Поглянете на фізичну карту: великі простори Атлантичного океану, ближче до материка Північної Америки, між 20 і 40 гр. с. ш. мають форму гігантського еліпса ясно-зеленого кольору. Це єдине у своєму роді диво природи — САРГАСОВИЙ МОРЕ, берегами якого є не суша, як завжди, а великі океанічні річки-течії: на заході і півночі — Северо-атлантічеськоє, на сході — Канарське, на півдні — Пасатне, рухомі колоподібно за годинниковою стрілкою.
Діючи як своєрідні вододіли або греблі, течії не дають поверхневим водам Саргассова морить змішуватися з холоднішими водами Північної Атлантики.
Але на відміну від звичайних сухопутних берегів, які обмежують моря, ці водні "береги" із-за непостійності морських течій в різні часи роки зазнають значні переміщення, тобто "подорожують". Тому і площа Саргассова моря змінюється в межах від 8,5 до 4 млн. кв. км.
Інша особливість Саргассова моря полягає в тому, що воно, подібно до гігантського лугу, затопленого серед океану, покрите такою кількістю плавучих морських водоростей, якого більше немає ніде у іншому місці земної кулі. На один квадратний кілометр поверхні моря доводиться від однієї до двох тонн! Христофор Колумб, який відкрив це море на своїй дорозі до Америки 16 вересня 1492 р., назвав його "банкою з водоростями". Цікаво, що всі ці водорості належать до одного вигляду. Перші португальські мореплавці назвали їх "саргассо", оскільки повітряні бульбашки, завдяки яким водорості переміщаються і тримаються на воді, схожі на поширений в Португалії сорт винограду.
Саргассови водорості ведуть планктонний спосіб життя. Учені тривалий час не могли вирішити, звідки вони тут з’являються. Ще недавно вважалося, що приносять їх течії від берегів Антільських і Багамських островів, Куби, або ж від побережжя Мексиканської затоки. А виявилось, що вони тут народжуються, живуть і вмирають. Коли рослини відмирають, бульбашки лопаються, і водорості, що побуріли, тонуть в океанічній пучині.
Саргассови водорості, подібно до лісу, густо заселені різною живністю: креветками, крабами, багаточисельними видами риб, особливо макреллю, так званою "саргасовою рибкою", що літає, і ін.
Поверхневі води Саргассова моря налічують близько 60 видів флори і фауни. Вони бідні планктоном, а тому дуже прозорі. У зв’язку з незначним переміщенням вода в морі солоніша, ніж довколишня океанічна. Вона яскраво-синя і одна з найпрозоріших в порівнянні з водою всього Морея. Температура води тут також завжди значно вище, ніж в океані і вагається в межах від 18-23 гр.З в січні до 21-28 гр.З в липні. Саме це і сприяє бурхливому розвитку морських водоростей.
Глибина Саргассова моря досягає 4-7 км. Воно розташоване в зоні підвищеного атмосферного тиску, тому тут панує штиль, що в епоху парусного флоту частенько наводило до загибелі судів. У зв’язку з тим, що на них часто знаходилися домашні тварини, в основному коні, яких везли з Європи в американські колонії, останніх згубно особливо багато, і трупи зазвичай викидали за борт. Звідси і відбувається назва цієї акваторії океану "кінські широти".
Ще одна унікальна особливість моря полягає в тому, що воно є колискою прісноводих риб-угрів. Припливаючи влітку на нерест з річок Європи і Америки, вони гинуть після його закінчення, а їх нащадки, користуючись якимись таємничими, лише ним відомими орієнтирами, долаючи багато тисяч кілометрів, повертаються саме в ті місця, звідки приплили їх батьки (поки незбагненна загадка для учених), з тим, аби через 8-9 років знову повернутися сюди, відмітати ікру і загинути.
За переважання штильової погоди Саргасовий море називали ще "пані", а за велику кількість водоростей — "трав’янистим". Проте море лише на перший взляд здається спокійним. У 1970 р. радянські океанографи відкрили тут потужні висхідні рухи води з великих глибин, так звані вихори. Встановлено, що вони впливають на підвищення і пониження температур морської води. Море, крім того, помітно впливає на циркуляцію вод північної Атлантики і на клімат всієї північної півкулі нашої планети.