, потім повість “Кара-Бугаз”. Після виходу цієї повісті назавжди залишає службу, письменство стає його єдиною улюбленою роботою.
У роки Великої Вітчизняної війни Паустовський працював військовим кореспондентом і писав оповідання, серед них “Сніг” (1943) і “Дощовий світанок” (1945), які критики назвали ніжними ліричними акварелями.
У роки “відлиги” активно виступав за літературну та політичну реабілітацію гнаних за часів Сталіна письменників – І. Бабеля, Ю. Олеші, М. Булгакова, О. Гріна, М. Заболоцького.
У середині 1950 – х років до Паустовському прийшло світове визнання. Він отримав можливість подорожувати по Європі. Побував у Болгарії, Чехословаччині, Польщі, Туреччини, Греції, Швеції, Італії та інших країнах; у 1965 довго жив на о. Капрі. Враження від цих поїздок лягли в основу оповідань і подорожніх нарисів 1950-1960-х років: “Італійські зустрічі”, “Швидкоплинний Париж”, “Вогні Ла-Маншу” тощо.
У 1965- Му році шляхом складних дипломатичних інтриг Радянському Союзу вдалося змінити рішення Нобелівського комітету про присудження премії Костянтину Паустовському і вручити її Шолохову. А в Італії та Швеції вже були видані в “нобелівській” серії однотомники К. Паустовського. Паустовський написав серію книг про творчість і про людей мистецтва: “Орест Кипренський”, “Ісаак Левітан” (1937), “Тарас Шевченко” (1939), “Повість про ліси” (1949), “Золота троянда” (1956) – повість про літературу, про “прекрасну сутність письменницької праці”.
Останні роки життя працював над великою автобіографічної епопеєю “Повість про життя”. К. Паустовський помер 14 липня 1968 в Тарусі, де і похований.