“Мартин Боруля” аналіз твору передбачає визначення теми, ідеї, головної думки, жанру, проблематики твору. А зробити Аналіз “Мартин Боруля” можна прочитавши його повністю, адже короткий переказ не дасть повного уявлення про всіх героїв та їх відчуття.
Аналіз “Мартин Боруля”
Автор “Мартин Боруля” : І. Карпенко-Карий
Рік написання : 1886
Видання : 1891 р. у журналі “Зоря”
Літературний рід “Мартин Боруля” : драма
Жанр “Мартин Боруля” : трагікомедія
Тема “Мартин Боруля” : зображення нестримного потягу багатих селян дорівнятися у своєму статусі до дворянства.
Ідея “Мартин Боруля” : висміювання намагань простої людини вибитися у дворяни, хибно думаючи, що цим можна винищитися над іншими.
Головні герої “Мартин Боруля” : заможний селянин Мартин Боруля, його дружина Палажка, їх діти Марися і Степан, друг родини Гервасій Гуляницький, його син Микола, наречений Марисі Націєвський, Красовський (пан, з яким судиться Мартин Боруля), повірений Трандалєв.
Проблематика “Мартин Боруля”:
- Проблема людської гідності Проблема усвідомлення щастя Проблема праці Проблема батьків і дітей Проблема кохання і сімейного щастя
У пєсі “Мартин Боруля” наголошує, що гідність людини визначається не її привілейованим станом, а способом життя – чесною трудовою діяльністю, щирістю і добротою у взаєминах з людьми.
Головний герой твору – Мартин Боруля – заможний селянин. Він – здорова натура, гуманна людина, щира і до певної міри наївна. Численні комічні ситуації, пов’язані з героєм, не викликають антипатії. Адже Мартин не пройдисвіт, а потомственний селянин, який по-людяному ставиться до всіх.
Головна мета Борулі – добитися дворянства, тому і в своїй хаті встановлює “дворянські порядки”, що створює глибокі комедійні ситуації. В гонитві за ілюзорним герой губить справжні цінності, вироблені народною мораллю. Сміховинність своїх вчинків Мартин не помічає. Свої плани він розповідає ще на початку п’єси. Він жалкує через те, що ще його батько не подбав про “гражданську службу”. Хоче отримати чин та визнання. Своїх дітей він також хоче вивести в люди: “От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тоді повіреного не треба – самі всі іски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловіка.”
Комізм ситуації в тому, що Мартин – людина старосвітських звичаїв і виховання. Сім’я його – дружина, син та дочка – також дотримуються старосвітських звичаїв. Боруля скрізь зазнає поразки: сусід-поміщик виграв у нього позов у суді, сина Степана “попросили” з канцелярії, де він працював, наречений Марисі виявився шарлатаном і втік, чому дівчина безмірно рада. Нарешті через одну букву в прізвищі (Боруля – Беруля)рід Мартина не визнали дворянським. Тому він спалює “дворянські” попери в печі. А в останньому монолозі розкриває увесь біль своєї душі : “Горять червоно, як кров дворянська, горять!…О-о-о!… Тепер ти бидло! Бидло! А Степан теля!( ридає)…Пустіть! Рятуйте бумаги!… Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду…(підбіга до печі.) Згоріли… Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки бидло!( Тихо плаче.)”
Поряд з наївним Мартином драматург змальовує хижака Трандальова. Це – людина без певної професії, якій чужі поняття порядності та гідності. Він прижився біля такого, як дворянин Красовський, і одночасно веде справу Борулі проти Красовського, а справу Красовського проти Борулі. Цей тип – продовження суспільної системи.
Образами дружини, дітей Мартина і наймитів драматург стверджує здорову народну мораль. Вони не цураються тяжкої роботі на землі, шанують народні традиції і звичаї.
В своєму творі Карпенко-Карий стверджує принципи правди, простоти та любові до свого народу. Сміх у п’єсі не нищівний, а аналітичний та співчутливий. Описані події по суті трагічні, проте подані у комічній формі.
Якщо ви можете доповнити аналіз твору “Мартин Боруля” лишайте свої тези в коментарях.