“Жага до життя” аналіз
Жанр : оповідання
Тема : як людина бореться за життя в Білій Пустелі
Ідея : уславлення людини, яка кидає виклик смерті і перемає її, сили волі, витримки, жаги до життя
Проблематика : проблеми людської гідності, життя і смерті, дружби та зради.
“Жага до життя” композиція
- Експозиція – опис Півночі та золотошукачів. Зав’язка – Білл кидає свого хворого товариша. Розвиток дій – герой бореться за життя. Кульмінація – сутичка з вовком. Розв’язка – порятунок героя.
“Жага до життя” ознаки оповідання:
- – Невеликий прозовий твір; – Невелика кількість героїв (двоє); – Однолінійний сюжет; – Невеликий проміжок часу (декілька тижнів); – Стислі описи.
Випробування героя
| 1. підвернув ногу | Той, що йшов позаду, посковзнувся на гладенькому валуні й ледве не впав, але в останню мить утримався на ногах, голосно зойкнувши з болю. Мабуть, у нього запаморочилась голова; заточившись, він випростав вільну руку, ніби шукав опертя. Ставши рівно, він спробував ступити вперед, але знов похитнувся і мало не впав. – Агов, Біле! Я підвернув ногу! |
| 2. зрада друга | Біл так і не оглянувся. Товариш дивився йому вслід, і, хоч його обличчя ніяк не пожвавилося, очі засвітилися тугою пораненого оленя. Біл вийшов, кульгаючи, на той берег і подався далі, не повертаючи голови. Чоловік, що стояв серед потоку, вдивлявся йому вслід.- Біле! – гукнув він ще раз. Це був благальний крик дужої людини, що потрапила в біду, але Біл не обернувся. |
| 3. самотність | Він озирнув те коло світу, в якому залишився. Невесела картина. З усіх боків, аж до обрію, одноманітна пустеля, пагорби всі пологі й низькі. Ані деревця, ані кущика, ні травинки – нічого, крім безкрайньої страшної пустки; і в його очах нараз проблиснув страх. |
| 4. голод | “Голод давався взнаки”. ” голод гнав його вперед”. “…рибка втекла”, ін з’їв двох пічкурів сирими “лиш тому, що наказував розум. Чоловік усвідомлював: щоб вижити, треба їсти”. “Він страшенно ослаб, йому паморочилося в голові, іноді так, що аж в очах темніло. Його почали мучати галюцинації, муки голоду щоразу повертали розум, до дійсності”. Але його діймав лише голод: цілу ніч йому снилися обіди, бенкети та столи, заставлені найрізноманітнішими стравами. |
| 5. поєдинок з ведмедем | Одчайдушну хоробрість змило хвилею страху. А що, коли звір нападе на нього, слабосилого? Він міцніше затис у руці ножа і подивився просто у вічі ведмедеві. Ведмідь став на задні лапи й вичікувально рикнув. Якби чоловік побіг, ведмідь погнався б за ним, але чоловік не втік. Осмілілий зі страху, він теж загарчав, дико, люто, вкладаючи в це гарчання весь свій страх. Ведмідь одступив убік, погрозливо рикаючи: він і сам злякався цієї загадкової істоти, що стояла прямо й не боялась його. |
| 6. боротьба з вовком | Він угледів вовчу голову. Гострі вуха не стирчали догори, як у інших вовків; очі були тьмаві й налиті кров’ю, голова понурилася. Він був хворий. Звір не зводив з нього голодного погляду. Він то ліз навкарачки, то непритомнів, а вовк усе плентався слідом за ним, кашляючи і хриплячи. Його коліна стали суцільною раною, як і ноги; кривава смуга тяглася за ним по каменях та мохові. Якось, оглянувшись, він побачив, що вовк пожадливо вилизує слід, і зрозумів, який його чекає кінець, якщо… якщо він сам не вб’є вовка. I почалась одвічна страшна трагедія боротьби за існування: хвора людина повзла, хворий вовк шкутильгав за нею – дві вмирущі істоти волоклися через пустелю, чигаючи на життя одна одної. |
| Герой на судні Бедфорт. | Вони обстежили нишком його койку. В ній знайшлося повно сухарів, матрац був напханий сухарями, в кожному закутку були сухарі. I все ж чоловік мався при своєму розумі. Просто він уживав запобіжних заходів на випадок голоднечі, та й годі. Вчені сказали, що це минеться; воно й справді минулося, перш ніж “Бедфорд” кинув якір у бухті Сан-Франциско. |
Герой Д. Лондона переживає різні почуття, що стосуються його фізичного й морального стану, та проявляє позитивні якості характеру. Герой відчуває змореність від довгої дороги, холод Білої пустелі, тугу від усвідомлення зради товариша, страх самотності, голод, який не вгамовується мізерною “їжею”, біль у ногах, розтертих до крові, та замученому тілі, відчай від марних спроб роздобути їжу, виснаженість, що призводить до галюцинацій. Сміливість, виявлена під час зустрічі з ведмедем, усвідомлення нестримного бажання жити, спокій, що змінив страх, терпіння, з яким герой продовжує свій важкий шлях, сила волі у поєдинку з вовком.
Роль природи у творі “Жага до життя”
Природа на початку. “Сонце ховалося за товщею сизих хмар. Прокинувсь він о шостій ранку і якусь часину нерухомо лежав на спині, втупившись очима в сіре небо. Ніде ані деревця, ні кущика – саме тільки сіре море моху, серед якого розкидано сірі скелі, сірі озерця та сірі струмки. Небо теж було сіре. А на небі ні сонця, ні навіть проблиску сонця.”
Природа в кінці. “Зійшло яскраве сонце… Погода була прекрасною. Почалося коротке бабине літо північних широт”. “Бабине літо ще продовжувалося”
Кожна Людина повинна боротися за своє життя, бути здатною постояти за себе, нести в собі знаряддя сили, сміливості, доброзичливості, духовної і громадянської відваги і, найголовніше,- Любити Життя, сповнене духовної боротьби.