Author: admin

“Ромео і Джульєтта” – трагедія Шекспіра, про любов юнака та дівчини з двох ворогуючих старовинних родин – Монтеккі і Капулетті.

Достовірність даної історії не встановлена, але прикмети історичного тла і життєві мотиви, присутні в італійській основі сюжету, дають певну правдоподібність сумної повісті про веронських закоханих.

“Ромео і Джульєтта” сюжет

Між знатними Веронськими родинами Монтеккі і Капулетті (в англійському оригіналі – Монтегю і Капулет) йде ворожнеча. Після суперечки слуг спалахнула нова сутичка між панами. Герцог Веронський після марної спроби відновити мир між ворогуючими родинами оголошує, що відтепер винуватець кровопролиття заплатить за це власним життям.

Юний Ромео з роду Монтеккі не брав участі в битві. Закоханий в холодну красуню Розалін, подругу Джульєтти, він воліє віддаватися сумним роздумам. Його двоюрідний брат Бенволіо і друг Меркуціо, родич Герцога Веронський, намагаються підбадьорити юнака своїми жартами.

У будинку Капулетті готується веселе свято. Синьйор Капулетті посилає слугу до знатних людей Верони із запрошенням Наба. Годувальниця його єдиної дочки Джульєтти кличе свою улюбленицю до сеньйори Капулетті. Мати нагадує 13-річній дівчині, що вона вже доросла, і ввечері на балу її чекає зустріч з нареченим – молодим і красивим графом Парісом, що складається в родинних стосунках з Герцогом.

Меркуціо і Бенволіо вмовляють Ромео пробратися разом з ними на бал в будинок Капулетті, одягнувши маски. Там буде і Розалін – племінниця господаря будинку. Бал в самому розпалі. Тибальт, двоюрідний брат Джульєтти, впізнає в Ромео представника ворожої родини. Синьйор Капулетті зупиняє запального Тибальта. Але Ромео нічого не помічає. Забувши про Розалін, він не може відірвати очей від незнайомої дівчини променистої краси. Це Джульєтта. Вона теж відчуває непереборний потяг до незнайомого юнака. Ромео цілує Джульєтту. Вони дізнаються, яка прірва їх розділяє.

Джульєтта вголос мріє про Ромео. Ромео приходить до її балкона і чує ці мови. Він відповідає на них палким визнанням. Під покровом ночі молоді люди дають один одному клятву любові і вірності.

Не заходячи додому, Ромео направляється до ченця Лоренцо просити його якомога швидше повінчати їх з Джульєттою. Лоренцо спочатку відмовляється, але в підсумку погоджується, розраховуючи, що союз Ромео і Джульєтти покладе край ворожнечі двох сімейств. Через Годувальницю закохані домовляються про таємну церемонію.

Того ж дня лицем до лиця стикаються Тибальт і Меркуціо. Сварка швидко переходить в бій на шпагах. Бенволіо марно намагається розняти супротивників. Тибальт смертельно ранить Меркуціо. Ромео, прийшовши в лють, кидається на Тибальта. Після довгої запеклої боротьби Ромео вбиває Тибальта.

Джульєтта дізнається від годувальниці про смерть двоюрідного брата і про рішення Герцога вигнати Ромео з Верони. Лоренцо втішає юнака, радячи йому сховатися в сусідньому місті Мантуї.

Наступним ранком батьки Джульєтти говорять їй, що вона повинна стати дружиною Паріса і не бажають слухати її заперечень. Джульєтта в розпачі. Вона готова навіть прийняти отруту, але Лоренцо пропонує їй випити особливе зілля, яке занурить її в сон таким чином, щоб всі вирішили, що вона померла.

А Ромео, бачачи, що Джульєтта мертва, і не знаючи, що це лише сон, випиває отруту. Джульєтта прокидається і в розпачі, бачачи його труп, заколює себе. Над тілами своїх дітей глави сімейств Монтеккі і Капулетті забувають про криваву ворожнечу.

Кавказ – лірична поема українського поета Тараса Шевченка, що датована 18 листопада 1845 року.

“Кавказ” Шевченко читати

Искреннему моему Якову де Бальмену

Кто дастъ гла†моЂй воду,
И очесЂмъ моимъ источникъ слЂзъ,
И плачуся и день и нощь о побиЂнныхъ…
Иеремии. Глава 9, стих 1.

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип’є
Живущої крові –
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.

