“Червоне і чорне” (фр. Le Rouge et le Noir) – роман Стендаля, опублікований в 1830 році.
Роман “Червоне і чорне” вийшов після Липневої революції 1830 року. Причиною послужила політика короля Карла Х, який намагався повернути час і порядки до 1789 року. Саме до Карла Х пані де Реналь збереться їхати, щоб просити помилування для коханого. Дія роману відбувається в 1820-і роки.
Роман здобув широку популярність в останній третині XIX століття як ключовий попередник психологічного реалізму, який до того часу став переважним напрямком в європейській літературі.
“Червоне і чорне” історія створення
Фабула роману заснована на реальних подіях, пов’язаних з судовою справою якогось Антуана Берті. Стендаль дізнався про них, переглядаючи хроніки газети Гренобля.
Історія Антуана Берте, сина сільського коваля – схожа з історією Жульєна Сореля. Його вихователем і вчителем був місцевий священник. Коли юнакові виповнилось 19 років, він почав працювати гувернером у родині багатого промисловця пана Мішу. Можливо, Антуан був викритий в любовному зв’язку з матір’ю своїх вихованців, бо втратив місце. Священник, зумів влаштувати Берте в семінарію, з якої юнак переходить вихователем до аристократичного будинку Кордонів. Мадемуазель де Кордон, дочка хазяїна, закохується в молодого плебея. Її батько пише листа до пані Мішу і просить схарактеризувати поведінку Антуана, на що отримує негативний відгук. Це означає кінець карєри для Берте, і той з відчаю повертається в Гренобль і стріляє в пані Мішу, а потім намагається покінчити життя самогубством. Пані Мішу не помирає. У 1827 р. в Греноблі відбувся судовий процес, на якому Берті було засуджено на смерть.
Ця судова хроніка не випадково привернула увагу Стендаля, який задумав роман про трагічну долю талановитого ~ плебея у Франції епохи Реставрації. Однак реальне джерело лише пробудило творчу фантазію художника, переосмислити хронікальну історію.
Історія головного персонажа “Червоного і чорного”, на перший погляд, майже повністю повторює згадану справу, тільки імена змінюються: Берте перетворюється на Жульєна Сореля, подружжя Мішу – на пана і пані де Реналь, а аристократка та його дочка – на маркіза де Ла – Моль і Матильду. Але замість дрібного честолюбця, яким був Берті, з’являється героїчна і трагічна особистість Жюльєна Сореля. Не меншу метаморфозу зазнають факти і в сюжеті роману, що відтворює типові риси цілої епохи в головних закономірностях її історичного розвитку.