УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИШ XVIII СТ
Гетьманування К. Розумовського
У 1750 р. брат фаворити імператриці Єлизавети К. Розумовський став гетьманом Лівобережної України і завдяки своїм зв’язкам стримував намагання знищити залишки автономії:
- намагання розширити права старшини, плани запровадити спадкове гетьманство; здійснення військової реформи, запровадження однакового озброєння й обмундирування для козаків; намагання досягти фінансової автономії, але було встановлено російський контроль за фінансами України; початок судової реформи, за якою Гетьманщина ділилася на 20 повітів зі своїми становими судами; плани відкрити в Батурині університет європейського типу, перенести туди гетьманську столицю.
Отже, помітно прагнення перетворити Гетьманщину з військової на цивільну шляхетську державу.
Ліквідація автономного устрою Гетьманщини. 1764 р., коли імператрицею вже була Катерина ІІ, гетьмана змусили подати прохання про відставку – остаточна ліквідація гетьманства. Причини скасування:
- відірваність більшості станів від військового устрою Гетьманщини; відсутність природних кордонів України, її відкритість з усіх боків; невизначеність більшості українського населення між українським патріотизмом і лояльністю до влади; нездатність козацької старшини стати політичною елітою, її угодовська політика щодо Російської імперії; слабкість міщанства як соціального стану через невисокий рівень розвитку урбанізації.
Діяльність Другої Малоросійської колегії
Генерал-губернатором Лівобережжя став П. Румянцев, нищити до кінця автономію йому допомагала друга Малоросійська колегія:
- проведення ревізії, щоб збільшити прибутки Російської імперії з Гетьманщини; 1781 р. ліквідовано в Лівобережній Україні полково-адміністративний устрій, натомість з’явилися три намісництва – Київське, Новгород-Сіверське і Чернігівське. 1783 р. замість десяти славетних козацьких полків утворили кавалерійські регулярні. Козаків перевели в категорію звичайних хліборобів, частково вони стали державними селянами.
1783 р. – царський указ про закріпачення селян Лівобережної та Слобідської України. Щоб забезпечити собі прихильність старшини, Катерина II 1785 р. прирівняла її до російського дворянства. Козацька держава була ліквідована. Наслідки ліквідації Гетьманщини :
- перестала існувати Українська держава у будь-якій формі, відсутність українських збройних сил; можливість для російської влади спокійно здійснювати управління Україною, визискуючи її; можливість уніфікації всього укладу життя України відповідно до російських порядків.
Значення Гетьманщини в історії України
- відіграла важливу роль в державотворенні українського народу; забезпечила умови для остаточного становлення українського народу, розвитку його мови та культури; захист українського народу від асиміляції, соціальних і національно-релігійних утисків польської влади; здійснення управління та соціально-економічної політики самими українцями, хоча контроль Росії; складова загальноєвропейських процесів творення національних держав, що характерно для Нового часу; історична спадщина Української козацької держави надихала майбутні покоління борців за визволення ” України, пам’ять про неї не стиралася, з козацької старшини вийшло багато визначних діячів. Ідея незалежності України не згасала в найтяжчі часи, вона лягла в основу відродження Української держави в ХХст.
Скасування козацького устрою на Слобожанщині:
– 1765 р. скасовано полково-сотенний устрій Слобожанщини, козацькі полки перетворено на регулярні;
– на території козацьких полків створена Слобідсько-Українська губернія з центром у Харкові;
– на козаків нарівні з селянами поширено так званий рубльовий збір.
Самобутній державний устрій Запоріжжя був однією з найважливіших підвалин української незалежності.
Особливості територіально-адміністративного устрою та господарського життя Нової (Піднільненської) Січі:
- самобутній державний устрій Запоріжжя був однією з найважливіших підвалин української незалежності; край поділено на вісім паланок – округів, на їх території були сотні козацьких поселень – зимівників; зменшення небезпеки татарських нападів і приплив населення сприяли освоєнню запорізьких земель; ефективність господарства Запорізької Січі базувалося на тому, що воно не знало примусової праці й вдало поєднувало громадську і приватну власність; зручне положення Січі та розвиток господарства перетворили її в значний центр міжнародної торгівлі.
Причини ліквідації Запорізької Січі
- російська влада боялася зростання впливу козацтва і розгорнула широкомасштабний наступ на державну територію й економічне становище Запоріжжя. Ліквідацію Січі відсунула російсько-турецька війна 1768-1774 рр., в якій українські збройні сили відіграли помітну роль. Внаслідок цієї війни Росія приєднала землі між пониззям Дніпра і Південного Бугу, нові кордони пролягли далеко від Січі; відпала потреба в запорізьких землях як буфера між Російською імперією та землями турків і татар; волелюбні традиції запорізьких козаків не вписувалися в імперські структури; велика територія Вольностей Війська Запорізького приваблювала російських землевласників.
