“Убивство та воскресіння Осіріса” міф
Бог Осіріс, так само як Ра, був царем Єгипту. Він вважався законним правителем як старший син бога землі Геба і богині неба Нут. Осіріс узяв за дружину свою сестру Ісіду. Разом із нею він навчив людей обробляти землю, І рід людський жив безбідно. Але його заздрісний брат Сет прагнув заволодіти троном.
Єгипетські міфи розповідають, що Сет обернувся на гіпопотама чи крокодила, щоб напасти на Осіріса на берегах Нілу. Грецький письменник Плутарх виклав цю історію по-іншому. Сет і його спільники виготовляють дуже красиву скриню за міркою Осіріса. Потім Сет запрошує Осіріса на бенкет. Там Сет оголошує, що подарує скриню тому, кому вона буде до міри. Його спільники вдають, що намагаються влізти в скриню, але не можуть. Настає черга Осіріса. Щойно він влізає всередину, змовники закривають віко і кидають скриню з Осірісом у Ніл.
Ісіда, оплакуючи смерть чоловіка, вирушає на пошуки його останків. Вона знаходить їх у місті Біблосі. Довідавшись про це, Сет женеться за Ісідою. Наздогнавши іі. він розрубує тіло Осіріса на 14 частин і розкидає їх по всьому Єгипту. Але Ісіда збирає тіло сі воєдино і завдяки допомозі Анубіса повертає Осіріса до ж Відтепер Осірі у царстві мертвих.
Дивовижне царство мертвих. Царство Осіріса
Єгиптяни вірили в життя після смерті. Вони будували житла вічності – гробниці, а покійників муміфікували. щоб зберегти тіла для життя вічного. У гробниці поміщали різне начиння і статуетки слуг, стіни покривали ієрогліфами і розписами зі сценами безтурботного життя, щоб забезпечити померлому вічне блаженство. Адже вважалося, що в загробному світі все написане збувається, а зображення будь-яких речей або істот оживають і набувають якостей оригіналу.
Осіріс першим здобув життя після смерті – але не на землі, а в царстві мертвих. Міф про воскресіння Осіріса дозволяв фараонам, а потім і простим єгиптянам, сподіватися на життя вічне в загробному світі. Культ цього бога і строге дотримання обряду поховання були вкрай важливими для єгиптян. Вони щиро вірили, що за допомогою молитов і особливих ритуалів кожна людина, як і Осіріс, може відродитися для нового життя.
Осіріс правив у царстві мертвих Дуат (Дат). Вхід у це місце, де скрізь панували морок і безмовність, був розташований на заході, там, де заходить Сонце. Вхід охороняла пильна варта. Впродовж своєї довгої історії єгиптяни спочатку уявляли собі загробний світ як точну копію своєї країни, якою тече річка близнюк Ніл, потім як північну частину неба, де Сонце проводить дванадцять нічних годин, а пізніше – як підземне царство.
Суд Осіріса
Перш ніж з’явитися перед Осірісом, людина проходить через випробування. На кожному кроці ії підстерігають духи і демони й намагаються збити з праведного шляху. Щоб не піддатися їхній владі, людина повинна постійно повторювати заклинання і розгадувати написи на численних воротях, що ведуть у царство мертвих. Тому, хто не вміє читати, доводиться покладатися на заклинання, які промовляють замість нього живі Нарешті померлий постає перед Осірісом, і той вирішує його долю.
Боги кладуть на одну шальку терезів душу покійного, а на другу – перо, що символізує Маат. богиню істини і правосуддя. Якщо душа легша за перо, то людина гідно поводилася на землі і заслуговує на життя вічне в загробному світі на полях блаженства Іару (Іалу). Цих праведників боги приймають у своє товариство й іноді ненадовго посипають на землю. Якщо ж душа важча за перо, то чудовисько Амт пожирає грішника, і той умирає остаточно. Але деяких, нечестивців віддають на розтерзання неймовірно жорстоким духам. Передбачливі ти в труну покійного рятівне зречення від гріхів.
Мистецтво муміфікації
Воскресити Осіріса допоміг Ісіді бог-шакал Анубіс. Для цього він навчився перетворювати тіло померлого на мумію. Щоб людина після смерті могла переселитися в загробний світ, потрібно було зберегти тіло від тління. З тіла виймали всі нутрощі, крім серця. Потім нутрощі і тіло занурювали на кілька тижнів в особливу сіль – натрон, щоб висушити їх. Після цього оброблені бальзамом і обгорнені бинтами нутрощі поміщали в посудини-канопи, порожнини обмитого тіла заповнювали піском або тирсою, а тіло натирали оліями, смолою і сповивали лляними бинтами, просоченими бальзамічними речовинами. Рот мумії залишали відкритим, щоб у неї можна було вдихнути життя.