Кобилянська “Людина” характеристика героїв викладена в цій статті.
“Людина” характеристика образів
Олена Ляуфлер – головна героїня. Цц тип нової жінки, внутрішньо багатої, інтелігентної, гордої, спроможної на виклик суспільству. Олена намагається довести, що вона – людина, цілісна особистість, яка має право на свободу і щастя. Олена довго опирається намаганню мiщанського середовища звести її до звичайного на той час для жiнки становища безсловесної рабинi.
Епамінондас Ляуфлер – цісарсько-королівський лісовий радник, духовно убога людина, самовпевнений і безапеляційний у висловах і діях, у ставленні до рідних деспотичний, позбавленний людських і родинних почуттів. Мав слабку сторону – пияцтво, що і призвело до його деградації. Виховання дітей радник цілком поклав на дружину.
Після втрати становища пан Ляуфлер став безпорадним і нікчемним, перекладаючи на плечі Олени всі турботи про забезпечення сім’ї. Проте у ставленні до рідних він залишається деспотичним, позбавленим людських і родинних почуттів. Ось як він примушує доньку вийти заміж за нелюба: “Ти, однак, мусиш, коли я кажу! В останній хвилині пізнаєш ти ще, бо батько – голова родини, що його воля – воля всіх!”
Пані Радникова – пихата й обмежена, патріархально налаштована. Вона переконана, що кожна “добре вихована” панночка повинна розумітися насамперед на господарських роботах, бути покірною дружиною і служницею своєму чоловікові. Традиції міщанського суспільства, його мораль для неї непорушні. Пані радникова обожнювала свого сина і сподівалася, що її синові буде легше досягти вершин, оскільки він не бідний пастух. Пані радникова ненавидить книжку і друковане слово і бачить ганьбу в тому, що її донька “розвивала нежіночі, хоробливі, безбожні погляди та говорила про якусь рівноправність між мужчиною і жінкою!!!” Після смерті сина пані радникова зломилась, віддалась на волю обставин, а пізніше – Олени, яка взяла на себе господарство й утримання сім’ї. Але коли Олена зважилась на шлюб з Фельсом, до пані радникової повернулась пиха, зарозумілість і презирство до нижчих соціальним станом.
Герман-Євген-Сидор (молодий Ляуфлер) – легковажний, розбещений гультяй, спустошений морально і фізично. Він далекий від думки про навчання, впевнений, що народжений для привілеїв. Закінчує життя самогубством, бо дівчина відмовила йому.
Стефан Лієвич – його образ в повісті епізодичний, але за своїм ідейним значенням дорівнює образові Олени. Студент-медик Стефан Лієвич підтримував погляди Олени. Це людина, здатна сказати будь-кому правду у вічі, вірить у світлий ідеал, навчається, щоб бути корисним суспільству. Аналіз суспільного становища жінки, критика міщанського середовища, намагання пробудити жіноцтво і вселити віру в краще майбутнє робить образ Лієвича змістовним і цікавим.
Фельс – заможний лісничий, добрий господар, його поважають на службі, сильний і гордий чоловік. Він щирий у своїх почуттях до Олени, лагідний і уважний.
Фельс – чоловік сильний і гордий, любить читати книги, добрий господар. А трохи раніше сама Олена вирішила, що “не любив він взагалі думати, а був більше чоловік чувства”. Якщо людина здатна мати “чувства”, то це не може характеризувати її негативно, тим більше, що невідомо: не любив він думати про все чи лише про поведінку інших людей і своє до них ставлення, а більше довіряв серцю.
Не можна не відзначити і благородства лісничого. Під час освідчення, побачивши, що Олена його відтрутила грубо і різко, сказав: “Ви не любите мене?.. Не хочете бути моєю жінкою?.. Коли так, то простіть!..” Отже, не хотів примусу, насильства над почуттями, нещирості. І готовий був піти. Але Олена нарешті видавила з себе згоду: “Хочу…”
Фельс щирий у своїх почуттях. А чи такою ж щирою залишається Олена, влаштувавши на нього “лови”? Олена фактично “відбила” Фельса в дочки священика панночки Омелії. А де ж чесність і порядність? Тут виявляються її далеко не кращі риси: зверхність, хитрість, лицемірство, навіть жорстокість. Адже зовсім не виправдовують Олену її роздуми: “Чи лише я збрехала? Чи лише я одна? Хто питає про правду, або про любов?”
Безумовно, вона сильна особистість, що має право вибору, має можливість чинити так, як їй підказує серце. Вона – Людина. Але чесність і порядність на боці Фельса, адже він ладен був піти у разі Олени-ної відмови.
Трагізм героїні не в приреченні на рабську покору, позбавленні можливості бути вільною у виборі шляхів громадського і особистого життя, адже вона сама принесла себе в жертву обставинам. її трагізм у відсутності кохання.
Зворушливою і щемливою є сцена прощання Олени Ляуфлер з найдорожчим – з листами Стефана Лієвича. Коли Олена, розірвавши всі листи, взяла до рук останнього, вона не втрималася і розгорнула його. Такими натхненними словами Стефан розповідав їй про своє кохання! Є кохання – і найгірші вади не страшні, немає – той “усміх… зраджує, що він [Фельс] ограничений”. Олені неприємне навіть те, що з великою любові лісничий “.. був би стерпів, хоть вона йому й ногу на карк поставила” і “так піддався охотно її сітям…”, хоч не раз говорив: “Тиранко з вас, панно Олено!”
Але вороття в минуле немає. А провина Фельса лише в тому, що Олена зрадила своїм ідеалам. Отже, проблема зовсім не в лісникові, проблема в Олені. Вона просто людина, така ж як і всі, зі своїми вадами і недоліками.