Характеристика Залізняка з поеми ” Гайдамаки ” Шевченка З Цитатами Наведена в цій статті.
Шевченко “Гайдамаки” образ Максима Залізняка
Максим Залізняк – усіма визнаний отаман повсталих мас, їхній улюбленець: “У нас один старший – батько Максим”. Високу оцінку Залізнякові як людині і як ватажку дає у своїх піснях Волох. Він завжди серед людей, завжди разом з ними “і воює, і чарує”. Тримається просто, завжди веселий, до всіх привітний, кожному доступний. З щирою приязню ставиться до повстанців, називає їх синами, своїми дітьми. По-батьківському полюбив і Ярему, свого “хрещеника”. По-чоловічому стримано, але щиро співчуває його нещастю, підтримує й підбадьорює хлопця
Максим Залізняк – втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів. Він талановитий організатор мас, визнаний ватаг, сміливий у бою. Як народний герой, патріот оспівується Залізняк і в фольклорі. Відома народна пісня про нього закінчується такими словами: Отак козак Залізняк за родину бився / І за теє віч-ної слави у внуках заручився)
Залізняк у творі Т. Шевченка “Гайдамаки” гине почувши, що так страшно ляхи замучили Гонту, заплакав, занедужав та й умер; його гайдамаки поховали в степу над Дністром та і розійшлися.
Риси характеру Залізняка – відданість справі, прагнення звільнення свого народу, мужність, широчінь натури, авторитет серед повстанців.
Історичні джерела про М. Залізняка
Максим Залізняк був родом з містечка Медведівки на Чигиринщині. Ще підлітком він опинився на Запорожжі, де пробув 14 років. Коли Залізнякові було близько тридцяти літ, він раптово змінив хід власного життя і став послушником спочатку Жаботинського, а потім Мотронинського монастирів. Причини занедбання чернечого чину й переходу в табір повсталих теж досі не з’ясовані. Цілком імовірно, що очолив визвольну боротьбу Залізняк за дорученням ігумена Мелхіседека Значко-Яворського. Сам ватажок на допитах не признався, хто порадив йому очолити повстання, а Значко-Яворський заперечував свою причетність до боротьби тим, що в часи повстання він не жив у монастирі, а виконував місію благочесного в підлеглих парафіях.
З повсталих Залізняк намагався створити військо за зразком козацького. Він зробив перепис коліїв, поділив їх на десятки, сотні й полки. У взятій Умані було скликано раду, як у колишніх козаків. На раді в Умані Залізняка проголошено гетьманом України, а Гонту – уманським полковником
Залізняк отримав покарання за свою визвольну діяльність. За першим вироком Залізнякові мали відрубати голову. Коли приречений ступив на ешафот, прибув гонець від “милосердної” цариці. Кару не було відмінено, а лише замінено биттям батогами, тавруванням розпеченим залізом, вириванням ніздрів. Витримавши 150 ударів і страшне катування, Залізняк все-таки вижив. 12 вересня 1768 року сімдесят гайдамаків, що вважалися керівниками (більшими чи меншими) повстання, зокрема й Залізняк, були відправлені етапом в Орловський форпост на російсько-турецькому кордоні. Але по дорозі коліївці перебили вартових і розбіглися. Залізняка впіймали, якийсь час тримали у в’язниці в Москві, а коли знову етапували до Нерчинська, ватажкові гайдамаків ще раз пощастило вислизнути. Є окремі опосередковані дані, що таврований Залізняк брав участь у повстанні Омеляна Пугачова