Гумореска Павла Глазового “Як ми з кумом полювали” – розповідає про незвичайне полювання друзів.
Павла Глазового “Як ми зкумом полювали”
Ми із кумом полювати ідемо.
За плечима по рушниці несемо.
Кум говорить: – Вбити зайчика – не клас.
От би вовка тарарахнути хоч раз!
Тут він раптом заїкнувся і замовк.
Бачим – суне по дорозі сірий вовк.
Я приклався, кум приклався – тільки р-раз!
Кум – лівіше, я – правіше… Тьху на нас!
Вовк помчався по долині, по горі
Та й сховався біля яру у норі.
Ми із кумом над норою сидимо
І нараду виробничу ведемо.
– Лізь у нору,- тихо кумові кажу.-
Схопиш вовка, я тягти допоможу.-
Кум хитрує: – Я б з охотою поліз,
Та боюся – він хапне мене за ніс.
А без носа як на світі проживеш?
Не понюхаєш нічого і не чхнеш…
– Що ж,- кажу,- тоді полізу, значить, я…
Вовчу шубу жінка матиме моя.
Лізу в нору, бачу – світяться вогні.
То очима вовк підсвічує мені.
Він гарчить, і я по-вовчому гарчу.
Лізу глибше і рушницю волочу.
Тут двостволка випадково як пальне!
Оглушило громом вовка і мене.
Сидимо ми разом з вовком у диму.
Мені важко, та нелегко і йому.
Кум у мене теж відважний чоловік.
– Відповзи,- кричить знадвору,- трохи вбік!
Підбери плече і руку під стіну,
Я прицілюся гарненько та пальну! –
Він рушницю глибше в нору просува.
– Де там вовкова,- питає,- голова? –
Та як гахне, як торохне із обох!
Дріб ударив перед носом, як горох.
Кум гукає: – Амба вовкові! Бери! –
Я незчувся як і вилетів з нори.
А за мною вовк на волю як стрибне!
Став і дума: їсти кума чи мене?
Я прикладом по зубах його – торох!
Вовк зігнувся, похитнувся, впав та й здох…
З шкури вовчої пошили ми шапки –
І страшні тепер ми з кумом, як вовки.