"Власне, ось розповідь про одну з таких зон, що знаходяться в Підмосков’ї, причому, що називається, в дуже близькому Підмосков’ї.
Я і мої колеги виявилися там по декілька іншим причинам, — нас, скажімо так більше цікавив "привиденческий" аспект цього місця, що грає значну роль по ходу наших занять в рамках загального хобі. Так вже вийшло, що попутно з "полюванням" на привидів нам припало ще стати свідками маси цікавих явищ, які там відбуваються і які супроводили нашому там перебуванню. Тепер власне коротка предисто-
рия про саме місце.
Від Москви, що називається, — "рукою подати", — добре багатьом відома станція "Переделкино" по Київській залізниці. А тепер, як буває в звичайних "розповідях-оповіданнях", перенесемося на 184 роки назад. Середина осені — 12 жовтня 1812 року. Французи, опанувавши Москву, планують відступати назад не по розграбованій ними ж Старій Смоленській дорозі, а через південні області Росії через Калугу. Знаменита 18 годинна кровопролитна битва під Малоярославцем, в результаті якої французька армія була вимушена відступити і повертатися назад колишньою дорогою.
Як наслідок цієї битви — велика кількість поранених і тяжкопоранених солдатів і офіцерів французької армії, які загинули по дорозі назад до Москви. Відповідно їх потрібно було поховати, що і було зроблено в лісі в районі нинішньої станції "Переделкино". Всього там було поховано декілька тисяч чоловік, близько 2,5 — за джерелами, які удалося знайти. Робилося це в поспіху, росіяни підтискали, тому було вже не до індивідуальних могил і трун, як було на знаменитому французькому кладовищі в районі "Бору", і ховали всіх в загальних могилах, — солдат в солдатських, офіцерів — в одній великою офіцерською, завертаючи тіла померлих в попони.
Серед місцевих старожилів місце це називається просто і лаконічно -"кургани", хоча зараз мало хто навіть знає, що таке є практично поряд з нестримно зростаючою московською агломерацією в поки що порівняно слабо зворушеному цивілізацією лісовому масиві. Як наслідок, про точне його місце розташування зараз практично ніхто не знає, хоча після Другої світової війни туди ходило немало місцевих жителів, та і просто "мисливців за старовинними реліквіями". Зразковий напрям можуть показати, хто ще пам’ятає, але потрібно витратити немало часу, аби вийти безпосередньо на це місце, хоча сам лісовий масив начебто добре стоптаний, — всюди стежини і путівці.
Але навіть озброївшись великомасштабною військовою картою, прикупленою за пару пляшок "зеленого змія" у солдата, — секретчика в місцевій військовій частині, знайти це місце нам виявилося вельми і вельми непросто, — на карті воно не помічене. Врешті-решт, приблизно через півтори години бродінь по глушині ми вийшли власне туди, куди було потрібно, — до стіни мертвого сухого ялиново-соснового лісу. Власне це і є край цієї аномальної зони, в центрі якої і знаходяться кургани солдатів французької армії. Не знаю, хто вже вирішив поховати своїх убитих в настільки дивному місці в ті часи, але важко повірити, що зроблене це було без якогось наміру.
В будь-якому разі, на місце ми вийшли у результаті правильно. По розповідях людини, — якого водили на це місце в 5-річному (!) віці і який власне показав, куди треба приблизно йти, — самі кургани розташовані на невеликій галявині в центрі середніх розмірів масиву мертвого лісу, що само по собі є ознакою аномальної зони. Тій людині, природно, у той час не було особливо великої справи до самої зони, у нього просто залишилися неприємні спогади про саме "пробирання" через цей мертвий ліс до галявини. Діставшись безпосередньо до місця, колеги зайнялися комусь такою, що може показати дивною, але в подібних випадках абсолютно необхідною процедурою, — а саме, виміром поточного стану активності зони.
