Author: admin

Вірші про природу для дітей дошкільного віку, 1 класу, 2 класу, 3 класу українських поетів зібрані в цій статті.

Українські вірші про природу для дітей

Краса природи – справжнє диво.
Все неповторне і живе.
Де не поглянь, скрізь так красиво:
По небу сонечко пливе,
Навколо височіють гори,
Між горами дзюрчить вода.
А ліс зелений, наче море,
І всюди казка ожива!

ПЕРШІ КРАПЕЛЬКИ ВЕСНИ
Ще навколо біло-біло,
Та вже сонечко пригріло.
І з-під стріхи: капу-капу! –
Прямо цуцику на лапу.

Цуцик носа підставляє,
Цуцик хвостиком виляє:
Він радіє довгожданим
Першим крапелькам весняним
Г. Бойко

ВИЙДИ, ВИЙДИ, СОНЕЧКО

Вийди, вийди, сонечко,
На дідове полечко,
На бабине зіллячко,
На наше подвір’ячко,

На весняні квіточки,
На маленькі діточки,
Там вони граються,
Тебе дожидаються.

Вірші про природу для дітей

Кожна пора у природі красива,
Криється в ній щось ліричне.
Будь то зима із туманами сива,
Осінь п’янка, поетична.

Літо веселе і щире, й привітне
Вабить, до озера кличе.
Луг, наче казка, метеликом квітне,
Чайка над морем кигиче.

Ну, а весна! Що є краще у світі!
Трепетна, ніжна і ясна!
Сонце так щиро, так молодо світить
І на душі так прекрасно!
Надія Красоткіна

Пори року

Придумала мати дочкам імена,
Ось Літо і Осінь, Зима і Весна.
Приходить Весна – зеленіють ліси,
І пташині всюди дзвенять голоси.
А Літо прийшло – все під сонцем квітне,
І стиглі ягоди просяться в рот.
Нам щедра Осінь приносить плоди,
Дають врожаї поля і сади.
Зима засинає снігами поля.
Взимку відпочиває і дрімає земля.
(А. Кузнєцова)

Все навколо зеленіє…

Все навколо зеленіє, річка ллється і шумить.
Тихо, тихо вітер віє і з травою гомонить.
Як тут всидіти у хаті,
коли все живе, цвіте,
скрізь дзвенять пташки крилаті,
сяє сонце золоте…
“Швидше, мамо, черевички!
Глянь, як весело в саду!
Ти не бійся – до кринички
я і сам не підійду”.
Олександр Олесь

Дощова хмаринка
Біла хмара в синій блузі
Низько-низько так висить:
Що там робиться на лузі?
Може, квіточки полить?
Може, вже засохли віти?
Травам нічого попить?
Будуть верби зеленіти,
Ось лиш дощик прилетить.
Лідія Новикова

Хмаринка
Запнувшись в блакитну хустинку,
По небу пливла хмаринка.
Та раптом зірвався вітер –
Нема їй куди подітись.
Зірвала мерщій хустинку –
Закапали з неї краплинки.
Так хмарка од вітру тікала,
Землю дощиком поливала.
Т. Полубко

Зимовий ранок

Я люблю веселий ранок
холоднючої зими,
як на двір, на стіни, ганок
і на шлях за ворітьми
упаде із неба промінь,
дим пов’ється з димарів,
на току підніме гомін
зграя галок і граків.
Сніг ясним кришталем блище,
лютий холод допіка,
сонце вгору плине вище,
та не гріє здалека…
Яків Щоголів

Зима

Як не любити зими сніжно-синьої
на Україні моїй,
саду старого в пухнастому інеї,
сивих, веселих завій?
Як не любити весни многошумної,
меду пахучих суцвіть,
як не любити роботи розумної,
праці, що дух веселить?
Максим Рильський

На зеленому горбочку

На зеленому горбочку,
у вишневому садочку,
притулилася хатинка,
мов маленькая дитинка
стиха вийшла виглядати,
чи не вийде її мати.
І до білої хатинки,
немов мати до дитинки,
вийшло сонце, засвітило
і хатинку звеселило.
Леся Українка

Березовий листочок
Іще не сніг і навіть ще не іній,
ще чути в полі голос череди.
Здригнувся заєць – ліс такий осінній,
куди не ступиш, все щось шарудить!
Чи, може, це спинається грибочок?
Чи, може, це скрадається хижак?
То пролетить березовий листочок,
то пробіжить невидимий їжак…
Ліна Костенко

У лісі всміхається кожна сосна:
Нарешті відлига, нарешті весна!
Нам сонеско світить і лагідно гріє,
Ніхто крім весни так радіти не вміє,
І проліски сині дзвенять під ногами:
„Співайте, будь-ласка, весняночку з нами!”

