Розглянемо історію кохання Доріана й Сибіли Вейн з роману Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грея”.
Історія кохання Доріана й Сибіли Вейн
Доріан покохав не Сибілу, а те, що було втілено в її образі. Йому сподобалися Дездемона, Джульєтта та інші героїні, яких талановито, із пристрастю грала актриса; її костюми, декорації. Тобто закохався в мистецтво та в Сибілу як його “інструмент”. Коли дівчина покохала сама й не змогла грати чужі пристрасті, Доріанові вона стала нецікавою.
Юнак сподівається повернутися до Сибіли, шкодує, що обійшовся з нею жорстоко. Але був, мабуть, не дуже одвертим самим із собою, бо зміни на портреті не зникали. Грей, аналізуючи останню розмову із Сибілою, уважає, що в усьому винна вона, адже він так страждав. Його більше цікавлять власні почуття та розчарування. Доріан запитує себе: “Може, у мене немає серця?” І зізнається собі, що ця трагедія (самогубство дівчини) не вразила його душі.
Специфіка вирішення автором теми кохання полягає в тому, що, відповідно до своїх естетичних переконань (Мистецтво – найвища краса), герой любить не реальну дівчину, а театральне мистецтво в ній, кохає її як втілення майстерності акторської гри.