Характеристика Остапа “Дорогою ціною”
Образ Остапа Мандрики – Борець за волю, щасливе життя поневоленого люду, йому притаманне прагнення свободи, причому свобода має для нього настільки важливе значення, що він ладний віддати за неї будь-що.
Цитатна характеристика Остапа “Дорогою ціною”
Образ Остапа “Дорогою ціною”
Остап головний герой “Дорогою ціною” увібрав у себе всі найкращі риси: честь, мужність, відвагу. Остап є уособленням справжнього чоловіка, здатного нести відповідальність за себе й кохану людину.
Риси характеру Остапа “Дорогою ціною”
А) мужність і бунтарство;
б) ненависть до панів;
в) щирість і доброта;
г) рішучість і винахідливість;
д) здатність до ризику;
е) терпимість і волелюбність;
є) ніжність і чуйність у ставленні до Соломії;
ж) вірність у коханні;
з) працьовитість, любов до землі;
и) оптимістичність, життєлюбність.
Характеристика Остапа “Дорогою ціною”
Остап Мандрика – герой оповідання М. Коцюбинського “Дорогою ціною” – виховувався на героїчних традиціях предків. Змалку він заслуховувався розповідями столітнього діда, який “ходив у Січ, а потім різав панів в Умані” (під час Коліївщини). Ці чарівні слова розпалювали кров у хлопця, будили і його уяві картини вільного життя.
“Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких Остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал”.
Вирісши, Остап побачив, що пани перетворили народ на худобу, побудували свій добробут на злиднях і горі кріпаків. Сміливий і волелюбний юнак закликає селян “висунути шию з панського ярма”. За це пан називав його бунтарем, гайдамакою, похвалявся з живого шкуру здерти, віддати в рекрути.
Він не раз закликав до боротьби з панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: “Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…” Однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов.
Він закликає селян “Висунути шию з панського ярма”. За таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати Остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою Соломією, котру тим часом насильно видав заміж. Так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного Остапа, тому він вирішив втекти: “Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном”.
Остап вирішив покинути рідний край і втікати на вільні землі по той бік Дунаю, де колись оселилися запорізькі козаки після зруйнування царськими військами Січі. Герою був знайомий на рідній землі “кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка – все це було йому знайоме, промовляло до його”. Йому жаль було залишати старого, кволого дідуся, тяжко було розлучатися з коханою Соломією, покидати, може, навіки рідне село. Але нездоланне прагнення волі перемагало ці почуття.
Герой не самохіть утік з України. Недоля вигнала його на чужину. Саме про це свідчить його настрій, коли він опинився за Дунаєм, йому “зробилося весело й легко”. Та хоч і вирвався від пана Остап, але ще багато злигоднів довелося йому зазнати в пошуках волі.
При першій спробі переправитись через Дунай Остапові й Соломії не пощастило: вони ледве не потрапили до рук сторожових козаків. Переборюючи величезні труднощі, нелюдську втому, вони нарешті за допомогою мельника Якима переправились через Дунай. “Бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками!” – гукнув Остап, опинившись на чужому березі. І ніби у відповідь на це з другого берега пролунав у темряві постріл і тяжко поранив Остапа. Герой не боїться смерті, він хоче жити, бо “світ такий красивий”, бо йому хочеться “глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти Соломію”. Він виявляє величезну силу в боротьбі за життя – хворий повзе, шукає виходу з плавнів. Відважним і сміливим виявив себе Остап і в сутичці з турецькими жовнірами: беззбройний, хворий і знесилений, він бореться з трьома озброєними турками, щоб не опинитися знову в неволі. Зворушує й Остапа вірність у коханні. Особливо глибоке співчуття викликає уже старий самотній Остап, що вслухається в розмову вітру, в “тихий, ледве чутний, мов із дна Дунаю”, поклик Соломії. З Остапових уст чуємо хвилюючу розповідь про долю кріпаків-утікачів.
Зовнішній вигляд (портрет) Остапа змінюється залежно від умов і віку. На початку це стрункий і міцний парубок, з чорними очима, орлиним носом і темним молодим вусом на засмаглому обличчі. Коли Остап був поранений, “його молоде обличчя немов прив’яло, на уста впала смага”. В кінці твору бачимо героя сивим дідом. У нього кудлаті брові й “мутні очі”, що дивляться в простір, а усмішка “розсуває зморшки”.
Мужність, відвага, волелюбність, готовність до боротьби, ніжність у ставленні до Соломії, вірність у коханні, любов до життя і рідного краю – такі основні риси Остапа.
Мужність не покидає його ніколи: ні тоді, коли він закликає народ скинути панське ярмо, ні тоді, коли він відважується на тяжку і ризиковану втечу, ні тоді, коли йому тяжко пораненому, безсилому доводиться віч-на-віч зустрітися з голодним вовком, ні тоді, коли він вступає у нерівну боротьбу з турецькою вартою.
В епілозі розповідається про тяжкий життєвий шлях Остапа. Людям, які заходять до його халупки, він показує “збасаманений синій хребет”, де списана, як він каже, його “життєпис”.
– “Оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, ніж ребрами, маю дарунок від москаля…кругом латаний…Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав”