Панас Мирний цікаві факти з життя, біографії, творчості ви дізнаєтеся в цій статті.
Панас Мирний цікаві факти
Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині. При хрещенні нарекли Афанасієм.
Батько хотів, щоб сини стали чиновниками, тому Панас працював з 14 років.
Панас Мирний: жінки і кохання
Перше кохання до Рудченка прийшло у 1865 році, коли йому було лише 16 років. Він працював у Гадячі і закохався у панночку Олену Олексіївну. Хлопцю важко було стримувати свої почуття, але розповісти про них дівчині не наважився.
Та знайшлася така, яка покохала нещасного самотнього хлопця. Це була проста дівчина-наймичка. Панас Мирний теж її покохав. Ім’я дівчини невідоме, сам письменник її називає В. Вони були разом, але щастя було недовгим. Дівчина не розуміла душевних поривань письменника, не бачила сенсу у розвитку духовному, тому вони розталися
Не мало щасливого кінця і його наступне почуття, теж до дівчини-наймички. Вони почали зустрічатися, Панас Якович хотів навіть одружитися з дівчиною, дати їй освіту, ввести у своє коло спілкування. Проте мила проміняла його на солдата-москаля.
Рудченко важко переживав нанесені душевні рани, пережите наштовхнуло його на написання роману ” Повія “. Працювати над ним він почав у 1881 році. В основі твору – доля сільської дівчини, яка через бідність після смерті батька та матері, змушена була працювати в наймах у місті, а згодом стала повією. Зрештою хвора на сифіліс дівчина замерзає в рідному селі під батьківською оселею. Головна героїня “Повії” – збірний образ дівчат, яких кохав автор роману.
Своє справжнє взаємне кохання – Олександру Шейдеман, Панас Мирний зустрів у 40 років у Полтаві. Познайомилося майбутнє подружжя Рудченків на суботніх літературних вечорах у полтавського етнографа Віктора Василенка. 26- річна Олександра Шейдеман була капітанською донькою та генеральською сестрою. Вона закінчила Полтавський інститут шляхетних дівчат та Харківське музичне училище, була начитаною, знала кілька іноземних мов. На момент зустрічі з Панасом Яковичем, Олександра Михайлівна не збиралася надовго залишатися в Полтаві, бо мала багатого нареченого лікаря в Петербурзі.
Сорокарічного Панаса Яковича Олександра одразу ж вразила у саме серце. Його зачарувала не тільки її молодість та глибокі блакитні очі, а й знання літератури та музики. Крім того, на чоловіка вплинуло й те, що майбутня обраниця жила не за батьківські кошти, а сама заробляла на життя, викладаючи музику в Полтавському інституті благородних дівчат. На той час серед панночок таке траплялося не часто. Мовчазний та замкнений з дитинства, Панас Рудченко вирішив будь-що добитися взаємності від красуні. Він пише їй сповнені ніжності листи. Називає її Шурочкою, доброю, святою, голубкою.
– Дорогая моя Шурочка! Целую, тебя крошку мою, ненаглядную мою, – пише закоханий Панас у листах до нареченої. – Целую тебя, моя добрая, изящная, святая! Голубушка! Будь для меня святою!
Олександра Шейдеман проміняла багатого нареченого петербуржця на трудящого полтавця Рудченка
У квітні 1889 року закохані одружилися. Весілля було скромним, святкували в Карлівці в домі нареченої. Батьки та рідні нареченого навіть не приїхали, лише надіслали листівки.
Сімейне життя стало черговим випробуванням для письменника. Олександра була порядною дружиною та гарною матір’ю, подружжя виховувало 3 синів – Віктора, Михайла та Леоніда. До народження найстаршого сина Віктора у 1892 році, Олександра Михайлівна продовжувала працювати. У 1893 році дружина народила другого сина.
Після народження двох дітей дружина Панаса Мирного потрапила до психіатричної клініки
Напади істерії стали постійними, чоловік боявся, що вони можуть перерости у божевілля. Тому змушений був відвезти її на лікування до Харкова. Там жінка провела півроку, а він молився, щоб вона була здоровою.
Любов, постійна турбота та вірність чоловіка, допомогли Олександрі перемогти хворобу. Після видужання вона народила своєму Панасу ще одного сина – Леоніда.
Незважаючи на взаємну любов, вірність та порядність, духовної близькості між чоловіком та дружиною не було. Олександра так і не змогла стати соратницею та однодумцем Панаса Мирного. Він постійно вболівав за подальшу долю України, писав твори про простих людей українською мовою. Олександра Михайлівназавжди говорила російською, трималася по-панському. Через це, спочатку у матері Панаса Яковича – Тетяни Іванівни, виникли непорозуміння з невісткою. Батьки Панаса були простими людьми, незважаючи на те, що батько працював бухгалтером, родина жила із землі, завжди говорила українською мовою. Але неприязнь між жінками укорінитися не встигла, бо старі Рудченки жили на Миргородщині, молоді ж – у Полтаві, бачилися не дуже часто.
Після одруження Панас Якович змушений був багато працювати. Завдяки службі вдавалось утримувати родину, навчати дітей, лікувати дружину. Писати він став все рідше.
Втрата синів
Свої корективи у життя Рудченків внесла Перша світова війна, а за нею – круговорот революційних подій. У 1915 році в бою під Рівним загинув найулюбленіший син Панаса Мирного – Віктор, на якого він покладав великі творчі надії. Адже хлопець успадкував від батька письменницький талант. Згодом, у вирі громадянської війни, письменник втратив і наймолодшого сина. Все це відобразилося на здоров’ї Панаса Мирного не кращим чином. Зрештою, його серце не витримало, 28 січня 1920 року він помер від інсульту. Дружина пережила чоловіка більш ніж на 20 років. Разом із сином, вони відкрили в будинку Панаса Мирного меморіальний музей, першим директором якого був Михайло Рудченко, син письменника.
Державний діяч і письменник Панас Мирний
Панас Мирний належить до тих українських класиків пера, яким вдалося водночас побудувати блискучу державну кар’єру та реалізувати себе в письменництві.
Держава належним чином оцінила працю чиновника А. Рудченка (до речі, за 40 років служби він ні з ким не конфліктував, тому не випадково і його позитивні герої відзначалися добротою і вмінням прощати): він отримує орден Станіслава ІІ ступеня, а згодом – орден Анни ІІ ступеня, а в 1914 р. – чин дійсного статського радника (чин цивільного генерала, що прирівнювався до губернаторської посади). Крім того, Панас Якович був членом Полтавської громади. Як член комісії міської Думи він брав активну участь у спорудженні пам’ятника І. Котляревському В Полтаві.
З нагоди 66-річчя у 1915 р. А. Рудченка вшановують як високого за рангом, талановитого й сумлінного чиновника. Водночас полтавська жандармерія розшукує ” Політично підозрілу особу” Панаса Мирного. Через те, що А. Рудченко писав під псевдонімом і жодного разу не опублікував своє фото, не шукав людської слави, його особа була не відома жандармерії.
Підтримував Панас Мирний тісні зв’язки з багатьма діячами української культури – Лисенком, Старицьким, Карпенком-Карим, Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою, Білиловським, Жарком.
П. Мирний знаний як дослідник і палкий агітатор української мови та перекладач (на українську) творів О. Пушкіна, М. Лермонтова, І. Тургенєва, О. Островського, У. Шекспіра, Г. Лонгфелло та інших. На початку ХХ ст. Панас Якович навіть уклав невеличкий українсько-російський словник, який, на жаль, так і не було опубліковано – він залишився у рукописі.