Третє квітня! Не повірите – зима!
Вийшла в двір і здивувалася сама!
Замість усмішок квіткових – сніг лежить…
Ось така-то у природі дивна мить!
В квіточок усіх під снігом голова,
Що завгодно у природі цій бува.
Замість того, щоб зимою снігу йти,
Він рішив нас всіх весною замести.
І замів. Упав на квіти й на траву,
І на землю, й на росиночку живу…
Цілу ніч крутила віхола й мела,
Та з весною перемовин не вела,
Засипала густо снігом всі поля,
А на ранок стала білою земля.
Та з обіду добре сонце припекло
І усе це біле диво потекло.
І голівки гарні квіти підняли,
Заіскрилися на сонці, ожили.
І почулися пташині голоси,
А на листі – тільки крапельки роси.
Ось такі у нас трапляються дива…
Що завгодно у природі цій бува…
Надія Красоткіна

Отто Дікс – німецький художник і кресляр.

Отто Дікс біографія скорочено

Отто народився 2 грудня 1891 в містечку Унтерхауз (Саксонія), недалеко від Гери, в сім’ї робітника-ливарника. Після закінчення початкової школи в 1905 р. хлопець відправився в Геру, а потім в Песнек вчитися на художника-оформлювача. У 1909 р. Дікс стає стипендіатом Школи прикладних мистецтв у Дрездені.

Першими самостійними роботами художника, що починає, були ландшафти.

З початок Першої Світової війни Дікс, перервавши навчання, відправиться на фронт.

У 1919 завершивши навчання в Дрезденській художній академії, він одержує власну майстерню і організовує “Дрезденській Сецессіон” (“Групу 1919”), намагаючись продовжити традиції групи “Міст”. У цей період він створює багато цікавих робіт в стилі експресіоніста, розробляючи власну техніку і способи зображення. Малює художник на тему нелюдяності і жахів війни.

Водночас Дікс пише низку полотен про життя простих трудівників: “Портрет робітника”, “Робітник в горищній кімнаті”, “Портрет батьків”, “Мати і дитина”.

Персонажами картин Дікса стають також й представники буржуазії (“Прагерштрассе”, 1920 г.; “В кафе”, 1922 г.; “Дві жертви капіталізму”, 1923 р.). Він зображав їх в карикатурному ключі, в манері, близькій до майстра політичної сатири Георгу Гроссу.

У 1922 р. художник переїздить до Дюсельдорфа. Через рік він одружується на Марті Кох. Незабаром у них народилася дочка. У дюссельдорфській період творчості Дікс пише серію чудових портретів.

Головним досягненням художника стають найвідоміша його робота “Польові окопи” (1923 р.) і знаменита графічна серія “Війна” (1923-1924 рр.).

Не менш “антигромадськими” вважалися і полотна Дікса, що викривають “джунглі великого міста” (триптих “Велике місто”, 1927-1928 рр.). А картина на біблійну тему “Сім смертних гріхів” (1933 р.), де в образі карлика з великою головою, втілюючого заздрість, він зобразив фюрера, була сприйнята як злобна карикатура на націонал-соціалізм.

Незабаром після приходу Гітлера до влади художника позбавили кафедри в Дрезденськой художній академії і він вимушений разом з сім’єю перебратися в замок свого шуряка в Рандегге під Зінгеном. Всю війну Дікс разом з сім’єю залишався в Німеччині. Незадовго до її закінчення його призвали в “фолькештурм”, і буквально через декілька днів, він опинився в полоні у французів. У таборі військовополонених художник перемальовував фотозображення Шарля де Голля на транспаранти і писав ікону для капели, а після звільнення працював на фарбуванні автомобілів в Кольмаре.

