“Олив’яний перстень” короткий зміст
Київські хлопці ще восени вирішили здійснити подорож у село. Але вирушило тільки троє. Валер’ян Ліщина, син учителя, редактор шкільної стінгазети, дуже поважний та енергійний хлопець, хоч і худорлявий та невеличкий на зріст. Вітя Барановський – і слюсар, і монтер, і декоратор у шкільному драмгуртку. А ось до навчання байдужий, ніде правди діти.
Третій – Кость Ясинський, біженець з Холмщини, високий, стрункий, дуже чемний до дівчат. Навіть у школі дражнять його дівчуром.
Вітька умовив хлопців махнути в гості до Бондарів на Полтавщину. У них і пасіка є, можна меду скуштувати… Василь та Настя, що вчилися з ними разом у школі, справді запрошували влітку до своїх родичів.
Ішли довго. Йшли степами, ночували у клунях, на сіні, колись у доброго дядька на горищі. Купували молоко та хліб. Позбивали ноги так, що жах!
Якось задивилися у небо. А там хмара, золота та довга, немов Настина коса. Здалося, що вони вже близько.
Розпитували дорогу. Ось і липи, а ось і село Липовий Кут. Біжить їм назустріч якийсь дядько. Та це не дядько, це Василь Бондар! Засмаглий, дужий, у селянській сорочці.
Мати Насті та Василя нагодувала хлопців і запропонувала їм відпочити. Вечеряли під грушею надворі, а спати лягли у клуні.
Завтра в поле!
Прокинулися начебто рано, а всі уже на жнивах. Скупалися у ставку, поїли хліба, огірків та сала. Пішли на жнива. Жнуть, аж піт очі застилає. Не все вдається. Снопи розсипаються, але Бондариха не дозволяє з міських глузувати. Нехай вчаться сільської праці!
Коли посідали обідати, хлопці були вже дуже втомлені. Ніколи вони, мабуть, не забудуть того присмаленого сонцем хліба, що хрумав на зубах.
Ішли в поле до схід сонця, поверталися ввечері.
Приїхала якось до села активістка Соня “обстежувати економічний стан села, зробити доклад про яслі…” І добре було б серед молоді якусь спільну роботу організувати!
Торохтить Соня. А Бондариха радить: