Олександр Блок “Весно, весно, без меж і без краю…”
Весно, весно, без меж і без краю,-
Владо мрій, що без краю зроста!
О життя! Пізнаю і приймаю!
Шлю привіт тобі дзвоном щита!
Вас приймаю, недолі погрози,
Ласко долі, – вітання й тобі!
В зачарованім царстві, де сльози,
В тайні сміху – не місце ганьбі!
Вас, безсонні за спірками ночі
І світання в фіранках вікна,-
Все приймаю, аби тільки очі
Дратувала, сп’яніла весна!
Сіл пустельні приймаю оселі,
Зруби міст, весь їх морок і бруд,
Піднебесні простори веселі
І пекельний невільницький труд!
Ось, розвіявши в вітрі шаленім
Коси-змії, ти мчиш, ніби птах,
З нерозгаданим божим іменням
На затиснутих зимних устах.
В цім спітканні ворожім не кволий,
Я ніколи не кину щита…
Ти плечей не відкриєш ніколи…
Влада мрії над еами зроста!..
І дивлюсь, ворожнечу зміряю,
Все – ненависть, прокльони, любов;
За тортури й погибель – я знаю –
Все приймаю!.. І знову! І знов!
Переклад: Григорій Кочур
“О, весна без конца и без краю…” Блок
О, весна без конца и без краю –
Без конца и без краю мечта!
Узнаю тебя, жизнь! Принимаю!
И приветствую звоном щита!
Принимаю тебя, неудача,
И удача, тебе мой привет!
В заколдованной области плача,
В тайне смеха – позорного нет!
Принимаю бессоные споры,
Утро в завесах темных окна,
Чтоб мои воспаленные взоры
Раздражала, пьянила весна!
Принимаю пустынные веси!
И колодцы земных городов!
Осветленный простор поднебесий
И томления рабьих трудов!
И встречаю тебя у порога –
С буйным ветром в змеиных кудрях,
С неразгаданным именем бога
На холодных и сжатых губах…
Перед этой враждующей встречей
Никогда я не брошу щита…
Никогда не откроешь ты плечи…
Но над нами – хмельная мечта!
И смотрю, и вражду измеряю,
Ненавидя, кляня и любя:
За мученья, за гибель – я знаю –
Все равно: принимаю тебя!