Оптимальним для візитів вважається діапазон "помірний пасивний стан — нейтральний стан помірний активний стан". У разі ж підвищеної або навпаки зниженої активності на території аномальної зони знаходитися там не рекомендується без найвагоміших на те причин. Кращий варіант для візитів — нейтральний стан, характеризується воно тим, що загальні показники загального "енергофону" зони нічим не відрізняються від показників довколишньої місцевості, — зона "спить". У випадках помірної активності рекомендується не затримуватися в цьому місці тривалий час, навіть якщо міра активності не прогресує. У випадках же високої активності знаходитися в зоні небезпечно. Тому стан зони може стати серйозною перешкодою для людей, які могли пройти багато кілометрів по лісу або болоту, аби попасти на "місце подій", якщо вони, природно, дотримують правила неписаної "техніки безпеки" знаходження в подібних місцях.
Повертаючись до нашої історії, в той раз нам повезло, — активність була ледве вища нейтральною і група рушила напролом через мертвий ліс в тому напрямі, де імовірно знаходилася сама заповітна галявина. Як потім з’ясувалося, ми трохи відхилилися від прямої дороги, тому довелося витратити трохи більше зусиль на прокладення собі дороги серед тих, що стоять частоколом практично впритул один до одного мертвих дерев, і без того вузькі просвіти між якими були густо заплетені сухими вітками, що сплуталися, через які доводилося прорубуватися сокирою і саперними лопатками, пробираючись практично рачки або навіть в деяких місцях повзучи. Земля була густо усипана товстим шаром сухих ялинових і соснових колючок, що пружинили під колінами і в яких доводилося інколи проривати підкопи, аби розширити прохід в особливо вузьких місцях.
Приблизно метрів через п’ятдесят-шістдесят цього мороку непроглядного, — у підніжжя дерев, де ми пробиралися панував справжній сутінок, не дивлячись на сонячний літній день, — десь попереду почав світати просвіт. Ще метрів через п’ятнадцять, всі обсипанние трухою, брудні і знервовані ми вибралися-таки з обіймів мертвого лісу на вільне місце. Скажімо так, це "найвільніше місце" навіювало неприємні асоціації. Як потім ми з’ясували при детальнішому знайомстві з місцевістю, коли наносили його на карту, аби потім не довго блудити, ділянка мертвого лісу мала форму неправильного еліпса з подовженням на північ аналогічно, якщо можна так виразитися, з розрізом краплі з невеликою піщинкою в центрі. На північ ділянка, займана мертвим лісом тягнувся приблизно метрів на 150-200, з боків, зі сходу і заходу — метрів на 45-60, з південної частини — метрів на 70-80. У центрі знаходилася велика, заросла високою травою прогалина з шістьма курганами на ній. П’ять — приблизно 3,5 метра висоти, — ймовірно солдатські і один центральний приблизно 5-6 метрів висоти, — ймовірно офіцерський. Треба думати, що раніше вони були вищі і з часом просіли. Тепер, власне кажучи, про мої власні суб’єктивні відчуття, так само як і відчуттях людей, з якими я ходив.
Місце залишає гнітюче враження. Причому гнітюче, — це ще слабо сказано. Волею нашого загального хобі нам доводилося бувати в різних місцях, причому частенько більш ніж не симпатичних. Але з таким я зіткнувся вперше. Не те, що вночі, там навіть вдень знаходитися було страшно.
Скажімо так, переслідувало постійне бажання віддалитися звідти щонайшвидше, знаходитися там було просто неприємно, хоча чогось "такого" там не відбувалося і не спостерігалося. Просто трава, висока соковита трава, яскравого, неприродно зеленого кольору з якоюсь просинню, заввишки приблизно мені по груди і вище, вважайте, що моє зростання десь 1.88, — приблизно близько півтора метрів. Жодних кольорів, жодних кущів на цій прогалині не було, лише ось ця висока трава, що шелестить, від якої виходило якесь гнітюче відчуття. І довкола мертвий ліс стіною, — жодних стежин або лощин. Жодних птиць, комах і всього іншого живого там теж не спостерігалося. Як мовиться, — тиша гробова, порушувана лише поривами слабкого вітру, хвилями що колише високу траву на могильних горбах.
