“Річний пісок слідок ноги твоєї” Є. Плужник аналіз вірша – тема, ідея, художні засоби, жанр та інші питання розкриті в цій статті.
“Річний пісок слідок ноги твоєї” аналіз вірша
Збірка “Рання осінь”
Рік написання : 1927
Тема: зображення особистих почуттів ліричного героя, спогадів про кохання, які не стираються з пам’яті, філософських роздумів про сенс життя, про велике мале в ньому
Ідея: возвеличення великого почуття кохання, яке робить людину щасливою
Основна думка: кохання – це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти.
Жанр : інтимна лірика
Римування: перехресне
Віршований розмір: Ямб
Художні засоби “Річний пісок слідок ноги твоєї”
Метафори – тремтить ріка, хилиться ріденький ліс, не заблукають з хуторів лелеки, спокій стереже мене
Епітети – друже мій єдиний, а далекий, мертвий лист, ласкаві вересневі феї, на осінній лагідній землі,
Порівняння – немов ласкаві вересневі феї спинили час,
Риторичне звертання – о друже мій єдиний, а далекий.
Риторичні оклики
Який тут спокій стереже мене!
І твій слідок малий – такий великий,
Що я тобі й сказати б не зумів!
“Річний пісок слідок ноги твоєї” ідейно-художній аналіз
У вірші Є. Плужника “Річний пісок слідок ноги твоєї…” передає особисті почуття ліричного героя, спогади про кохання, які не стираються з пам’яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Кохання – це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти. Досить похмурий пейзаж (“ріденький ліс”, безлюддя, “мертвий лист”) натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькою людиною. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що головні слова, можливо, так і не були сказані.
Ліричний сюжет розгортається на тлі мальовничої природи, яка відтінює душевні почуття й сум’яття героя. Щасливі дні й піднесені почуття, які він пережив тоді, коли поряд із ним була кохана, перетинаються з жалем, душевним болем за неповоротно втраченим відчуттям краси, гармонії у світі та душі
Образ коханої обожнюється ліричним героєм, стає особливо дорогим і рідним.
Ліричний герой Є. Плужника занурюється у світ душевних переживань, у психологічні переливи, в уяві звертаючись до коханої, ведучи з нею розмову, мов сповідаючись їй.
У вірші є незвичайний образ “слідок ноги” милої, що набуває символу, бо стає “великим”, тобто дорогим, неповторним, як слід богині, самого життя. Це символ вічної краси й кохання, який бентежитиме душу завжди)
Філософські роздуми над плинністю і вічністю буття автора виражено в рядках
“Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий – такий великий,
Що я тобі й сказати б не зумів!”