“Слово про похід Ігорів” – героїчна поема кінця XII ст, одна з найвідоміших пам’яток давньоруської літератури. Головні персонажі “Слово про похід Ігорів” не вигадані образи, а реальні історичні постаті.
“Слово про похід Ігорів” головні герої
Головні герої: князі Ігор, Святослав і Всеволод; Ярославна (дружина Ігоря); половці Овлур, Гзак і Кончак.
Князь Ігор Святославич. Новгород-сіверський князь Ігор із перших рядків поеми постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога – половців. Своїм найсвятішим обов’язком Ігор вважає захист батьківщини.
Ігор – безстрашний і рішучий воїн. Благородство штовхає Ігоря на допомогу Всеволоду, адже князь розуміє, як потрібні в бою взаємодопомога і взаємовиручка. Потрапивши у полон, він не втрачає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:
Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: “Ігоря хороброго полку – не воскресити!” Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.
Князь Всеволод Святославич (брат Ігоря). Всеволод основними рисами характеру нагадує свого брата князя Ігоря. Він є хоробрим, відважним воїном. У битві з половцями зображений як билинний богатир – “буй-тур”. У вирі бою князь забуває про почесті, багатство, золотий батьківський престол у Чернігові, про ласку та пестощі своєї дружини, прекрасної красуні Глібівни. Отже, Всеволод є уособленням бойової відваги й сили.
Князь Святослав (батько Ігоря та Всеволода) Він замальовується як глава всієї Руської держави, який турбується про загальноруські інтереси. Це не тільки мудрий державний діяч і організатор ефективного захисту Вітчизни, й талановитий воєначальник, який в 1184 році зумів об’єднати руські сили і розгромити половецьке військо. Слава про цю перемогу вийшла далеко за межі Русі
Ярославна – юна дружина Ігоря, яка, вирядивши в небезпечний похід чоловіка, з тривогою чекає звістки від нього. Дізнавшись про поразку Ігорового війська, Ярославна тужить за полеглими, оплакуючи не тільки полонення Ігоря, а й загибель його воїнів. Поразка і полон Ігоря, криваві рани на його тілі – це не лише її особисте горе, це горе всього руського народу, яке пекучим болем відгукується в її душі. Тоді б вона, омочивши рукав у Каялі, витерла б “Кривавії рани на дужому тілі князя”. У відчаї княгиня звертається до сил природи: вітру, Дніпра-Славутича і світлого сонця.
Поетичний образ Ігорової дружини Ярославни є одним з найпривабливіших жіночих образів світової літератури, а в східнослов’янській є першим за часом створення досконалим художнім образом жінки. Образ Ярославни приваблює людяністю, задушевністю і разом з тим патріотизмом, вражає внутрішньою красою, красою вірності.