Грунт в цьому місці також сильно відрізняється від звичайного, — в лісі під шаром звичайного лісового дерну, — десь сантиметрів на 15-20 товщини, — дальше звичайна глина. З тією лише різницею, що в нормальному лісі, що знаходиться за межами зони глина звичайного жовто-рудого кольору, а в самій зоні яскраво червоно-рудого. Причому відтінок явно не якогось залізного походження, як буває в таких випадках. Такий грунт лише на самій прогалині і в мертвому лісі. Найцікавіше, що виявившись там, відчуваєш якусь дивну відгороджену від решти світу, скажімо так, — его нереальність чисте синє піднебіння і сонце на цій галявині є видимими як через якусь замутнену туманними брижами плівку, неначебто спостерігач знаходився під деяким сірим ковпаком, — начебто все на місці, але виглядає якось неприродно, відчужено.
З "класичних" аномальних проявів в цьому місці можна привести отставание/опережение годинника, або ж просто їх зупинку в деяких випадках, тимчасовий вихід з буд вимірювальних приладів, сильні радіоперешкоди або просто радіо-тиша на всіх доступних хвилях, відсутність хоч би натяку на здобуття яких-небудь радіопрограм в цьому районі, вихід з буд компасів, — після перебування в цьому місці вони стійко починають помилятися градусів на 25 у вимірах в порівнянні з компасом, який там не був. "Електроніка" теж там не функціонує в нормальному режимі або ж просто виходить з буд.
Тепер "не класичні" прояви цього місця. Перш за все, — рухомі тіні, — скажімо так, — відчуття таке, що проноситься щось по повітрю, буквально на мить світло трохи меркне, якщо виявитися на одній лінії з "цим" і сонцем. Інколи "це" стелится по траві, переміщаючись з досить пристойною швидкістю, як би виникаючи нізвідки і зникаючи в нікуди. Або ж просто тіні, які "стоять" на місці, — скажімо так, на всій галявині немає жодного об’єкту, за винятком природний самих курганів, які могли б відкидати хоч якусь тінь. А тут — просто слабо затемнена ділянка на траві, яка стає більш видимою при похмурішій погоді, неначебто там стояло щось або хтось, що могло б відкидати цю тінь. Причому самі тіні лягають там в абсолютно довільних напрямах, — сонце може бути перед спостерігачем, а тінь бути збоку або взагалі спереду. Враження від цього величезне. А у одного товариша там тінь взагалі зникла, — пригніченішої людини я до цього в житті не бачив, — коли ми нарешті вийшли звідти і коли на якійсь сонячній галявині чоловік побачив, що він все-таки відкидає тінь, щастю його не було межі. 🙂
І дивне відчуття чийогось, практично відчутної присутності в цьому місці. Багато хто ймовірно випробовував подібне колись в совій життю, — відчуття, неначе хтось дивиться пильно. Причому хтось великий, не то, аби навіть ворожий, але просто … неприємний, чи що. І відчуття таке, що це знаходиться всюди, — і в темному мертвому лісі, і в курганах і в траві, — постійне відчуття, що хтось тут є, відчуття інколи настільки сильне, що мурашки біжать по спині. І найголовніше. Комусь може здатися це просто вигадкою або фантастикою, — я нікого не заставляю в це повірити, тим паче, що повірити в це із слів складний, — тіла похованих там французів не розклалися в могилах !
Біля підніжжя курганів було декілька дуже старих розкопок і траншей, не кажучи вже просто про ями в різних місцях, де колись копався ймовірно хтось з "мисливців за старовинами", тому, не дивлячись на загальний пригнічений стан від цього місця, після закінчення всіх вимірів, у моїх компаньйонів, та і у мене теж з’явилося бажання трохи "попорпатися", що ми і зробили. Ями напівзасипали, тому до незайманого шару ми добралися приблизно через півгодини десь на загальній глибині близько двох метрів, заздалегідь насилу прорубавшись через завтовшки в руку мережа коріння трави, що вже описувалася. Добралися і …, коротше, перше на що ми наткнулися, була практично не зворушена тлінням тканина, в яку було загорнуте тіло. Єдино, що вказувало на те, що вона пролежала в землі, були декілька пожухшие і вицвілі фарби.
