Лукаш уособлює творчу людину, яка втрачає свою особистість та свій талант, поступившись своїм ваганням та матеріальним інтересам. Леся Українка зображує Лукаша таким: “дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий і стрункий, в очах ще є щось дитяче”. Спочатку відкритий та чистий душею, він поступово втрачає барви внутрішньої палітри та губить не тільки своє кохання до Мавки, її саму вкупі з надією на щастя, а ще й зраджує таким чином самого себе, за що й несе покарання перетворенням на вовкулаку.
Образ Лукаша “Лісова пісня”
Лукаш – зовсім молодий хлопець (“в очах ще має щось дитяче”, – читаємо в ремарці), він людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. А для Мавки, як і решти лісових створінь, це цілком природний стан. Проте її любов до Лукаша зовсім не подібна на легкодумні залицяння з Перелесником, які вона знала до цього. Не подібна її любов і на почуття самого Лукаша:
Л у к а ш: Чудна у тебе мова, але якось
Так добре слухати… Що ж ти мовчиш?
Розгнівалась?
М а в к а: Я слухаю тебе…
Твого кохання…
(Бере в руки голову його, обертає проти місяця
І пильно дивиться в вічі).
Л у к а ш: Нащо так? Аж страшно,
Як ти очима в душу зазираєш…
Я так не можу! Говори, жартуй,
Питай мене, кажи, що любиш, смійся…
Звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило кохання в лісовій істоті, яке “огнисте диво” оновлення вона пережила. Лукаш не цінує “душі своєї цвіту”, не знає, які дива може творити тихий голос його сопілки. Щедрі поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого житейського практицизму. Вони явилися Мавці весняної місячної ночі, але сам Лукаш і занедбав їх під стріхою хати, під впливом матері й Килини.
“Лісова пісня” Лукаш – один з головних героїв драми Лесі Українки.