Останніми роками життя Дікс писав біблійні сцени. Йому була повернена майстерня в Дрездені, а його твори – високо оцінені в Німеччині і за рубежем.

У 1969 р. Отто Дікс помер в Зінгене у віці 77 років від крововиливу в мозок.

Вірші для дітей англійською мовою – про цифри, дні тижня, тварин, пори року, а також інші цікаві та короткі вірші, з перекладом і без, ви знайдете в цій статті.

Вірші англійською мовою Для дітей

Вірші англійською про дні тижня
Monday’s child is nice and slow
Tuesday’s child is go, go, go
Wednesday’s child is very funny
Thursday’s child is happy and sunny
Friday’s child is like a king
Saturday’s child can dance and sing
Sunday’s childe can stand on her head
And count the ghosts under her bed!

I promise to be very, very good.
I promise to do the things I should.
I promise to make my bed each day.
I promise to put my things away.
I promise not to throw my socks on the floor.
I promise to put my socks in the drawer.
I promise to do my homework right.
I promise not to stay up late at night.
I promise to listen to my mom and dad.
I promise not to do anything bad.

Вірші для дітей дошкільного віку англійською мовою

I love my cat

I love my cat,
It’s warm and fat
My cat is grey
It likes to play.

Я люблю свого кота.

Я люблю свого кота,
Він теплий и товстий.
Мій кіт сірий
Він любить гратися.

Rainbow

Gree, blue, violet and red,
My name’s Billy, your name’s Fred.
Violet, orange, red and yellow,
Look at the beautifull rainbow.

Веселка

Сірий, синій, фіолетовий і червоний.
Мене звуть Біллі, тебе звуть Фред.
Фіолетовий, оранжевий, червоний і жовтий,
Подивися на красиву веселку.

Seasons

Spring is green,
Summer is bright,
Autumn is yellow,
Winter is white.

Вірші для дітей на англійській про цифри

Own, two,
I love you.
Three, four,
Touch the floor.
Five, six,
Mix and mix.
Seven, eight,
It is great.
Nine, ten,
Play again.

One, two, three, four, five,
Once I caught a fish alive,
Six, seven, eight, nine, ten,
Then I let it go again.

Вірші на англійській для дітей про тварин

Вірш про кота англійською
My cat is fat,
My cat is black.
My cat likes rats,
Thin and fat.

Вірш про пташку англійською
Fly, little bird, fly!
Fly into the blue sky!
One, two, three,
You are free!

My rabbit hops,
My hourse clops,
My mouse creeps,
My puppy leaps.

Cock is happy,
Fox is sad.
Cat is pretty,
Wolf is bed.

Two little birds
Sitting on a wall,
One called Peter,
One called Paul.

Fly away Peter,
Fly away Paul,
Come back Peter,
Come back Paul.

Вірш про порося англійською
I have a pig,
Not very little, not very big,
Not very pink, not very green,
Not very dirty, not very clean.

Вірші англійські для дітей

Good night mother,
Good night father,
Kiss your little son.
Good night sister,
Good night brother,
Good night everyone.

Вірш про весну англійською
Spring is green.
Summer is brigth,
Autumn is yellow,
Winter is white.

Вірш про дощ англійською
Rain on the green grass,
Rain on the tree,
Rain on the house-top,
But not on me.

Rain, rain go away,
Come again another day.

Колискова англійською
Sleep, baby, sleep,
Our cottage vale is deep;
A little lamb is on the green,
With woolly fleece so sort and clean – Sleep, baby, sleep.

Good night, good night,
My little child.
Wake up gay and bright
In the morning light.

Вірш-привітання англійською
Happy Birthday to you!
Happy Birthday to you!
Happy Birthday, dear Carmen!
Happy Birthday to you!

What a happy day today!
Boys and girls are very gay!
They dance and play.
What a happy, happy day!

Roses are red,
Violets are blue,
Sugar is sweet
And so are you.

Володимир Винниченко цікаві факти з життя (біографії) письменника ви дізнаєтесь в цій статті.

Цікаві факти про Володимира Винниченко

Видатний український письменник і політичний діяч народився 16 липня 1880 року в Єлисаветграді, тепер територія сучасної Кіровоградщини. Церква, в якій його хрестили й досі функціонує. Походив із родини селянина-власника із Веселого Кута.