Після деякого замішання, — до цього моменту ніхто з нас "Grave digger-ством" не займався, хоча у складі учасників заходу були професійний патологоанатом і лікар, так само як і останні люди особливо слабкими нервами теж не відрізняються, ми розпороли мішок. Відчуття було таке, що людину поховали вчора, єдино, що вказувало на те, що він лежить тут вже дуже давно, пергаментно-коричневий колір шкіри і декілька висохлі пальці рук, складені на грудях.
Це був IMHO, я не дуже знаюся на військових мундирах, офіцер-піхотинець. Збереження тіла було дивовижним, — IMHO там навіть очі були на місці, хоча і запалі в очні ямки. Шкіра, не дивлячись на забарвлення і вік, еластична. Іншими словами, анінайменших ознак розкладання. Людина була ймовірно поранена в груди і від цього і помер, — роздягати труп, аби це з’ясувати напевно, ми природно не стали. Все інше, що було на нім одягнено, також збереглося дуже добре. Єдино, що дивно, — на нім чомусь не було чобіт. Hогти на руках і ногах були сантиметрів по 15-20, жовтого кольору, скорчені і перевиті так, що розчепити руки у нього було неможливо. Тканина також не зітліла, хоча фарби сильно померхнули. Людина була, що називається, при повному параді, — несколько орденів і дві або три медалі і якісь відмітні знаки, ймовірно. Зрізати їх чомусь ні у кого в той момент не виникло сильного бажання, особливо під враженням після всього побаченого. Єдино, що я дозволив собі, — зрізав кокарду з його головного убору, який лежав у нього на грудях зліва разом з рукавичками, — не знаю, як він називається, — такий же, в яких зображається зазвичай на картинах Наполеон або французькі офіцери того часу, — чорного кольору із заломленою тульей.
Після першого досвіду у людей з’явився азарт і ми почали копати далі, — вирили поперечну траншею, не сильно заглиблюючись в глибші шари. Знайшли ще чотири тіла, що збереглися аналогічно першому. Це був офіцерський курган — центральний, найвищий, тому що жодного солдата серед відкопаних нам не попалося. Дещо із знайденого узяли собі на пам’ять. В основному — ордени і медалі, а також нашому лікареві повезло, — в руках в одного з покійних був маленький том Священного писання в срібному окладі з інкрустацією. Вірогідно це був представник якогось знатного роду або просто високопоставлений офіцер, — вельми огрядний за життя сивий старик, на пальцях у нього було декілька перснів і кілець.
На цьому власне ми свої розкопки закінчили, — руки в кров, та і втомилися вже сильно, — все-таки скільки землі перелопатили, та і час був вже до п’яти годинників. Тіла загорнули назад в мішки і засинали землею, — засипать було простіше, ніж розкопувати. Проте не вирішеним залишилося найголовніше питання, — про настільки хороше збереження тіл в даному місці. Так, дійсно, в наших глинистих грунтах тіла не гниють і не розкладаються, як це звичайно з ними відбувається на західних кладовищах, внаслідок того, що там для цілей поховання вибираються зазвичай ділянки з більш відповідним для таких речей пісочним грунтом. Але не в цьому власне справа, — хто знає, зможу підтвердити, в звичайних наших глинистих грунтах відбувається так зване "обмилення" трупів, внаслідок чого вони є деякою желеподібною субстанцією, що підтверджувалося в разі розтину таких могил.
Приклад, — таке спостерігалося часто в тому ж Переделкино кілька років тому, коли вода річки підмивала берег переделкинского кладовища і частину могил разом з фрагментом берега сповзала в річку. А тут, начебто та ж сама глина, лише якогось дивного кольору, причому саме і лише в цьому самому місці. Тим паче, що поховання вироблялося без трун, — процес обмиления і подальшого розпаду повинен був би закінчитися ще більше за сто років назад. А тут ми зіткнулися з тілами людей, що повністю збереглися, жодних ознак розкладання в яких помітно не було. Ймовірно, це слід віднести до властивостей даного місця, — іншого виводу я не можу з цього зробити.