Не нам на прю з Тобою стати!
Не нам діла Твої судить!
Нам тілько плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами.
Кати згнущаються над нами,
А правда наша п’яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, Боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм Твоїй силі
І духу живому. /344/
Встане правда! встане воля!
І Тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кровавії ріки!

За го́рами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.

Отам-то милостивії ми
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо. Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов’їх. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі!
А матерних гарячих сльоз!
А батькових старих, кровавих,
Не ріки – море розлилось,
Огненне море! Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям
Слава.

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Чурек і сакля – все твоє,
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.
А в нас!.. На те письменні ми,
Читаєм Божії глаголи!..
І од глибо[ко]ї тюрми
Та до високого престола – /345/
Усі ми в золоті і голі.
До нас в науку! ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християне; храми, школи,
Усе добро, сам Бог у нас!
Нам тілько сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! Чом ви нам
Платить за сонце не повинні!
Та й тілько ж то! Ми не погане,
Ми настоящі християне,
Ми малим ситі!.. А зате!
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як на те –
Одна Сибір неісходима,
А тюрм! а люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує! У нас
Святую Біблію читає
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив. Тепер на небі.
От бачите, які у нас
Сидять на небі! Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщенні,
У нас навчіться!.. В нас дери,
Дери та дай,
І просто в Рай,
Хоч і рідню всю забери!
У нас! чого то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Французів лаєм. Продаєм
Або у карти програєм
Людей… не негрів… а таких,
Таки хрещених… но простих.
Ми не гішпани; крий нас, Боже,
Щоб крадене перекупать,
Як ті жиди. Ми по закону!.. /346/
По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті.
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по закону
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
Жінці на патинки.
Собі ж на те, що не знають
Ні діти, ні жінка!

За кого ж Ти розіп’явся,
Христе, Сине Божий?
За нас, добрих, чи за слово
Істини… чи, може,
Щоб ми з Тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.
Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мирри дим,
І перед обра[зо]м Твоїм
Неутомленниє поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар Тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!
Просвітились! та ще й хочем
Других просвітити,
Сонце правди показати
Сліпим, бачиш, дітям!..
Все покажем! тілько дайте
Себе в руки взяти.
Як і тюрми муровати,
Кайдани кувати,
Як і носить!.. і як плести
Кнути узловаті –
Всьому навчим; тілько дайте
Свої сині гори
Остатнії… бо вже взяли
І поле і море.

І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий! Не за Україну, /347/
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!
О друже мій добрий! друже незабутий!
Живою душею в Украйні витай,
Літай з козаками понад берегами,
Розкриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними сльозами
І мене з неволі в степу виглядай.
А поки що мої думи,
Моє люте горе
Сіятиму – нехай ростуть
Та з вітром говорять.
Вітер тихий з України
Понесе з росою
Мої думи аж до тебе!..
Братньою сльозою
Ти їх, друже, привітаєш,
Тихо прочитаєш…
І могили, степи, море,
І мене згадаєш.

Образ П’єра Безухова в романі “Війна і мир” – прагнення змінити світ на краще. Характеристика П’єра Безухова з цитатами наведена в цій статті.

Характеристика П’єра Безухова

Безухов П’єр – один з головних героїв роману; спочатку герой повісті про декабриста, з задуму якої виник твір.

П’єр – незаконний син графа Безухова, відомого Катерининського вельможі, що став спадкоємцем титулу і величезного стану, “масивна, товста молода людина зі стриженою головою, в окулярах”, його відрізняє розумний, боязкий, “спостережний і природний” погляд. П’єр виховувався за кордоном і з’явився в Росії незадовго до смерті батька і початку кампанії 1805. Він розумний, схильний до філософських міркувань, м’який і добросердий, щедрий до інших, добрий, непрактичний і схильний до пристрастей. Його найближчий друг – Андрій Болконський характеризує П’єра як єдину “живу людину” серед усього світу.

На початку роману П’єр вважає Наполеона найбільшою людиною в світі, але поступово розчаровується, доходячи до ненависті до нього і бажання вбити. Ставши багатим спадкоємцем і потрапивши під вплив Князя Василя і Елен, П’єр одружується на останній. Дуже скоро розібравшись в характері дружини та усвідомивши її зіпсованість, він пориває з нею. У пошуках змісту і сенсу свого життя П’єр захоплюється масонством, намагаючись знайти в цьому вченні відповіді на питання, що мучать його і позбутися від пристрастей, що терзають його. Зрозумівши фальш масонів, герой пориває з ними, намагається перевлаштувати життя своїх селян, але зазнає невдачі через свою непрактичність і довірливості.