Любив гратися у ризиковані ігри. Одного разу на спір перепливав широченний ставок і ледве не втопився. Іншого разу впав із коня. З малечку відрізнявся від своїх ровесників надзвичайною пам’яттю і любов’ю до книги – опанував читання в ранньому віці.

Поступивши на навчання в чоловічу Єлисаветградську гімназію, молодий Винниченко Досконало оволодів декількома мовами – російською, латинською, грецькою, німецькою та французькою. Але отримати документи про закінчення гімназії йому так і вдалось.

Злого жарта зіграв з ним запальний характер та сильна любов до всього українського.

Наприкінці ХІХ ст. Володимир Винниченко захоплюється українською поезією та творами, в жадністю читаючи Шевченка, Мирного та Нечуя-Левицького.

Перші спроби творчого доробку вилились у оповідання “Повія” в 1899 році.

В 20 років він поступає на юридичний факультет Київського університету, але в життя увірвались бурні революційні події, які захопили хлопця з головою. За свою активну громадянську позицію його було вигнано з університету і за участь в революційній організації він зазнав переслідувань. Саме тому він Довгий час провів у еміграції.

Будучи у “вигнанні” він починає писати п’єси, які стають широко відомі за кордоном і постанови яких користуються шаленою популярністю.

Перше оповідання, яке вийшло друком – “Сила і краса”, видана журналом “Киевская старина” в 1902 році.

В 1911 році, перебуваючи у Парижі, він знайомиться з Розалією Ліфшиц, з якою потім і одружився. В буремний 1917 рік він повертається в Україну, а через рік очолює Директорію УНР і стає генеральним секретарем. З політичним провалом Центральної Ради у 1920 році, Винниченко з дружиною покидають Україну.

З 1928 року він Виробляє власну “філософію щастя” в якій говорилось: “”Насчёт совета, как не болеть, то он очень простой: не есть ни мяса, ни рыбы, ни даже вареного ничего. Только одни фрукты, орехи и сырые овощи”.

В 1934 році подружжя викупляє закинуту ферму на півдні Франції, вони починають займатись натуральним господарством та сироїдінням. Але як виявилось, господарник з Винниченка не дуже гарний, тому частину земель прийшлось продати.

В роки Другої світової війни Гітлер пропонував Винниченкові очолити маріонетковий уряд на окупованій території Україні, але той відмовився. За це його посадили в концентраційний табір, але через два тижні відпустили.

Весь цей час він не переставав творити і написав більше 100 оповідань, п’єс, памфлетів, 14 романів, 40 записних книжок, 10 романів. Багато чого залишилось недопрацьованим.

Сподіваємося з цієї статті ви дізналися цікаві відомості про Володимира Винниченка.

“Брати собі в голову” фразеологізм, який досить часто ми вживаємо в розмовній мові.

“Брати собі в голову” значення фразеологізму

Брати / взяти (забрати) (собі) в голову – означає:

1. Думати про що-небудь, задумуватись над чимсь.
2. Міркуючи, вирішувати що-небудь; надумувати.

Побачать начальники, що не поступаємось і візьмуть собі в голову: мабуть, суд не по правді – треба пересудити (Б. Грінченко).

– Та що се тиузяла в голову? Чи він же тобі рівня? .. Крепак (кріпак)! (Г. Квітка-Основ’яненко);

Що він (Матвій) собі у голову забрав? (Л. Первомайський); //

Уявляти що-небудь. (Горпина (до Гордія):) О, бодай вас! Ви вже так розмалювали мене, що я й невість-що заберу собі в голову (М. Кропивницький);

Голова вдався собі разом тупиця і гординя. Колись він був унтером і забрав у голову, що він дуже великий птах (П. Куліш).

Улас Самчук “Марія” переказ

Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933

Книга про народження Марії

Марія народилася у бідній родині. Батько її працював у каменоломнях, тим заробляючи на хліб. Марія була першою улюбленою дитиною селянки Оксани, доброї вродливої молодиці. Дитина була здорова і красива.

Коли Марії було шість років, кудись зник тато. Дитина довго чекала його і дивувалася. Татко загинув у каменоломнях. Настали голодні часи. Потім захворіла і померла мати.