Тепер власне декілька виводів, які були зроблені за результатами вимірів і спостережень. Як я вже писав, дана аномальна зона має каплевидну витягнуту форму з максимальним подовженням десь на північний схід. Найцікавішим феноменом цього місця є те, що зона як би обертається проти годинникової стрілки довкола деякого центру, в якому розташована сама галявина з курганами, зміщуючись приблизно на 8-16 метрів за 15-20 років. Є зважаючи на, зміщується проти годинникової стрілки витягнута частина. Там відповідно вмирає ліс, куди вона доходить.
Після проходження цієї стрілки по якомусь району, там поступово починає відновлюватися рослинність. Власне на підставі аналізу зростання дерев в даній місцевості і був зроблений вивід про "обертання" зони довкола свого центру. Стабільною залишається лише невелика смуга мертвого лісу, шириною приблизно метрів близько 40, хоча там створилося відчуття, що ця смужка теж не стабільна, а як би пульсує з певним тимчасовим періодом, — вивід зроблений також на підставі аналізу мертвих дерев, які там знаходяться, — в принципі видно, що засихали вони приблизно в одному і тому ж віці, але в різні тимчасові періоди, які дорівнювали приблизно 35-40 рокам в один бік, скажімо так, там коштує сухостій, який "помер" вже дуже давно, — це видно по спилу і стану дерева, — у віці близько 40 років, є сухостій, який "помер" менш давно в тому ж віці, так само як і зовсім "недавній", знову-таки приблизно з тим же віком загибелі.
Вельми дивна циклічність наводить думку про пульсацію патогенного випромінювання зони або ж циклічної зміни площі, яку вона займає. Це — разом з вже описаним обертанням зони, що також визначалося по смузі мертвого лісу і міри регенерації в даної області. При цьому швидкість регенерація дерев в пульсуюча області зони багато вище, ніж в дерев, зростаючих в звичайній місцевості. Тепер власне про енергофон цього місця. Він не стабільний. Причому навіть тоді, коли зона "нейтральна", тобто її енергопотенціал дорівнює энергоптенциалу довколишньої місцевості.
На початку мессаги я писав вже про це, зараз просто зупинюся детальніше. Слід ретельно вибирати момент "візитів", грунтуючись на аналізі циклічності змін, що відбуваються в енергетиці даного місця, аби в разі чого не підставити себе під негативний або позитивний удари. В кожної з аномальний зон свій індивідуальний графік змін їх енергопотенціалу, що визначає зокрема те, що можна спостерігати в цій зоні "аномального", так само як і просто дивного і незвичайного, не сказати б навіть більше, — страшного.
Загальний механізм тут простий, — в разі нейтрального стану, як я писав, енергетичний потенціал зони відповідає довколишній місцевості, проте за певних умов енергетичний фон раптом може ні з того ні з сього почати знижуватися або навпаки — підвищуватися по відношенню до енергофону довколишньої місцевості. У першому випадку зона стає потужним "енерговампіром" по відношенню до всіх живих істот і об’єктів, що потрапляють в її межі, — в другому випадку, — потужним енергетичним донором. Циклічність подібних змін з’ясовується на підставі тривалих спостережень за цим местомом, так само як і залежить від різного роду енергетичних катаклізмів, типа місячно-сонячного впливу, порі року і так далі
В деяких випадках активність або пасивність зони убувають або навпаки збільшуються прямо на очах" в перебігу декількох годинників або навіть хвилин. В цьому випадку йдеться про прогресуючому або регресуючому процесах в стані цього місця. В разі, якщо зона є украй пасивною, тривале знаходження там сприяє ослабінню загальній енергетиці людини, — весь його поточний життєвий потенціал вирушає і поглинається зоною, що стала вампіром. Людина відчуває наростаючу сонливість, втому, знесилення, думки починають плутатися, з’являється млявість, апатія і т. д., йому хочеться сісти і хоч би деякий час нічого не робити і відпочити. Робити це категорично не рекомендується, — человек просто засинає або втрачає свідомість від енерговтрати і вже більше ризикує не прокинутися в разі, якщо подібний стан зони продовжиться значний час, — вона просто "висмокче" з нього всі життєві сили, внаслідок чого порушиться зв’язок між його матеріальним тілом і групою тонких тіл і настане смерть. Якщо йому повезе, то він прокинеться, нічого не розуміючи через декілька годинників або навіть доби, — був випадок, коли людина провела в такому місці півтори доби і був здивований, коли взнав, що прошло вже стільки часу і його шукають з міліцією по всій Москві.
