Що Геродот писав про скіфів? Геродот описав все життя скіфів, його “Історію” досить цікаво читати, адже так дізнаєшся як раніше жив народ скіфів.
Що Геродот писав про скіфів?
Геродот про населення Скіфії
Скіфи-хлібороби сіють хліб не для власного вжитку, а на продаж… Ці племена живуть… на захід від Борисфену.
На схід від цих скіфів-хліборобів, за річкою Пантікапом, живуть уже скіфи-кочовики, які нічого не сіють і не орють… Ці кочовики на схід займають обшир на чотирнадцять днів дороги.
[На південний схід] простягається країна, що називається царською, і скіфи, які в ній живуть, найхоробріші та найчисленніші, і вони вважають інших скіфів своїми невільниками.
Геродот писав, що скіфи-землероби вживали як ліки (крім злакових) цибулю, часник, коноплі, березовий сік, подорожник, корінь алтеї, хрін, редьку, щавель, льон, дьоготь, а також зміїну отруту. Для бальзамування трупів вони використовувати ладан, купер, селеру, аніс і деякі хімічні речовини.
Геродот про побут скіфів
Скіфи, писав Геродот: “… не засновують ні міст, ні укріплень, але всі вони будучи кінними стрілками, возять свої будинки з собою, отримуючи прожиток не від луки, а від розведення домашньої худоби…”
…живуть вони в кибитках, з яких найменші бувають чотириколісні, а інші – шестиколісні. Вони цілком закриті цупким матеріалом, виготовленим з вовни, і зроблені подібно до будинків: одні з двома, інші – із трьома відділами; вони непроникні ні для води, ні для снігу, ні для вітрів. У таких кибитках перебувають жінки, а чоловіки їздять верхи; за ними йдуть отари овець, стада корів і табуни коней. На одному місці залишаються стільки часу, доки вистачить трави для худоби, а коли її обмаль, переходять в іншу місцевість. Самі вони їдять варене м’ясо та “іпаку” (сир з кобилячого молока), п’ють кобиляче молоко.
Геродот про релігію скіфів
…Богів вони шанують лише таких(1): найбільш за всіх – Гестію, потім Зевса і Гею, яку вважають за дружину Зевса. Після цих – Аполлона, Афродіту, Уранію і Арея. Цих богів шанують усі скіфи, а ті, що називають їх царськими скіфами, приносять жертви ще й Посейдонові. Скіфською мовою Гестія називається Табіті, Зевс, дуже правильно на мою думку, називається Папай, Гея називається Апі, Аполлон – Ойтосір, Афродіта Уранія – Аргімпаса, а Посейдон – Тагімасад. Статуй, жертовників і храмів вони за звичаєм не споруджують, за винятком Арея(2): для нього вони це роблять.
Жертвоприношення всі вони роблять однаково під час усіх свят у такий спосіб(1). Жертовна тварина стоїть із двома зв’язаними передніми ногами, а жрець стоїть позаду від тварини, тягне за кінець мотузки, перекидаючи тварину, коли та падає. Він звертається до божества, якому приносить жертву, а потім обкручує навколо шиї тварини зашморг, устромляє в нього ціпок, крутить у всі боки і так задушує, не запалюючи вогню, не посипаючи борошном і не роблячи зливань. І коли – він вже задушить тварину і обдере шкуру, починає куховарити.
Оскільки в скіфській землі не вистачає дров, то тамтешні мешканці вигадали ось що, щоб варити м’ясо. Коли вони остаточно обдеруть шкуру тварини, знімуть м’ясо з кісток, потім, якщо вони мають казани, а тамтешні казани дуже нагадують лесбоські кратери, лише вони далеко більші за них, кидають в них м’ясо і після цього розпалюють під казаном кістки жертовних тварин і варять м’ясо. Але коли вони не мають казанів, то закладають усе м’ясо в шлунки тварин, наливають туди води і під шлунками запалюють кістки. Вони горять дуже добре, а в шлунках уміщується все м’ясо без кісток. І в такий спосіб сам бугай варить своє м’ясо, а також і всі інші тварини кожна варить своє м’ясо. Коли звариться м’ясо, тоді той, що приносить жертву, як присвяту богові, кидає перед собою якусь частину м’яса і тельбухи. Приносять вони в жертву й інших тварин і переважно коней