У творі Багряного Україна постає перед читачем у трьох образах.
1. Одна постає зі спогадів головного героя Григорія Многогрішного – Справжня, прекрасна, з лісами, степами широкими, як море, весною із жайворонками, солов’ями, зозулями, з веселими хлоп’ячими забавками на Трійцю та інші свята, з піснями матері і сестри, різдвяними колядками та щедрівками. Щоправда, тепер уже “садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами об поєні, і небо ясне людям потемніло…”.
2. Друга Україна – поселенська – та, де живуть Сірки, про яку розповідає Наталчина мати: “Це була наша друга Україна, нова Україна, синку, але щасливіша. І назви наші люди подавали тут свої, сумуючи іноді за рідним краєм: Київ, Чернігівка, Полтавка, Україна, Катеринослав, Переяславка…”. Мати зберегла на цій далекій чужині уклад українського життя – одяг, хатнє убранство, свята, пісні й перекази. Вперше вона постає перед очима Григорія “… в очіпку і в рясній, стародавній спідниці”, а “голос у неї такий…, як у всіх матерів там, за тисячі кілометрів звідси”. Вона працьовита, любляча, турботлива. У хаті в Сірків усе прибрано, опоряджено за гарним українським звичаєм. Свою любов до рідного краю – далекої України – мати передала й дітям. Наталка і Грицько залюбки співають українських пісень, беруть участь у старовинних обрядах, додержуючись традицій предків.
3. І ще одна Україна постає перед читачем “ось так – на колесах поза геттю, Розчавлена, розшматована, знеособлена, в корості, в бруді… розпачі! Голодна!.. Безвихідна!.. Безперспективна! ..” Вона постає в образі дівчат-невільниць, що пиляють дрова під брудну лайку охоронців, в образі дівчат у ресторані – дочок розкуркулених батьків, що “рятують життя ціною краси і молодості”. Вона постає перед очима Григорія в поїзді “Владивосток – Москва”: “Григорієві здавалось, що він потрапив додому. Вагон говорив усіма діалектами його – Григорієвої – мови: полтавським, херсонським, чернігівським, одеським, кубанським, харківським… Ба, тими діалектами творив весь цей “експрес”, і то не тільки тепер, а, либонь, протягом цілої своєї історії. Основний контингент його пасажирів – Україна, ота зірвана з місця й розкидана по всіх світах – поза геттю. І МІБ цей “експрес” ходив за маршрутом “Владивосток – Москва”, але то була своїм мовним і пісенним фольклором та й усім іншим Україна. Екстериторіальна Україна. Україна без “стерна і вітрил”. Ця Україна постає і з розповіді старого Мороза про “місто каторги”, в якому заживо ховають український народ.