Артюр Рембо “Голосівки” аналіз
У сонеті “Голосівки” Рембо пропонує новий принцип формування образу, який будується на вільній асоціації між звуком і кольором, зорових враженнях. Сонет побудований як низка довільних асоціацій ліричного героя між звуками й кольорами, зоровими образами. Голосні звуки дають імпульс його творчій уяві, викликаючи образи, народжені враженнями від зовнішнього світу і напруженого духовного життя. Так, звук “А” асоціюється у поета з чорним кольором смерті, тління, мухами на смітниках – символом усього віджилого, непотрібного. Звук “Е” пов’язується з білим кольором, прадавньою чистотою льодовиків. “І” символізує пурпур, струм крові, бурхливі пристрасті. “У” втілює мудрість зеленої природи і водночас людську мудрість. “О” асоціюється з синім кольором неба, неземними таємницями і нерозгаданим божественним смислом.
Кольорово-звукові асоціації співвідносяться між собою за принципом контрасту: чорний – білий (духовна смерть – вічне буття), червоний – зелений (пристрасть – мудрий спокій). Однак для поета все взаємопов’язано, одне краще віддзеркалює інше.
У “Голосівках” “поет-ясновидець” усе підкоряє своїй свідомості й здатен бачити природу та світобудову позбавленими об’єктивних закономірностей, причинно-наслідкових зв’язків. Як і більшість віршів Рембо, “Голосівки” мають безліч трактувань. Наприклад, одне з них пропонує розглядати вірш як символічну картину людського буття: від темряви (чорний колір А) до світла (білий колір Е), через бурхливі пристрасті (червоний колір І) до мудрості (зелений колір У) і пізнання таємниці Всесвіту (синій колір О). Важливу роль у “Голосівках” відіграє принцип контрастності: чорне – біле, смерть – життя, потворне – прекрасне, швидкоплинне – випадкове. Рембо використовує форму сонета, який традиційно складається з тези, антитези та їх синтезу, тобто в самій його будові закладене протиріччя, і це дозволяє розглядати “Голосівки” як зразок символістського пошуку “відповідностей” між різними началами життя, як панорамну картину Всесвіту.
Уподібнення голосного звука кольору означало нехтування словом як смисловою одиницею, як носієм певного значення. Звук, ізольований від смислового контексту, набуває функцію “навіювання”, прямого впливу на почуття, “сугестивності”, за допомогою чого й виявляється “невідоме”. Таку літературну техніку провіщав уже принцип Верлена “музика понад усе” (який, безсумнівно, прямо вплинув на Рембо), але верленівський імпресіонізм зберігав як образ даної душі, так і конкретний природний образ, а у Рембо непізнаванним стає все просте й відчутне.
Підхоплюючи бодлерівську ідею загальних “відповідностей” у храмі природи, Рембо вписує її у свою концепцію “яснобачення”, що дає йому змогу побачити природу і світобудову позбавленими причинно-наслідкових зв’язків, об’єктивних закономірностей, де все підкоряється свідомості поета.
“Голосівки” вражають своєю динамікою, розмаїттям образів і почуттів, змінами інтонацій, що допомагає авторові відкрити багатогранний світ людських відчуттів, вражень, асоціацій. Експерименти А. Рембо продовжили наступні покоління символістів, шукаючи таємничий зміст у царині звуків і дивовижних образів.
Артюр Рембо “Голосівки”
А чорне, біле Е, червоне І, зелене
У, синє О, – про вас я нині б розповів:
А – чорний мух корсет, довкола смітників
Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;
Е – шатра в білій млі, списи льодовиків,
Ранкових випарів тремтіння незбагненне;
І – пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,
Сп’яніле каяття або нестримний гнів;
У – жмури на морях божественно-глибокі,
І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій –
Печать присвячених алхімії ночей;
О – неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,
Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,
Омега, блиск його фіалкових Очей.