Сюжет “Хамелеон” Антона Чехова цікавий, тому розповідь краще читати повністю.
“Хамелеон” Чехов переказ
Розповідь починається з опису базарної площі. Навколо тиша. Відкриті двері крамниць і шинків дивляться понуро, як голодні пащі, коло них немає навіть жебраків. Через площу йде поліцейський наглядач Очумєлов у новій шинелі і з вузликом у руці. За ним – городовий Єлдирін з решетом, наповненим конфіскованим агрусом.
Раптово вони почули крики. Повернувши голову, Очумєлов побачив, як з дров’яного складу купця Пічугіна біжить маленька собачка на трьох ногах. За нею гналася людина в ситцевій крохмальній сорочці і розстебнутій жилетці. Він біг за нею, впав на землю і схопив собаку за задні лапи. Знову почувся собачий висг і крик, і незабаром близько дров’яного складу зібрався натовп.
Городовий припустив, що почалися заворушення, і вони з Очумелова закрокували до зборища.
Близько самих воріт складу стояла людина, яка гналася за собакою, і, піднявши руку вгору, показувала юрбі закривавлений палець. Очумєлов впізнав золотаря Хрюкіна. У центрі скандалу опинилося маленьке біле щеня, в очах якого ясно читався вираз туги й жаху.
Очумєлов, врізавшись в натовп, став з’ясовувати, через що зібрався народ, що з пальцем і хто кричав.
Хрюкин почав пояснювати, що йшов він, нікого не чіпаючи, а ця підла псина ні з того ні з сього цапнула його за палець. А оскільки у нього робота дрібна, він вимагає, щоб йому заплатили, бо він цим пальцем тиждень, може, не поворухне.
Очумєлов, строго кашлянувши і поворухнувши бровами, став питати, чия це собака, бурмочучи, що пора штрафувати подібних панів, що не бажають підкорятися постановам. Єлдирін наглядач наказав скласти протокол, щоб винищити собаку.
Тут хтось із натовпу помітив, що, здається, це собака генерала Жигалова.
Очумелову раптово стало жарко. Перевівши дух, він спробував з’ясувати у Хрюкина, як могла така маленька собачка дістати до пальця такого здорованя, і припустив, що той сам пальця цвяшком розколупав, а потім вирішив збрехати.
З натовпу знову стали підказувати, що Хрюкин ткнув собачці цигаркою в морду для сміху, тут вона його й тяпнула. На що Хрюкин почав огризатися, кажучи, що правда за ним і у нього самого брат в жандармах.
Городовий, трохи поміркувавши, зауважив, що це собака не генеральська, тому що у генерала все більше лягаві.
Очумєлов погодився, що у генерала собаки дорогі, породисті, а ця чортзна-що – ні вовни, ні виду, і порадив Хрюкіну цієї справи так не залишати.
Тим часом городовий продовжував думати вголос про собачку і сказав, що, можливо, вона і генеральська, бо він днями бачив таку у нього у дворі. Голос з натовпу підтримав городового.
Очумєлов наказав Єлдиріну надіти на нього пальто, оскільки його раптом зазнобило. Він велів городовому відвести собаку до генерала і запитати, його це тварина чи ні. Хрюкіну він велів опустити палець, оскільки бовдур Хрюкин сам винен, бо нема чого виставляти собаці пальці.
В цей час через площу проходив генеральський кухар Прохор. Вирішили запитати у нього.
Прохор відповів, що таких собак у них зроду не було. Тоді Очумєлов швидко сказав, що собака бродяча, і питати більше нічого. Треба винищити – і все тут.
А Прохор продовжив, що собака не генерала, а його брата, який приїхав. Генерал не охочий до хортів, а от його братик охочий.
Особу Очумелова залила усмішка розчулення: “Виявляється, братик генерала приїхав, Володимир Іванович?”
З таким же розчуленням Очумєлов почав пестити собачку. Нарешті Прохор забрав її і пішов від дров’яного складу.
Натовп почав реготати з Хрюкіна, а Очумєлов прийнявся погрожувати йому. Потім поліцейський наглядач застібнув шинель і продовжив свій шлях по базарній площі.