Українські землі в другій половині 16 ст

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИШ XVI СТ.

Люблінська унія та її пилив на українські землі. Па середину XVI ст. більшість українських земель входила до складу Великого князівства Литовського і Польського королівства. Московському царству належала Чернігово-Сіверщина, Молдавії – Буковина, Трансільванії – Східне Закарпаття, Західне Закарпаття було у володіннях австрійських Габсбургів, південь України входив до складу Кримського ханства.

Причини Люблінської унії:

Литва зазнала ряду поразок у Лівонській війні від московських військ, союзником могла стати Польща; Польща прагнула поширити свій вплив па схід, шляхта хотіла загарбати українські землі; українська сторона сподівалася в об’єднаній державі налагодити ефективну оборону під нападів татар.

1 липня 1569 р. спільний сейм (парламент) у Любліні ухвалив рішення про унію.

Умови Люблінської унії, причини і наслідки

Українські землі поділялися на такі воєводства: Руське (з центром у Львові), Белзьке (Белз), Брацлавське (Брацлав), Волинське (Луцьк), Київське (Київ), Підляське (Дорогичин), Подільське (Кам’янець).

Зміни в соціальній структурі українського суспільства

Становище різних верств населення: тодішню соціальну піраміду очолювала родова знать – Українська шляхта (князі, пани, середня і дрібна шляхта). Особливе місце посідав Василь-Костянтин Острозький, одна з найбагатших і найвпливовіших постатей у всій Речі Посполитій. Другий Литовський статут 1566 р. зрівнював у правах дрібну й середню шляхту з князівсько-магнатською аристократичною верхівкою. Відчувши за собою силу об’єднаної держави, зацікавлені у прибутках феодали розширювали фільварки – господарства із застосуванням на панській землі примусової праці залежних селян. Феодали захоплювали землю селян і примушували їх працювати на себе власним інвентарем – тобто впроваджували панщину;

ше одним привілейованим станом залишалося духівництво; напівпривїлейований стан – міщанство (патриціат, бюргерство, плебс); непривілейований стан – селянство, для якого це був час зростання панщини, повинностей і податків, їх перетворення на безправний додаток до фільварку.

Протягом другої половини XVI ст. – першої половини XVII ст. спостерігається явище покозачення – спроба мирним шляхом звільнитися від панщини й отримати право вільно працювати на власній землі. Термін “козак” у цей час переважно означав вільну озброєну людину, козацтво – міжстановим прошарком.

Виникнення Запорізької Січі

Постійна загроза татарських нападів змушувала українське козацтво будувати укріплення з дерев – засіки. Від цього і походить слово “січ” (згромадження січеного дерева), що означало фортецю. Першою відомою Запорізькою Січчю традиційно вважається фортеця, споруджена 1556 р. на острові Мала Хортиця князем Дмитром Вишневецьким (відомий у фольклорі як Байда). Протягом XVI ст. Січ набувала ознак адміністративно-політичного центру, фактично столиці земель, заселених козаками. Назва Запорізька (тому що за дніпровими порогами – великими каменями) Січ починає вживатися щодо величезних територій степової України, тобто це і столиця, і сама козацька держава. Відомо 8 січей (крім Хортицької, Тома-ківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам’янська, Олешківська, Нова).

Військово-політична організація козацтва. Уся повнота влади в козацькій державі належала Січовій, або Військовій, раді, на якій обирали козацький уряд – Кіш. Керівництво Січі називалося козацькою військовою Старшиною. Її очолював кошовий отаман, або гетьман, його помічниками були військовий обозний, військовий осавул, військовий писар, військовий суддя та інші. Українське козацтво мало свої символи-відзнаки, або Клейноди. До них належали корогва (прапор), булава, бунчук, печатка з гербом тощо.

У 1572 р. король Сигізмунд II Август прийняв па тимчасову службу 300 козаків. У 1578 р. Стефан Баторій здійснив козацьку реформу, запровадив реєстр (список) у складі 600 козаків па постійній службі. Саме тому їх почали називати реєстровцями, або Реєстровим козацтвом. Воно отримало певні привілеї:

– звільнення під сплати податків і виконання всіх повинностей, крім обов’язкової військової служби; – одержання права судитися у своїх судах, вихід з-під юрисдикції можновладців; – отримання офіційної назви “Запорізького” або “Низового” війська та військових клейнодів; – отримання права володіти землею, вільно займатися різними промислами і торгівлею, гарантія спадкових майнових прав, дозвіл вести епос господарство па королівській землі, отримання платні, хоча нерегулярно: – отримання права обирати гетьмана та всю старшину на козацькій раді; – отримання у володіння містечка Трахгемирів для утримання зимових квартир, озброєння і шпиталю.

