Аналіз вірша “Молюсь і вірю” – Тема, ідея, художні засоби, рік написання та інші питання розкриті в цій статті. Вірш “Молюсь і вірю” Максима Рильського – переповнений вірою, надією, оптимізмом.
“Молюсь і вірю” аналіз вірша
Рік створення: 1918.
Збірка: “Під осінніми зорями”.
Літературний рід : інтимно-філософська лірика.
Жанр : вірш-рефлексія
Вид лірики : філософська.
Віршовий розмір “Молюсь і вірю” : чотиристопний ямб
Римування: перехресне
Тема “Молюсь і вірю”: людина у вирі життя.
Ідея “Молюсь і вірю”: утвердження віри й краси як стрижнів, які тримають людину в цьому світі; возвеличення краси й гармонійності світу; висловлення бажання жити.
Мотиви : відтворення краси почуттів людини, її єднання з природою, стану закоханості у світ, звеличення любові до життя.
Образи:
- людей: ліричний герой – людина, яка любить життя, його красу й натхненно йде в майбуття; міфологічних істот: вид пречистої надії; дух життя; природи: вітер, зграї голубів, води; предметів і явищ: моління й віра, клятва, синя глибина, берег, серце.
Символічні образи:
- голуби (символ божественної присутності); пречиста надія (символ чистоти, асоціація з Пречистою Дівою Марією як символом надії, захисту); неба береги (символ досяжної гармонії); блакитний, ясний, золотий (християнські символічні кольори чистоти, божественості);
Композиція (зміст): вірш складається з 4-х катренів: ліричний герой, натхненний молитвою й вірою, знаходячись у бурхливому житті, радіє й виносить спокій із осереддя бурі, пов’язуючи майбутнє з любов’ю до великого щасливого світу.
Художні засоби “Молюсь і вірю”
Епітети – пречиста надія, синя глибина, веселий світ, щасливі води, тремтячі зграї
Метафора – вітер грає, даль ясніє, стоїть у глибині,
Порівняння : серце б’ється як в огні.
Риторичні оклики : мені дозволить дух життя! Ходім!
Інверсія : голубів тремтячі зграї, черкають неба береги.
Анафора : кленусь; і-і-ї.
Повтор (рефрен): черкають неба береги.
“Молюсь і вірю” ідейно-художній аналіз
У творі відтворено красу природи і почуттів. Автор показує радості почуттів героя, який впевнений у собі, він уже вважає світ своїм другом, і готовий жити дуже довго, поки “дозволить дух життя”
У вірші поет майстерно відтворює красу почуттів ліричного героя, його єдність з природою, стан закоханості у світ. Поет здійснює своєрідний психоаналіз внутрішнього світу персонажа. Вірш пройнятий життєрадісністю, спрагою жагучого серця, вишуканістю почуттів. Композиційно твір будується як монолог. Оповідь веде ліричне “я”, звертаючись до “ти”, як до “іншого”, унаслідок чого виникає діалогізм:
І ти смієшся, й даль ясніє,
І серце б’ється, як в огні,
І вид пречистої надії
Стоїть у синій глибині.
У вірші виразно проступає неокласицистична поетика: витонченість образів, захоплення красою світу, гармонія думки і почуттів.