“Захар Беркут” характеристика Мирослави
Образ Мирослави “Захар Беркут” – оусоблює не лише ніжність і кохання, а й відвагу та мужність. Цитатна характеристика Мирослави Наведена в іншій статті.
“Захар Беркут” образ Мирослави
Мирослава – головна героїня повісті І. Франка “Захар Беркут”, дочка боярина Тугара Вовка. Головна героїня закохана в Максима Беркута.
Риси характеру Мирослави:
а) сердечність;
б) доброта;
в) скромність;
г) ніжність, вміння кохати
д) порядність;
е) вірність.
є) Вольові риси: готовність віддати життя за щастя народу і за коханого; сила волі; мужність.
“Захар Беркут” характеристика Мирослави
Становище героїні у повісті
Мирослава – дівчина-русинка, дочка боярина Тугара Вовка. При народженні втратила матір; виховувала її проста селянка, змалку привчаючи дівчину до всякої роботи.
Життєві умови, оточення, принципи і прагнення
Мирослава зростала духовно багатою, незалежною, але зовсім не знала життя, була обмежена у спілкуванні з людьми (тому й не підозрювала про темні справи батька). Звідала виховання (навчилася володіти зброєю, бути витривалою). Головне для Мирослави – бути вірною собі, завжди діяти так, як підказує сумління і серце, тому дівчина виступає проти батька на боці тухольців, стає справжньою патріоткою, має розвинене почуття справедливості. Вона не осквернила свого роду, рідної землі, не зрадила, як її батько, а стала на праведний шлях боротьби з ворогом.
Тип характеру, риси вдачі Мирослави
У Мирослави ніжне серце, але водночас вона – жінка-воїн: єдина з жінок брала участь у небезпечних ловах на дикого звіра. Смілива, вольова, потрапивши в смертельну небезпеку, не розгубилася. У боротьбі тухольців з монголами дівчина виявляє себе справжнім патріотом, мужнім, розумним, кмітливим воїном. Вчить тухольців робити смертоносну зброю – метавки, сама бере участь у бою. Найяскравіше її основні риси характеру проявляються у конфлікті між батьком-боярином і тухольською громадою. Дізнавшись, що батько – зрадник, Мирослава відмовляється від нього й переходить на бік тухольської громади.
Життєва доля Мирослави
Доля Мирослави, безумовно, трагічна. Дівчина любить батька, прагне врятувати його честь, повернути на шлях єднання з народом, але це їй не вдається. Вона не знаходить йому виправдання, бо через нього гинуть сотні невинних людей. Мирослава покохала простого хлопця, який в очах її батька був хлопом. Близькими їй стали Тухольщина та її мешканці. Вона намагається врятувати з полону Максима, не задумуючись, що буде з нею самою. Виступає проти рішення Захара Беркута розбити ворогів до останнього, вбивши при цьому й сина. “Замість батька дала їй доля брата… і мужа…” Максим і Мирослава отримали благословення від Захара Беркута.
Портрет, зовнішність Мирослави
Портрет змальовано народно-поетичними засобами. Її тонкий стан порівнюється з тополею; вона “звинна, як вивірка”, “рум’яніється, як рута”, в неї “чорні, палкі очі”. Тухольці, милуючись нею, говорили (характеристика іншими персонажами): “От дівчина! Тій не жаль би бути мужем”. “Дивна дівчина! – думалось йому (Максимові) раз по разу, – такої я ще й не видав ніколи!” “Дівчино! Чародійська появо! – скрикнув він (Максим), вдивляючись у неї напів з тривогою, а напів з глибоким поважанням. – Хто ти, і хто прислав тебе сюди з такими вістями? Бо тепер я бачу, що ти не можеш бути Мирослава, дочка Тугара Вовка. Ні, ти, певно, дух того Сторожа, котрого звуть опікуном Тухлі.”
Мова героїні багата, пересипана епітетами і порівняннями. У висловлюваннях Мирослави любов, поєднана з почуттям власної гідності.
Ставлення автора до Мирослави
Автор ставиться до своєї героїні з любов’ю і повагою. Він зачудований нею, пише, що все в ній зливалося в таку “дивну чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову, той довіку не міг забути її лиця, її ходи, її голосу”.