Дитина опиняється у тітки Катерини, у якої і так багато дітей, а в хаті нестатки. Дивитися за дитиною було нікому, вона ходила брудна й обірвана, з часом мусила працювати.

У дев’ять років Марія почала самостійне життя – найнялася до Мартина Заруби. Родина Заруби поставилась до неї добре, дівчину відгодували, добре одягали і мили. Марія працювала завзято, ні в чому не знала втоми і весь час співала.

Скоро вона стала вродливою дівчиною, і на неї почали задивлятися парубки. Та Марія лишалася байдужою. Але прийшов і її час: вона закохалася у наймита Корнія, що незабаром мав іти у рекрути.

Недовго мали щастя закохані, скоро Корнія забрали у матроси. Марія залишилася сама і все чекала якоїсь звістки. Корній про себе не повідомляв.

До Марії почав залицятися заможний Гнат Кухарчук. Він терпляче ставиться до відмов Марії, дарує їй подарунки. Деякий час Марія не може навіть думати про нього, але від Корнія немає ніяких звісток, і зрештою дівчина зважується вийти за Гната заміж. На своєму весіллі наречена почувала себе, наче на похороні. Та все ж трималася гідно, весь час звертаючись за порадою до Гната. Той був щасливий.

Молодий не міг натішитися своєю дружиною, весь час намагався бути коло неї, дарував подарунки, читав книжки. Та для Марії це, скоріше, було тягарем, ніж задоволенням.

Та ось відчула вона під серцем нове життя і відразу повеселішала. Народився хлопчик Роман, і Марія наче знову віднайшла сенс буття. Весь свій час присвячувала вона дитині. Щасливий був і батько.

Півторарічний хлопчик захворів, весь час плакав уві сні. Сон віщував Марії недобре: снилося їй, що прийшла її покійна мати і забрала із собою дитину. Невдовзі Романко помер, а разом з ним померла і душа Марії. Народження мертвої дитини вже не справляє на неї такого враження.

Потім Марія неначе збожеволіла: почала ходити на вечорниці, залицятися до парубків, зовсім занехаяла господарство. Гнат нічого їй не говорив, тільки мовчки страждав. Посварившись з братом, він мусив вибратися з дружиною до комори, де вони тепер і жили.

У цей час приїжджає у відпустку Корній, який зовсім не помічає змарнілої молодиці, що колись була красивою голосистою дівчиною. Ніщо, здається, не могло б завдати Марії таких страждань, як ця неувага коханого чоловіка.

Гнатові вдається повернути Марію у сім’ю за допомогою сусідки Гапки, яка викликає у жінки ревнощі.

Скоро у Марії народжується донька Надійка, якій теж не судилося прожити довго: через два роки вона помирає від тифу. У цей же час сталося нещастя з Гнатом. Перебивши у лісі ногу, він потрапив до лікарні. Марія залишається сама на господарстві. Тут і зустрічається молодиця з Корнієм, що повернувся після семи років служби додому. Матрос береться допомогти їй, і Марія всією душею припадає до нього, хоч той б’є її, примушує страждати. Та Марія щаслива бути поруч з коханим. Після повернення Гната з лікарні вона розлучається з ним і йде жити в обдерту хату Корнія, забравши дві десятини посагу та корівку.

Книга днів Марії

Важко жилося Марії на новому господарстві. Корній, що звик зовсім до іншого життя, спочатку не дуже розуміється на селянській праці. Жорстоко ставиться він і до жінки, навіть примушуючи її позбутися нового життя, що зародилося у ній. Але Марія хапається за все, намагаючись зробити своє життя спокійним і забезпеченим. Вона голодна, але щаслива.

Коли Марія знову завагітніла, Корній вирішує одружитися з нею. У них народився син Демко. За дитиною вже не було часу так доглядати, як за попередніми, але воно якось собі росло.

Корній взявся за господарство, і все у них пішло на лад. Скоро поставили нову клуню, хату, з’явилися коні. Подобрішав він і до дружини. Щастю Марії не було меж.

Скоро народилося у них ще двійко дітей: Надійка і Максим.

