Твір “Відчуження людини й абсурдність буття в романі А. Камю “Чума”
Творчість А. Камю – французького прозаїка, публіциста, філософа – мала значний вплив на розвиток європейської культури ХХ ст.
Одним із найкращих творів письменника є роман “Чума”, написаний 1946 року. У цьому творі яскраво проявилася ідейна й творча еволюція митця.
За визначенням критики, роман має кілька змістових рівнів: “У цьому стрункому творі, зовні такому незворушливому, лунає багато різноманітних голосів…”. Сам автор зауважував, що “явний зміст” роману – “боротьба європейського Опору проти фашизму”, поданому в алегоричному образі чуми. Порівнюючи чуму з війною, автор зауважує, що обидві застають людство зненацька. У творі перед нами постають страшна атмосфера міста в ізоляції, картини відчуження людей, зумовленого карантином, що нагадує фашистську окупацію Європи в роки Другої світової війни. Художнє осягнення подій тих часів письменник пропонує нам у світлі екзистенціальної філософії, надаючи таким чином сюжетові глибшого значення.
Алегорично зображуючи французький рух Опору, письменник зображує не конфлікт окремих особистостей, характерів, суспільних або ідеологічних угруповань, а зіткнення людства з безособовою, страшною, руйнівною силою – чумою, чимось на зразок абсолютного зла. Несподіване й безжалісне втручання чуми розкриває абсурдність, ірраціональність світу, оманливість гармонії і логічності життя. Залишаючись віч-на-віч із цією безглуздою і невблаганною силою, що несе смерть, персонажі роману мусять визначитися у своєму ставленні до світу й людей.
У “Чумі” розвинулися екзистенційні мотиви попередніх творів Камю: абсурдність буття, свобода людини, її вибір перед лицем смерті. Свій вибір робить кожний. Доктор Ріє розуміє, що зло непереможне, але він продовжує виконувати свій обов’язок, допомагає недужим, наражаючись на небезпеку захворіти самому. Він не герой, але в екстремальній ситуації зберігає людську гідність. Ріє не самотній, чимало людей разом із ним борються зі злом, навіть розуміючи, що воно непереборне: Тарру, Рамбер, Гран, Панлю, мати Ріє, інші. Тому висновок, якого доходить Ріє, не здається читачеві надмірно пафосним: “…Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу”. Роман Камю – це притча про людей, які “через неможливість бути святими, відмовляючись змиритись із лихом, намагаються бути цілителями”.
Моральні проблеми, що постають на сторінках роману, автор теж вирішує з позицій екзистенціалізму. Світ абсурдний, говорить автор, і людина повинна мужньо це визнати. Але абсурдність світу не виправдовує небажання людини жити за законами совісті, честі, обов’язку. Зі злом треба боротися у будь-яких його проявах, навіть коли воно непереборне. У фіналі сказано: “бацила чуми ніколи не вмирає і ніколи не щезне”, як ніколи не щезне зло у світі, тому кожна людина повинна визначити свою життєву позицію. У боротьбі зі злом люди об’єднуються, тоді вони не почуваються такими самотніми у світі. Любов – найважливіша людська цінність, вона додає людині сили жити в абсурдному світі.