Ліквідація Запорізької Січі
Російська влада вирішила, що тепер настав зручний час для знищення українського козацтва. Червень 1775 р. – остаточна ліквідація царським урядом Запорізької Січі. Козацьку старшину арештували, найбільшого покарання зазнав багаторічний кошовий отаман П. Калнишевський, засланий у Соловецький монастир, де він у жахливих умовах пробув до самої смерті (1803 р.). Наслідки ліквідації Запорізької Січі:
- – землі Запорізької Січі увійшли до Новоросійської й Азовської губерній, згодом – до Катеринославського намісництва; – колишні володіння Січі влада роздавала російським поміщикам та іноземним колоністам; – одна з найтрагічніших подій за все століття, демократичний устрій Січі випередив час і став зразком справедливої організації суспільства.
Частина козаків відійшла у гирло Дунаю, де заснувала Задунайську Січ (1775-1828 рр.) під владою Османської імперії.
Значення Запорізької Січі в історії України:
- – завершення козацької доби в історії України, проіснувала 219 років; – запоріжці прославилися героїчною боротьбою проти турків і татар, захистом південних меж України; – запорізькі козаки в період національно-визвольних рухів були разом з українським народом, вели перед; – козацтво виявило надзвичайну сміливість та оригінальність у військовій справі, відстоюванні свободи; – в уявленні українців запоріжці були виразниками національного духу, уособленням волелюбства; – діяльність козаків підтримувала в народі надію на визволення, надихала майбутні покоління; – упродовж свого існування український народ зберігає історичну пам’ять про Запорізьку Січ.
У 1787-1791 рр. відбулася чергова російсько-турецька війна, до участі в якій були залучені колишні запорізькі козаки. З них було створено Чорноморське козацьке військо, яке відзначилося у боях проти турків, сприяло перемозі Росії. Після війни до Росії відійшли землі між пониззям Південного Бугу та Дністра, а також Кубань. Саме туди в 1792 р. переселили чорноморців, вони отримали назву Кубанське козацьке військо.
Наслідки приєднання Криму до Росії. Ще 1783 р. Катерина II підписала указ про приєднання Криму до Російської імперії;
- припинилися турецько-татарські набіги на територію України; ліквідовано работоргівлю Криму, його приєднано до імперського російського ринку; значна частина кримських татар переселилася до Туреччини; посилено присутність Росії на півдні України.
Заселення Південної України. Щойно приєднані землі потребували освоєння. На Південну Україну й у Крим переселялися люди з Правобережжя і Лівобережжя, але більшість земель роздавали російським дворянам. Частину землі роздали іноземцям – німцям, болгарам, сербам тощо.
Заснування нових міст. Швидко йшло зростання причорноморських міст, вони виникали на місцях запорізьких зимівників, турецьких фортець; Катеринослав, Одеса, Олександрівськ, Миколаїв, Херсон. Цей край освоїли переважно українці, які міцно зв’язали його в одне ціле з іншими землями Великої України.
Розгортання гайдамацького та опришківського рухів. Правобережна Україна в другій половині XVIII ст. продовжувала перебувати під владою Речі Посполитої. Селяни-кріпаки зазнавали соціально-економічних, національних і релігійних утисків. Це перетворювало їх на бунтарів, готових до участі в повстаннях.
Причини й особливості гайдамацького та опришківського рухів:
- посилення соціального, національно-релігійного гноблення, обмеження прав православного населення; значне зростання соціальної напруженості на Правобережній Україні, закінчення пільгових років.
Гайдамацький рух виник ще в першій половині XVIII ст., його піднесення відбувалося в 1734 і 1750 рр., але найголовнішою подією стало повстання 1768 р., відоме під назвою Коліївщина. Його очолювали Максим Залізняк та Іван Гонта. Основною метою Коліївщини була ліквідація панівної верстви суспільства, великої земельної власності та засилля католицизму. Найбільшого успіху повсталі досягли, зайнявши Умань, одне з найбільших міст Правобережжя. Польська влада не здатна була придушити повстання, але в ці події втрутилися російські війська, які розгромили повстанців. Керівники виступу були підступно схоплені. І. Гонта був страчений, М. Залізняк засланий у Сибір.
У Галицькому Прикарпатті, в Закарпатті та на Північній Буковині рух, подібний до гайдамацького, мав назву опришківства. Він мав національно-визвольний характер, спрямований проти соціального гноблення. Найпопулярніший ватажок опришків Олекса Довбуш прославився як захисник знедолених, його діяльність припадає на 1738-1745 рр. Партизанська тактика опришків і підтримка їх місцевим населенням дозволяли повстанцям тривалий час лишатися грізними для шляхти. В очах народу опришки були справедливими героями.
Польща в другій половині XVIII ст. занепала, а її сусіди Австрія, Пруссія і Росія – посилювалися. 1772, 1793 і 1795 рр. вони тричі розподіляли між собою польські землі.
