“Жага до життя” Джек Лондон скорочено
“Жага до життя” Джек Лондон скорочено читати
“Любов до життя” Джек Лондон короткий зміст можна прочитати за 10-15 хвилин.
Дві людини брели десь на півночі. Вони переходили вбрід річку, один з них вивихнув ногу. Він кличе товариша, але той навіть не обертається і йде далі. Подорожній залишився один. Він було зовсім зневірився, але він розуміє, що потрібно йти далі.
На його щастя, він знає приблизно в яку сторону йому треба йти. Його мета – “Країна маленьких палок”, це назва озера в перекладі з місцевої мови. Він чітко пам’ятає це місце. Там перебуває його схованка, в якій лежать речі, потрібні йому для видобутку провіанту.
Він думає про те, що Білл чекає його в тому місці і що коли він прийде туди, вони відправляться на південь. Він був голодний, йому було важко йти, але ще важче було повірити, що Білл не кинув його. Він не їв уже два дні, на шляху його попадалися тільки водянисті ягоди, які не могли його наситити.
До вечора він спіткнувся і сильно забив ногу. В цьому місці він залишився на нічліг. Він розвів і поставив кип’ятити воду, потім кілька раз перерахував сірники, які у нього залишилися. Він оглянув своє взуття і шкарпетки: вона були зовсім кепські. Тоді він відірвав смуги від ковдри і обмотав ними ноги. Нарешті він заснув.
Коли він прокинувся, все навколо було сіро. Він побачив оленя, схопив рушницю і вистрілив. Але в рушницю вже давно немає патронів, олень зник.
Потрібно було вирушати в дорогу. Навіть піднятися коштувало йому великої праці. Він виліз на пагорб, озирнувся і виявив, що заблукав.
Збираючи свої нечисленні речі, він задумався, чи не викинути чи йому мішечок із золотом, який важив як інша половина його ноші. Але він не викинув і далі поніс цей вантаж.
Він ішов, не зупиняючись, у нього боліли ноги, але він більше мучився від голоду. Два рази він натикався на дичину: куріпок і оленів. Але нікого він не зміг зловити, від цього він був злий.
До вечора, він став їсти очерет, але і він не насичував його. Він став шукати жаб і черв’яків, хоча знав, що вони тут не водяться. Він заглядав у кожну калюжу. Нарешті в одній з них він знайшов пічкура. Спочатку він намагався ловити руками, але вода від цього мутніла. Зрозумівши, що потрібно діяти по-іншому, він став вичерпувати воду з калюжі. Коли в калюжі майже нічого не залишилося, він виявив, що риба спливла через розколину. У відчаї, він почав ридати.
Він зупинився на нічліг. Вранці він виявив, що вночі був сніг. Він продовжував йти. Йому вже не було важливо, куди він прямує, у нього було одне бажання – їсти. Він їв ягоди, очерет, знайшов ще якусь кислу травку, але її було мало.
Наступної ночі у нього не було ні багаття, ні води. Сніг перетворився на дощ і краплі постійно будили його. Прокинувшись, він став менше мучитися від голоду, залишився тільки біль у шлунку. Він став знову думати про схованку.
Потрібно було йти далі. Він обмотав смужками ковдри ноги і знову подумав, чи брати йому мішечок із золотом, але вирішив поки не кидати його.
Дощ розтопив сніг, з’явилося сонце. По сонцю він визначив, куди йому йти. Голод його більше не мучив, але він відчував, що ослаб.
Він зловив двох пічкурів, до вечора ще трьох. Він знав, що їсти потрібно, щоб жити. Одного пічкура він залишив на сніданок.
За день він проходив все менші й менші відстані. Шлунок вже не нив, нерви і почуття притупилися.
На наступний день голод знову пробудився в ньому. Він слабшав і часто падав, один раз упав на гніздо куріпки. Там було чотири пташеняти і він з’їв їх заживо. Він хотів ще зловити матір куріпку. Він почав полювання. У процесі він побачив чиїсь сліди, але у нього не було часу на них. Полювання все ж не вдалася. Він впав і пролежав так до ранку.
Половину ковдри він витратив на обмотки, викинув золото. Сліди Білла він не знайшов, але це було не важливо, він хотів їсти.
У нього почав каламутитись розум. З’явилася нав’язлива думка, що у нього залишився один патрон, він перевірив: патрона в рушниці не виявилося, але нав’язлива думка залишилася. Він йшов на автоматі. І раптом.. він бачить коня. Протерши очі, він розуміє, що це зовсім не кінь, а ведмідь.