При цьому відносно нього спостерігався ефект уповільнення часу, про який я розповім пізніше. На його думку прошло не більше півгодини. Розбудив його дощ, що почався. Проте до летальних випадків справа доходить все-таки порівняно рідко, люди просто швидше покидають небезпечне місце. Пробуджується зазвичай така людина з моментом відновлення зоною свого нейтрального стану. Як мовиться, тут я і кинув писати цей свій невеликий "звіт-спогад". На цьому академічна частина, написана із смаком, закінчується і переходиться до чисто констатації фактів. Означає так, — активна зона, — рівносильно тому, аби помістити людину в сильний энергопток, — в принципі можливі порушення в енергетиці людини, можливість придбання нових здібностей (аномальних) або ж втрата старих (що, як Ви писали, сталося одного дня з Вами або одним з Ваших знайомих).
Якщо дія дуже сильно або тривало — зона активна -возможен знову-таки летальний результат за рахунок розриву зв’язку між матеріальним тілом і енергетичними тілами людини, так само як і просто вибіркове руйнування загального енерготіла людини. Проте, там можна "зарядити", причому в деяких випадках виліковуються хвороби, породжені порушенням енергетики організму. У числі іншого, при подібній активності в зоні можливе відкриття у людини здібностей по баченню проявів паралельного світу і контактів з істоти, цей мир/мири що населяють. А також здатність переходити в цей світ, — свого роду відбувається формування і активізація перехідних воріт між світами.
Ворота в цьому місці в принципі присутні завжди, їх декілька, але здібність до "проходження" у них з’являється лише при підвищеній енергетичній активності зони. Вельми багато наслідками знаходження в нестабільній зоні, — коли відбуваються в перебігу незначного часу великі перепади між украй активним і украй пасивними значеннями. Людина в таких випадках втрачає свідомість в течії дуже короткого часу і опам’ятовується лише при відновленні зоною свого нейтрального стану. Тепер про тимчасові зміни.
Як я писав, — годинник і вимірювальні прилади відстають або квапляться в порівнянні з "навколишнім світом" залежно від того, активна зона або пасивна. Біологічний годинник людини теж повністю підпадає під цей вплив. В разі активної зони біологічний годинник людини і хронометричні прилади "вирушають" вперед, залежно від міри активності зони до навколишнього світу і відповідно, відстають в разі пасивності зони, людина як би старіє швидше або повільніше в даному випадку, його активність або прискорюється, або загальмовується.
Сам він природно цього нічого не спостерігає і із здивуванням виявляє те, що сталося лише коли виходить з даного місця. Якщо враховувати ту обставину, що в даній аномальній зоні дуже складно визначити точно час доби, — там зазвичай коштує деяка пелена, яка згущується у міру активізації зони або придбання нею пасивного "потенціалу". У разі ж досягнення зоною значного пасивного або активного значень звичайного "земного" піднебіння просто не видно, — світ стає там декілька "іншим".
Дивитися на це вельми красиво, частенько виникаючі фантомичние картини паралельних світів вельми і вельми вражають, але зайняти за земними мірками це може неабиякий час. Як приклад, — ми пішли одного дня в цю зону в п’ятницю увечері — приблизно о 5 годині, — там було потрібно просто залишити вимірювальну апаратуру на ніч, а коли вийшли (прошло не більш за півгодини), то виявилось, що вже ранок суботи, — десь годин 9, що прошел дощ (ми, коли повзли через мертвий ліс все як на підбір чортихалися, дивуючись, звідки взялася вся ця брудна рідота під ногами, на яку перетворився товстий шар опалої хвої, і чому так сиро.
А в принципі можливі і триваліші випадки знаходження там. У разі ж збереження зоною свого нейтрального потенціалу, це місце нічим не відрізняється від довколишньої місцевості. В будь-якому разі, основна небезпека знаходження в активній зоні багато підвищенням агресивності людини, наявністю галлюцинаторних бачень, підвищення збудливості і як наслідок — можливість до необдуманих дій з плачевним результатом. Або ж просто тимчасова втрата розуму, що частенько може привести до "підселення" в організм енергетичних паразитів.
