Катерина Білокур біографія коротко української художниці викладена в цій статті.
Катерина Білокур біографія скорочено
Катерина Василівна Білокур народилася 25 листопада (7 грудня) 1900 року в селі Богданівці Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині Київської області) в бідній селянській родині. Писати й читати навчилася самотужки. Через нестатки в сім’ї, не мала можливості навчатися, удень працювала в полі, на городі, а увечері, попоравшись по господарству, до ночі малювала саморобними пензлями (фарби також виготовляла сама). Батьки були проти захоплення дочки, вважали це безглуздим занняттям.
У 20-х роках двічі хотіла вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму, але не мала документів про закінчення семирічки.
В другій половині 30-х – у 40-х роках опанувала техніку живопису. Водночас з малюванням керувала драматичним гуртком у сільському клубі, сама виступала на сцені. Перші значні роботи цього періоду – “Берізка” (1934), “Квіти за тином” (1935), “Квіти, “Портрет племінниць” – засвідчили її високе обдаровання. Завдяки сприянню видатної української співачки Оксани Петрусенко, якій написала листа селянка з Богданівки, її творами зацікавилися працівники Полтавського будинку народної творчості.
1941 року відбулася персональна виставка її творів у Полтаві, що мала величезний успіх. Художниця побувала в Києві та Москві, де вперше побачила музеї і твори видатних митців.
1944 – Богданівку відвідує директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай. Пропонує Катерині виставку і закупити картини. Саме завдяки йому Музей українського народного декоративного мистецтва має найкращу колекцію робіт Білокур.
1949 – Катерина Білокур стає членом Спілки художників України.
1951 – нагороджена орденом Знак Пошани, одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України.
1956 – одержує звання Народного художника України.
Твори Катерини Білокур регулярно експонувалися на виставках у Полтаві, Києві, Москві та ін.
Три картини Білокур – “Цар-Колос”, “Берізка” і “Колгоспне поле” були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954), де їх побачив і високо оцінив Пабло Пікассо.
В останні роки життя художниця створила чудові картини “Півонії” (1959), “Букет квітів” (1959), “Квіти і овочі” (1959), “Натюрморт” (1960). Вона тяжко хворіла, давалися ознаки злигодні тогочасного сільського побуту, невлаштованість в особистому житті, хвороба матері.
Померла художниця 9 червня 1961 року.
1977 року в селі Богданівці відкрито меморіальний музей художниці, на території якого встановлено пам’ятник