Спочатку він вирішив його застрелити, згадавши, що патронів немає, дістав ніж. Хотів вже кинутися на ведмедя, але тут з’явився інший страх – страх того, що ведмідь його вб’є. Він стояв на місці, звір загарчав на нього. Людина загарчав на нього у відповідь, і для ведмедя це було так дивно, що він відступив.
Подорожній пішов далі. Тепер він боявся не тільки голодної смерті, але і насильницької. Кругом були вовки, але вони не підходили до нього, бо боялися цього “тваринного”.
Увечері він набрів на кістки оленя. Він став міркувати, а раптом незабаром і від нього залишиться максимум, ніж від цього оленя. Йому не хочеться помирати. Припинивши міркувати про смерть, він став посмоктувати кістки звіра, потім почав їх гризти, потім зовсім роздробив кістки каменем, трохи поїв, решту взяв із собою.
Він ішов, коли міг, і звалювався щоб поспати, коли втомлювався, не розбираючи ні ночі, ні дня.
Цитата: “Він більше не боровся, як борються люди. Це саме життя в ньому не хотіло гинути і гнало його вперед. Він не страждав більше. Нерви його притупилися.. У мозку тіснилися дивні видіння “.
Одного ранку він побачив річку, яка впадала в море. У морі був корабель. Він не знав ні що це за річка, ні що це за море і подумав, що це видіння.
Він все ще лежав, повернувшись на другий бік, він побачив вовка. Але це був не здоровий звір, а такий же ослаблий і вмираючий, як і сам подорожній.
Вовк був точно реальний, і він знову повернувся на другий бік. Він думав, що річка зникне, але вона залишилася. Поміркувавши трохи, він зрозумів, що збився з курсу і що перед ним Північно-Льодовитий океан.
Він перебирає свої речі, яких і залишилося трохи: сірники да казанок. Інше він все небудь витратив, або втратив. Він випив води і відправився в дорогу.
Він відчував слабкість і пересувався дуже повільно, зупиняючись щохвилини. За ним йшов вовк, якому було також важко йти, як і людині.
Вночі людина постійно чув кашель вовка. Звір хотів з’їсти його.
На ранок він продовжив свій шлях до корабля.
Він напав на слід, це був слід людини, яка пересувався рачки. Швидше за все це слід Білла, але при цій думці у подорожнього не виникло ніяких емоцій. Він нічого не відчував і неабияк втомився, саме життя в ньому не хотіло гинути.
Він пішов слідами, незабаром він побачив кінець шляху тієї людини. Там були кістки, а поруч з ним лежав мішечок золота. Подорожній засміявся над Біллом, над тим, що він не кинув своє багатство до кінця і помер із ним. Він хотів взяти його мішок і з ним йти на корабель, але передумав. Він вирішив, що якби Білл знайшов його кістки і золото, він би висмоктав їх і забрав би золото. Але він так не зробить, в ньому ще залишилося щось людське.
Він пішов далі. Він побачив калюжку, підійшов ближче і вжахнувся: він побачив себе, те у що він перетворився. Він хотів зловити пічкурів відром, але залишив цю ідею, тому що боявся впасти в калюжу від втоми і потонути. З цієї ж причини, він не поплив по річці на колодах.
Він проходив все менше і менше за день. Тепер він повз також як і Білл рачки. А за людиною йшов вовк. Будь це здоровий вовк, чоловік не став би чинити опір. Але йому не хотілося потрапити в шлунок цієї мерзенної тварюки.
Один раз він прокинувся, і побачив над своїм вухом вовка. Але людина навіть не злякалася.
Він розмірковує про те, що він навряд чи дійде до корабля. Але йому не хотілося вмирати.
Він старався зібратися силами. Часом його охоплювала нудота, але силою волі він справлявся з нею. Він зауважив, що вовк підібрався ближче. Півдня він лежав, борючись з нудотою і сторожачи вовка.
Він прокинувся від відчуття, що вовк лиже його щоку. Вовк спробував вкусити людину за руку, але той вирішив боротися зі звіром. Він вп’явся зубами вовкові в шию. Через деякий час вовк був мертвий, людина була знесилена і заснула.
З корабля вчені помітили істоту що повзе їм назустріч. Вони підібрали його, дали йому їжу і відплили. Ця істота, яка виявилося людиною, стала товстіти. Чи не від того, що він багато їв, а від того, що запасав сухарів в свою одежину. Сухарі були і у нього в матраці. Він весь час боявся, що їжі на кораблі не вистачить. Але цей страх пройшов до того, як корабель кинув якір в Сан-Франциско.