Зміни в політичному становищі ІІравобережної України після поділів Польщі. Галичина в 1772 р. відійшла до Австрії, туди ж у 1774 р. – Буковина. Закарпаття ще раніше належало Угорщині, а вона – теж входила до складу Австрійської імперії. Майже вся Правобережна Україна в 1793 р. відійшла до Росії, а в 1795 р. – Західна Волинь. Російська й австрійська колоніальна політика були подібними, вони будувалися на трьох принципах: денаціоналізації, бюрократизації, уніфікації. Падіння Речі Посполитої для українців означало лише перехід під владу іншої ворожої сили, зміни форми та методи експлуатації місцевою населення.
Наслідки поділів Польщі і приєднання земель Правобережної України до Росії:
- запровадження поділу на губернії (Київська, Волинська, Подільська); державною мовою визнана російська, діловодство велося польською та російською мовами; поширення на шляхту дії Жалуваної грамоти дворянства, що гарантувала збереження їхніх привілеїв; створення нових органів управління та суду, але залишилися чинними польські закони; головні посади і конфісковані в опозиційної шляхти та католицької церкви землі надавалися росіянам.
Розвиток культури, науки, освіти. На нього впливали два протилежні фактори: позитивний вплив Гетьманщини, негативний вплив Російської імперії та Польщі. Їхня політика спрямовувалася на гальмування національної української культури.
Освіта. Її стан у Гетьманщині був досить високим, діяла Киево-Могиляиська академія (під імперською владою відбувався поступовий занепад), колегіуми в Чернігові, Харкові, Переяславі. Російська влада намагалася обмежити вплив середніх і вищого навчального закладу. На заході в 1784 р. виник Львівський університет. На Правобережжі стан освіти під польською владою був значно гіршим.
Література. Видатним явищем у літературному та науковому житті України стала творчість Г. Сковороди, останнього представника поетичного бароко! Поява перших елементів класицизму, сентименталізму та реалізму. Поезія – твір С. Дівовича “Розмова Великоросії з Малоросією”, вірші І. Некрашевича, анонімна сатира.
Наука. У центр своєї системи світосприйняття Г. Сковорода ставив людину. Вихід із становища філософ бачив у поширенні освіти, вдосконаленні людини, а через неї й суспільства. Медицина та фізіологія – діяльність Є. Мухіна та Д. Самойловича. Перша спеціальна медична школа в Єлизаветграді (1787 р.).
Музика. Протягом другої половини XVIII ст. тривав процес формування української музики. Улюбленцем народних мас залишався кобзар-бандурист. Високого професійного рівня досягло хорове мистецтво. Автором 20 концертів для хору й опери був М. Березовський. Мелодії українських ліричних пісень і романсів лежачи в основі хорових концертів А. Веделя. Д. Бортнянський творчо розвинув традиції народного виконавського стилю. Спостерігався прогрес у театральному мистецтві, зокрема у формі кріпацького театру, інтермедії та вертепу.
Архітектура. У другій половині XVIII ст. досягла найвищого піднесення архітектура козацького бароко. Саме в цей період були споруджені Маріїнський палац, Андріївська церква в Києві (1754 р., архітектор В. Растреллі), надбрамна церква з дзвіницею в Кирилівському монастирі, церква Миколи Набережного на Подолі. Покровська церква в Києві (1766 р.), собор Різдва Богородиці в Козельці (архітектор І. Григорович-Барський), дзвіниці Києво-Печерської лаври, Кловський палац у Києві, церква Антонія і Феодосія у Василькові (архітектор С. Ковнір), козацька Троїцька соборна церква в Новомосковську, описана в романі Олеся Гончара “Собор” (1773-1779 рр., архітектор Я. Погребняк), Успенська соборна церква Почаївської лаври (1771-1783 рр., архітектори Г. Гофман, П. і М. Полейовські), Собор Св. Юра у Львові (1744-1762 рр.. архітектор Б. Меретин), Палац Кирила Розумовського в Батурині (класичний стиль) та інші перлини архітектури.
Скульптура. Серед майстрів скульптурних композицій виділявся І. Равич, який створив серію кованих з міді фігур для оформлення інтер’єру київської ратуші. Досягненням у розвитку скульптури на західноукраїнських землях стали роботи, виконані у Львові для собору св. Юра та ратуші Бучача (скульптор Й. Пінзель).
Живопис. Дедалі більше поширювався світський, зокрема портретний, живопис, яскравими представниками якого були Д. Левицький, В. Боровиковський.
У другій половині XVIII ст. можна виділити такі характерні риси культурного процесу: урізноманітнення форм культурного життя та методів і засобів художнього самовиразу; підвищення рівня освіти; поступове витіснення у сфері культури релігійних підвалин світськими; помітний вплив європейських культурних процесів і тенденцій; деформування та гальмування культурного розвитку після втрати національної державності.
Хронологічний довідник: Українські землі в другій половині 18 ст
Персоналії: Українські землі в другій половині 18 ст
Терміни: Українські землі в другій половині 18 ст