Олександр Олесь “Лебідь” аналіз вірша – тема, ідея, жанр, художні засоби
Вірш “Лебідь” Олександр Олесь Написав у 1917 році. Поет вітав лютневу революцію в Російській імперії, мріяв боротися за волю. У цей час він оспівує й оплакує революцію, боляче переживаючи її поразку. Образ лебедя в однойменному творі уособлює постать революціонера, який намагається розбудити суспільство – зграю лебедів, які сплять, не чуючи поклику свого товариша, який кликав їх прокинутися й полинути “небом в золоті краї”. І тільки вранці всі побачили, серед якого гнилого повітря й води вони живуть, піднялися на крила й полинули в щасливий край, залишивши білого лебедя помирати на самоті.
Вид лірики: громадянська.
Жанр : ліричний вірш.
Тема: Лебідь втратив надію розбудити птахів – “вдарився об камінь, зранив собі груди, крила поломав”.
Ідея : Возвеличення того, що сонце зійшло і зграя все-таки прокинулась, піднялась у небо і полетіла у щасливий край, але засудження того, що лебедя який хотів розбудити птахів ніхто в небі не згадав.
Провідний мотив. У вірші “Лебідь” Олександр Олесь розглянув фатальну невідповідність між ідеалами окремої особистості й способом життя спільноти, якій буває важко почути заклики до змін у житті.
Композиція. Поезія “Лебідь” складається з дев’яти строф. Композиційно твір поділяється на три частини, яким можна дати такі умовні заголовки:
1. “На болоті спала зграя лебедина”.
2. “І даремно лебідь звав, будив її”.
3. “Тут гниле повітря, тут пійла вода”.
Образи вірша “Лебідь”. Головний образ вірша – білосніжний лебідь, який намагався розбудити лебедину зграю, кликав друзів змінити життя, полетіти в золоті краї.
Римування : перехресне
Віршовий розмір : п’ятистопний хорей із пірихієм
“Лебідь” художні засоби
- епітети : “вічна ніч”, “пісня лебедина”, “озера сині”, “золоті краї”, обрії ясні, гниле повітря, “вода гнила”, “щасливий край”; Метафори : “ніч чорніла”, “сходив кров’ю своїх ран”, “навік до себе прикував їх став”, “громи заграли”, “вирвалося сонне”, “зашуміла зграя пісню на крилах”, ганебно спати, “зашуміла вітром”; Порівняння : “і летіла легко, наче біла хмара”; Тавтологія : “чорна ніч чорніла”; Риторичне питання : “Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?”; Риторичні оклики. “Тут гниле повітря, тут вода гнила! А над нами сонце, небо, простір, поля!”, “Зашуміла вітром… ще раз! І – прощай! Зграя лебедина!”; Умовчання : “Вічна ніч чорніла, і стояв туман…”, “Ввечері далекий захід не палав…”, “То, здавивши рани, крила рознімав…”, “І в знесиллі бився. Градація : “тихо зграя слала”, “тихо плакав лебідь”, “тихо кров’ю сходив”, “тихо умирав”; Символи : білий лебідь – символ боротьби за краще майбутнє, лебедина зграя – спільнота, що не дослухається до закликів; гниле повітря, гнила вода – символ несправедливого суспільства.
Звуковий образ ночі, сну створено за допомогою алітераиій на “л” – “сп”, “ст”-“х” й підкреслено асонансами на о-а-и (ніби лебединий стогін) – низькі звуки, що підкреслюють настрій суму.
На болоті спала зграя лебедина.
Вічна ніч чорніла, і стояв туман…
Спало все навколо, тільки білий лебідь
Тихо-тихо сходив кров’ю своїх ран.
Олександр Олесь уже першими творами означив себе ліриком, співцем кохання. Та дуже скоро він перетворився на поета-громадянина із власним голосом. У його творах зазвучали радість пробудження, надії на оновлення і вболівання за долю батьківщини. Після революції 1917 року він пережив надії на світле майбутнє свого народу, на його соціальне та національне визволення, а після поразки національних змагань оплакував загиблих та плекав надію на новий спротив тиранії.
Вірш “Лебідь” Олесь написав у квітні 1917 року. Білий лебідь став символом борця, який кличе братів покинути болото й полинути у щасливий край. Та, як це часто буває в житті, спільнота не чула його, а зрозумівши, що більше не може так жити, полинула у високе небо й не згадала про білого лебедя, який помирав усіма покинутий і забутий.