Але почалася війна, і Корнія забрали до війська. Прийшов від нього лише один лист, а більше нічого не чути. Марія намагалася підтримати своє господарство, але це було дуже важко.

Біля неї знову з’являється Гнат і пропонує свою допомогу. Марія відмовляється. Помітивши страждання Гната, та ж сусідка Гапка, що колись повернула Марію до сім’ї, закидає Гнатові думку, що, опинившись у тяжкій скруті, Марія мусила б прийти до нього.

На Великдень, коли Марія була в церкві, її подвір’я запалало з усіх боків. Попеклася худоба, згоріло зерно. Свідки вказували на Гната, але Марія відмовилася свідчити проти нього. Сусіди допомогли їй обсіятися та покрити соломою хату.

Зустрівши Марію, Гнат божиться, що не підпалював її хати і розказує страшний сон: він бачив, як її середній син Максим (значить, буде ще один) у страшному льоху відрубав їй сокирою руку, за що Корній зарубав тією ж сокирою його.

Чоловік знову пропонує допомогу, але Марія відмовляється.

Повертається з війни Корній і починає відновлювати господарство. Вони знову тяжкою працею піднімаються на ноги. Народжується третій син Лаврін.

Сини ростуть зовсім різними. Демко стає помічником у господарстві, Максим же лінивий, ні до чого не хоче докладати рук. Радує Марію її дочка, роботяща, ласкава. Лаврін вдався дуже розумним.

Як виростає Демко, його забирають у рекрути, і через деякий час сім’я стримує повідомлення, що він загинув. Відмолюючи його душу у церкві, Марія бачить серед ченців Гната. Потім надходить звістка, що Демко живий. Він пише матері, щоб вона надіслала йому житніх сухарів. Кожного дня надсилає мати синові посилки, але звістки більше не отримує.

Приходить 1917 рік. Скрізь відбуваються якісь страшні і тривожні, мало зрозумілі простій людині події.

Максим подався з дому шукати легкого хліба, а Лаврін навчається у школі, вірить в ідеї національного відродження.

Згодом Надійка виходить заміж за колишнього матроса Архипа Паньківа. До родини приїздить Максим, що зрікається усіх моральних цінностей своїх предків і закликає всіх до атеїзму. Корній виганяє його з хати.

Книга про хліб

Господарство Корнія і Марії занепадає. Доводиться віддати корову, а покоси толочать вояки, що проїжджають повз село.

Повернувся з фронту Максим, який повідомляє батьків, що хоче одружитися, і виганяє їх з хати. Марія, Корній та Лаврін вибираються з рідного подвір’я у спорожнілу хату односельчан, яких відправлено до Сибіру.

Надійка чекає народження дитини. Її чоловік поступово привчається хазяйнувати на землі. Здається, що вона має бути щасливою.

Україна працює і віддає свій хліб державі, у той час як по її селах люди пухнуть з голоду.

Корній, Марія і Лаврін тяжко працюють на своєму господарстві, але їсти нема чого. Надійка розказує, що у них відібрали весь зароблений хліб, і останнє, що у неї залишилося.

Максим заявляє на свого брата Лавріна, і того заарештовують. Даремно Марія намагається відшукати хоч сліди свого молодшого сина.

Крім того, Максим зрікається своїх батьків куркулів.

Люди годуються зібраним, краденим на полях зерном, гнилою картоплею, що залишилася після збирання, лободою. Багато селян помирає з голоду.

Архип разом з кількома чоловіками зважується підрити монастирські комори, де зберігався хліб. Його забрали, і він уже не повернувся.

Гнат у чернечій рясі проповідує кінець світу.

Хворіє Надійка, Марія від голоду вже не може пересуватися. Корній намагається якось прогодуватися, вполювавши зайця. Піднімає навіть руку на свого собаку, але не може вбити старого товариша.

Надійка задушила дитину і збожеволіла. У нестямі Корній іде до свого старого подвір’я і вбиває сокирою їхнього середнього сина Максима, що є ніби уособленням усього страшного, що випало на долю чистих і працьовитих людей.

Після того він іде з дому, щоб померти. З’являється Гнат і визнає, що це він підпалив колись хату Марії з любові до неї. Та жінці вже все одно. У неї немає сил жити. Настає останній 26258-й день її життя.