Крім того, існує таке поняття, як "зомбі зони". В принципі, таким зомбі дуже легко стати людині, яка попала там в дуже сильний пасивний стан енергофону і його енергетика попала в залежність від загального стану зони. Існують цілі селища (читав про це в західних виданнях), в яких люди живуть тривалий час, селища природно розташовані в подібних аномальних місцях, причому життєвий цикл таких людей повністю відповідає змінам, що відбуваються в енергетиці зони.
Коли її енергопотенціал слабкий, вони — як трупи, життєва активність практично дорівнює нулю, у разі ж нейтральної і підвищеної активності реакція їх соответственна. При це вони декілька — … дивні, чи що, — це свого роду якісь напіврослинні істоти з якоюсь дивною свідомістю і незвичайними здібностями, які виявляються повною мірою з активізацією зони. Мислення в нашому розумінні цього слова у них немає. Говорять повільно. В основному "занурені в себе", дивляться удалину або в себе. Такі люди живуть на декількох островах в Полінезії. Крім того, такі поселення спостерігаються в Індії і на Далекому Сході — в джунглях. Покинути місце свого мешкання вони не можуть, — за межами зони швидко слабіють і вмирають. В принципі — подібне можливо і при короткочасному знаходженні в зоні в разі сильних перепадів енергопотенціалу в перебігу порівняно короткого часу. Гаразд, це я відвернувся на сторонні роздуми.
Тепер власне про "техніку безпеки". Основні правила я виклав. Перш, ніж йти в зону необхідно з’ясувати в якому стані вона знаходиться. Вимірюється це за допомогою будь-яких вимірювальних приладів, — та ж універсальна "кельма" електронщиків. Перед входом в зону вимірюється потенціал "вільного місця" — риється невелика яма і в її стінки вставляються щупи, сполучені з приладом. Потім та ж операція продели-вается вже в самій зоні, — з краю. Далі виглядає, яке між ними співвідношення і визначається, наскільки сильно вони розрізняються в ту або іншу сторону. Відповідно, — при дуже великій розбіжності в ту або іншу сторони йти в зону не рекомендується. Без спеціальних захисних пристроїв. При відвідинах зони в будь-якому разі рекомендується з’їсти один або декілька шматків хліба з сіллю і декілька часточок часнику, — це допоможе збереженню власного енергетичного балансу при знаходженні там. Крім того, і сіль і часник потрібно мати під рукою в разі яких-небудь негативних наслідків, — негайно їх приймати в їжу при перших же ознаках запаморочення або втоми. І відповідно покидати це місце. У ідеалі, — влітку, по жарі, рекомендується просочувати одяг сольовим розчином, — про часникову есенцію я не говорю, — дуже "пахучо".
Все. Можна йти в зону. Звичайно, деякі беруть з собою святу воду, освячені предмети і т. д., у багатьох випадках, відверто негативних зон це велика підмога. Для даної зони це не личить — вона циклічна — змінно негативна і позитивна. Але є і лише позитивні і лише негативні. В цьому випадку потрібно брати з собою те і екіпіруватися відповідно так, як того вимагає обстановка і конкретні обставини. У разі ж змінної зони йдеться лише про підтримку захисної для енергетики людини. Тому часник тут незамінний. В разі зіткнення з чимось "нез’ясовним" рекомендується не боятися, а просто закрити очі і спробувати покинути місце випадку, не дивлячись в "очі" побаченому.
На близькі контакти рекомендується не йти, рівно і відвідувати якісь печери, що раптово відкриваються, і все інше, що може виявитися просторовою пасткою іншого світу, яка зникне разом з Вами з нашого світу геть.
Все. Про спостереження привидів і примарних утворень в даному місці я не говорю, хоча воно дуже багате ними, що і привернуло нашу увагу в першу чергу. Про подібних привидів я писав вже до Каю Заяцу в одній з мессаг в магічну ехо-камеру-конференцію, тому зупинятися на них не має сенсу."