Повстання 90-х років XVI ст. Причини перших козацьких повстань:

польський уряд боявся поширення впливу козацтва, особливо після узаконення Третім Литовським статутом кріпацтва, що зумовило посилення виступів селян і міщан, масові втечі народу на Запоріжжя; намагання польської влади взяти під контроль українське козацтво, усвідомлення ним наприкінці XVI ст – своєї окремішності від інших станів, початок боротьби за власні права; розгортання експансії польської шляхти на відносно вільні українські землі, освоєні раніше українцями, зіткнення інтересів козацтва і шляхти.

Першим серйозним виступом козацтва було повстання 1591-1593 рр. на чолі з Криштофом Косинським, яке зазнало поразки. Повстанці програли бій під П’яткою, а згодом керівника виступу було вбито. Майже без перерви розпочалося наступне повстання – 1594-1596 рр. під керівництвом Северина Наливайка, а також Григорія Лободи та Матвія Шаули. Повсталі тривалий час обороняли укріплений табір в урочищі Солониця поблизу Лубен, але зрада відкрила шлях до кривавої розправи. Страчені були і керівники повстання.

Наслідки перших козацьких повстань:

козацтво вперше проявило себе новою суспільною силою, що розпочала боротьбу за станові права; козацтво фактично очолило визвольний рух в Україні, не маючи програми боротьби; набуття козацтвом досвіду управління великими масами населення на значній території; спричинення масового покозачення селян і міщан, розуміння козацьких порядків, як кращих за польські; спроба поширення прав і привілеїв реєстровців на все козацтво; уперше висунута ідея створення окремої козацької території, де не було б втручання польської влади.

Діяльність православних братств. Братський рух

У XVI ст. Європу охопила Реформація – суспільно-політичний рух. спрямований проти католицької церкви, який поклав початок новому напрямові в християнстві – протестантизму. Вплив реформаційних ідей засвідчує і діяльність православних братств – національно-релігійних громадських об’єднань міщан при православних церквах. 1586 р. за Львівським Успенським братством установлювалося право зверхності над іншими братствами та контроль за духівництвом.

Становище православної церкви:

постійне порушення прав церкви, призначення на посади єпископів замість виборності, надання посад світським особам, розпоряджання церквами і монастирями на підставі права власності, поширення католицизму; відсутність високої освіти серед духовних осіб, деморалізація митрополитів І єпископів, які фактично зраджували свою церкву і народ, втручання світських осіб і держави у справи церкви; православні святині приходили в запустіння, грабувалося і нищилося церковне майно; проголошення у Москві самостійного патріархату, його недвозначні наміри щодо українських земель.

Утворення греко-католицької церкви

Представники вищого духівництва, українські магнати і шляхта стали схилятися до ідеї об’єднання з римо-католицькою церквою, вважаючи, що воно:

дозволить зрівняти в правах православних ієрархів з католицькими; сприятиме тіснішому зближенню з західноєвропейською культурою; стане засобом оновлення православної церкви, піднесення її до потреб часу.

Для цього було скликано Берестейський церковний собор (1596 р.). На ньому відбувся розкол. Значна частина шляхти і міщан, селянство не підтримувало ідею унії. Боротьбу з нею очолив В.-К. Острозький. Та все ж попереднє рішення про союз православної та римо-католицької церкви було ухвалено. Основні умови:

– визнання зверхності Папи Римського як першоієрарха всієї християнської церкви; – збереження за нижчим духівництвом права одружуватися на відміну від латинського духівництва; – збереження православної візантійської обрядовості та юліанського календаря; – зрівняння у правах українського духівництва з польським у Речі Посполитій; – навчання у школах і семінаріях на українських землях вести грецькою та слов’янською мовами; – проведення богослужінь церковнослов’янською мовою.

