На півдні Кировськой області Російської Федерації, біля міста Уржума, є озеро Шайтан, що в перекладі з марійського означає "біс". Свою назву воно отримало за періодичне фонтанування води. Це незвичайне явище природи викликають горючі гази, що утворюються в результаті посиленого розпаду на дні озера водоростей, а також торфу і інших рослинних залишків.
Подібне озеро є і в Новгородської області Росії. Це відоме озеро Ільмень. Виявляється, взимку, коли воно покривається льодом, газ накопичується в нім в особливо великій кількості. Тому, якщо до пробитої в льоду лунки піднести засвічений сірник, спалахує вогонь. Місцеві рибаки часто гріються біля таких імпровізованих "костриць".
З дна деяких озер в басейнах сибірських річок Колими і Індігірки піднімаються безбарвні цівки газу метану. Підпалені, вони горять яскравим гарячим полум’ям. Як утворився горючий газ в шарі багатолітньої мерзлоти, учені поки що не з’ясували.
А в горах Західного Тянь-шаня є озеро Шайтан-куль ("Чортове озеро"), в якому час від часу відбуваються оглушливі вибухи. Як виявилось, воно розташоване у великому розломі земної кори. З тріщин сюди поступають різні гази, зокрема, азот і метан. Змішуючись, вони і викликають вибухи.
Таким же озером, мабуть, є Босумтві, розташоване серед джунглів западноафриканской країни Гани, на південний схід від міста кума-сі. Зазвичай спокійне, воно раптом "вибухає", при цьому гине багато риби. Вважають, що на дні Босумтві в потужному шарі опадів накопичуються гази, головним чином метан, в результаті розкладання значної маси органічних речовин.
А ось африканське озеро Киву завглибшки 780 м, що знаходиться на кордоні між республіками Руандою і Заїр, є своєрідним сховищем газу. Потужний 25-метровий шар води, в якому зібрано до 60 млрд. куб. м газу, окремим "поверхом" розташований на 300-метровій глибині. Вважають, що і тут газ утворився в процесі розпаду органічних залишків, що осідають на дно.
Але чому ж він не піднімається на поверхню, як в інших "газованих" озерах? Річ у тому, що на дні озера Киву газ виділяється також з багаточисельних гарячих мінералізованих джерел. Через відсутність висхідних течій, нижні шари води тут незвичайно щільні і важкі і не можуть підніматися вгору.
Цікаве явище відбувається на озері Баликтак в Усть-Алданськом районі Якутії. Взимку на його закутій в лід поверхні то там, то тут раптом зростають фантастичні крижані стовпи заввишки від 2 до 3 м, схожого на застиглі гейзери. Усередині вони порожнисті. Коли навесні ці утворення руйнуються, від них залишаються купи брудно-жовтого пористого льоду із запахом сірководня. Утворення цього "крижаного дива" пояснюється інтенсивним виходом на поверхню з дна озера газу з краплями води. Замерзаючи, вона і утворює порожнисті стовпи.
А ось на острові Ява в Індонезії є озеро, настільки насичене газами, що на його поверхні утворюються міхури діаметром до 3-х м і навіть більше. Піднімаючись вгору, ці газові кулі лопаються з сильним тріском.
Ще одне незвичайно цікаве "газоване" озеро розташоване на схилі Каримськой сопки на Камчатці. Не дивуйтеся, але воно має два дена. Друге дно утворює постійно фонтануючий газ. Він виштовхує з дна озера безліч дрібних піщинок, які разом з бульбашками газу піднімаються вгору і створюють щільний шар, по якому як по містку, можна, занурившись лише по груди, абсолютно безпечно перейти це глибоке озеро убрід, але вода в нім дуже гаряча.
На жаль, далеко не всі "газовані" озера відрізняються "поступливою вдачею". Є серед них і що таять в собі велику небезпеку – своєрідні "природні міни сповільненої дії".
Саме до таких відноситься, наприклад, озеро Монус, розташоване на заході африканської Республіки Камеруну. 16 вересня 1984 р. під час сильного вибуху, який стався в його надрах, від задухи загинули 37 місцевих жителів. В багатьох загиблих на телі були виявлені опіки, тоді як одяг залишився неушкодженим. Вода Монуса на тривалий час придбала червоно-коричневий колір. Озеро це утворилося в кратері одного з багаточисельних камерунських вулканів. Аналіз хімічного складу води в нім показав, що вона містить багато двоокису вуглецю (чадного газу). Вважають, що спокій Монуса порушили чи то землетрус, чи то зсув, що дозволили насиченим вуглекислим з іншими домішками газам вирватися на поверхню. Важкий газ не зміг піднятися і деякий час слався по землі. Що стосується опіків в загиблих, мабуть, їх отримали від оксидів азоту або сірки.
На жаль, трагедія незрівнянно великих масштабів сталася в тому ж Камеруні на озері Ніос, розташованому в 120 км. на північ від Монуса, в 50 км. від міста Бамеда. Подібно Монусу і ще двом десяткам інших місцевих озер, Ніос також розташовано в кратері вимерлого мільйони років назад вулкана. Адже сюди тягнеться від самого побережжя величезний вулканічний масив, що вінчає один з найбільших відомих нам африканських вулканів, що діють, Камерун (4070 м), що дав свою назву республіці.
21 серпня 1986 р. в надрах озера вночі стався оглушливий вибух, чутний в радіусі 80 км. Після цього густа хмара задушливого газу, який вирвався з озера під великим тиском, миттєво обкутало все довкола… Коли ж за годину воно розсіялося, виявилось, що майже всі жителі селищ Ніос, Ча, Собум і Фанг – близько 1800 чоловік померли від задухи. Загинули також тисячі голів худоби і всі домашні тварини, хоча при цьому всі будови і речі залишилися неушкодженими. Повезло лише небагатьом щасливцям, які в цей час знаходилися на піднесеній місцевості.
Озеро Ніос, яке місцеві жителі називали "добрим озером", вже не маніла як завжди своєю блакиттю. Його води придбали зловісний червоно-коричневий колір із-за частинок глини, піднятої з дна.
Що стосується смертоносних газів, серед учених немає єдиної думки з приводу їх складу. Більшість рахують, що сюди входили вуглекислий газ, сірководень, аміак і метан. А катастрофа сталася в результаті вибуху великої "газової кишені", що утворилася на дні озера Ніос. Думку учених підтвердили роботи французького дослідника Мішеля Альбвака, який провів нескладний експеримент в 1989 р. Випливши на гумовому човні на середину озера, він занурив в його воду 200 м гнучкої пластикової трубки діаметром 9 мм зі свинцевим вантажем і відкачав через неї трохи поверхневої води. Після цього звільнена від тиску глибинна вода, піднявшись до поверхні, стала рясно виділяти вуглекислий газ. Фонтан з води упереміш з крупними газовими міхурами бив з трубки всю ніч. Вважають, що запас двоокиси вуглецю в глибинах озера Ніос складає приблизно 200 млн. кубометрів. У озері ж Монус, меншому за площею і глибиною, 15 млн. кубометрів.
У 1993 р. учені розробили проект виведення газів, що знаходяться в озерних водах, на поверхню, оскільки прийшли до виводу: аби забезпечити газові озера для місцевого населення, потрібно викачати з них газ.