Наслідки Берестейської церковної унії

– утворення Української греко-катрлицької церкви, яку очолив митрополит Михайло Рогоза;

– замість однієї церкви виникло дві. Православна церква залишилася без найвищої ієрархії;

Українська православна церква не припинила пошуку шляхів свого оновлення;

– фактичного зрівняння суспільного становища греко-католиків і католиків не відбулося;

– загострення протистояння на релігійному грунті, захист православ’я стан основним гаслом у національно-визвольній боротьбі на найближчі півстоліття.

Розвиток культури й освіти. Умови розвитку української культури п XVI ст. були неоднаковими для різних земель. Погреба національного самозбереження зумовила піднесення української культури. За відсутності держави це була єдина галузь, де українці могли берегти свою самобутність. Тривала традиція застосування двох літературних мов: книжної староукраїнської мови (її називали простою мовою) та слов’яноруської мови. Проста мова була наближена до розмовної і широко використовувалася.

Саме цією мовою було перекладено Біблію – знамените Пересоппицькс Євангеліє, яке зробили в 1556-1561 рр. архімандрит місцевого монастиря Григорій і син протопопа із Сянока Михайло Василевич.

Здобутки в галузі освіти та науки. Початкові школи діяли при церквах і монастирях. Виникли греко-католицькі школи (Холм, Володимир), єзуїтські колегіуми (Львів, Луцьк, Перемишль, Ярослав), протестантські школи (Киселип – академія, Берестечко, Г’оща). Школи організовували також братства, славилася зокрема школа Львівського братства.

Найвизначнішим явищем освіти другої половими XVI ст. була Острозька академія (1578 р.), створена на основі острозького культурно-освітнього осередку, який зібрав у своєму родовому маєтку в 1576 р. князь В.-К. Острозький. Першим ректором закладу був Г. Смотрицький, учений і письменник, автор низки полемічних трактатів, зокрема твору “Ключ царства небесного” (1587 р.). У школі викладалося “сім вільних наук”, Грунтовно вивчалися мови (у тому числі латинська), навчання передбачало здобуття початкової та середньої освіти з елементами вищої. В академії працювали найкращі українські вчені та педагоги, а також деякі закордонні спеціалісти. Серед вихованців закладу багато видатних особистостей, наприклад, Петро Сагайдачний.

Книгодрукування. В Острозі кілька років працював і видав справжній шедевр (Острозьку Біблію, 1581 р.) Іван Федоров (Федорович). До цього він у 1574 р. видав у Львові “Апостол” і “Буквар”. Серед перших підручників була “Граматика словенська” (1596 р.), автором якої був Лаврентій Зизаній.

Усна народна творчість. Творцями і виконавцями дум та історичних пісень були кобзарі, які сприяли розвиткові музичного мистецтва та своєрідної поезії, популярні обрядові й історичні пісні.

Література. Серед письменників, що писали латиною, зажили слави С. Кленович (поема “Роксоланія”) і С. Оріховський-Роксолан. Поява полемічної літератури (Г. Смотрицький, І. Вишенський, І. Потій).

Архітектура. Зусиллями Львівського Успенського братства у Львові постав ансамбль Успенської церкви, що належить до найкращих пам’яток ренесансної архітектури. Провідне місце в архітектурі Відродження належало світським будівлям – ратушам, замкам, палацам, житлам міщан (будинок Корнякта у Львові), хоча не втрачало свого значення і будівництво оборонних споруд (перебудова замків у Луцьку, Кам’янці-Подільському, Меджибізький замок, Острозький замок).

Образотворче мистецтво. Продовжували розвиватися мистецтво мініатюри та іконопису, серед яких слід виділити ікону Успіння Богородиці перемишльського маляра Олексія Горошковича (1547 р.) та мініатюри Пересопницького Євангелія (між 1556 і 1561 рр.). Поява монументальної скульптури, набув поширення скульптурний портрет, виняткової майстерності досягли українські митці у створенні іконостасів. З появою друкарства особливої популярності набула гравюра. Високою майстерністю відзначалися графічні зображення “Апостола” й Острозької Біблії. Розвивалося декоративно-ужиткове мистецтво. Отже, культурне життя в другій половині XVI ст. можна визначити як початок національно-культурного відродження.

Хронологічний довідник: Українські землі в другій половині 16 ст

Персоналії: Українські землі в другій половині 16 ст

Терміни: Українські землі в другій половині 16 ст