Найбільші випробування припадають на долю П’єра напередодні та під час війни, недарма “його очима” читачі бачать знамениту комету 1812, що передвіщає, на загальне переконання, страшні нещастя. Це знамення слідує за зізнанням П’єра в любові Наташі Ростової. Під час війни герой, вирішивши подивитися на війну і поки ще не дуже ясно усвідомлюючи силу народного єдності і значимість того що відбувається, потрапляє на Бородинське полі. Цього дня йому дуже багато дає остання розмова з князем Андрієм, зрозумівшим, що істина там, де “вони”, тобто прості солдати. Залишившись в палаючій і спорожнілій Москві, щоб вбити Наполеона, П’єр намагається як може боротися з обваленим на людей нещастям, але потрапляє в полон і переживає страшні хвилини під час страти полонених.

Зустріч з Платоном Каратаєвим відкриває для П’єра істину про те, що треба любити життя, навіть невинно страждаючи, бачачи зміст і призначення кожної людини в тому, щоб бути частиною і відображенням усього світу. Після зустрічі з Каратаєвим П’єр навчився бачити “вічне і нескінченне в усьому”. Після закінчення війни, після смерті Андрія Болконського і відродження Наташі до життя, П’єр одружується з нею. В епілозі він щасливий чоловік і батько, людина, яка висловлює в суперечці з Миколою Ростовим переконання, що дозволяють бачити в ньому майбутнього декабриста.

Якщо вам потрібні інші характеристики та образи героїв роману, можете переглянути іх у наступній статті: Головні герої Війна і мир.

” Постійний пацієнт ” – твір із збірки ” Спогади Шерлока Холмса ” Артура Конана Дойля

“Постійний пацієнт” короткий зміст

До Шерлока Холмса звертається молодий лікар Персі Тревельян. Він розповідає, що не так давно до нього звернувся деякий джентльмен Блессінгтон з пропозицією інвестувати у лікаря гроші. Він пообіцяв містеру Тревельяну краще приміщення, та більш високу заробітну платню. До того ж він запропонував переїхати в його будинок, де виділить йому кімнату. Лікар погодився на пропозицію. Але останнім часом він помітив, що Блессінгтон став стривоженим, після того як містер Персі прочитав про злом десь у місті.

Нещодавно до лікаря звернувся хворий російський дворянин з сином. Син залишився у прихожій, а батько непорушно сидів перед лікарем. Тревельян пішов за ліками, та коли прийшов, ні батька, ні сина не було. На наступний день вони знову прийшли. Син сказав, що, коли батько вийшов з кімнати, він подумав, що консультація закінчилась і поїхав разом з батьком додому. У той же вечір Блессінгтон виявляє, що хтось був у його кімнаті, залишивши сліди. Це міг бути тільки син дворянина. Але що він робив у кімнаті, адже нічого не було поцуплено?

Холмс, Вотсон навідуються до лікаря. Господар помешкання зустрічає їх з пістолетом. Містер Персі говорить, що відвідувачі хочуть допомогти йому. Детектив запитує, чому ці люди можуть щось хотіти від нього. Блессінгтон відповідає, що він зберігає гроші у віконній рамі, бо не довіряє банкірам.

Вийшовши з будинку, Холмс говорить Вотсону, що ті люди хочуть щось від Блессінгтона. “Дворянин” спеціально непорушно сидів у лікаря, щоб відволікти його, а його син міг зайти до кімнати Блессінгтона. Також детектив говорить, що хазяїн будинку напевне знає, що від нього хочуть, але приховує це.

Наступного ранку Холмс і доктор Вотсон дізнаються, що Блессінгтон повісився. Коли Шерлок Холмс прибуває до помешкання постраждалого, робить висновок, що це не самогубство. Він також говорить, що тут було троє людей, що курили сигари. Детектив зауважує, що злодії прийшли до Блессінгтона, зачитали йому якийсь вирок і виконали його.

Спливають інші факти. Усі четверо людей колись належали до однієї злочинної організації, що грабувала банки. Справжнє ім’я Блессінгтона – Сантон, троє інших, двоє з яких грали росіян, – Бідл, Хейворд і Моффет. У 1875 році банда пограбувала банк на сім тисяч фунтів. Блессінгтон (Сантон) видав своїх напарників, як результат ще один член банди, Картрайт, був повішений за вбивство сторожа, а троє інших отримали по 15 років в’язниці. Параноя Блессінгтона була викликана звісткою про передчасне звільнення колишніх членів банди, а не зломом, як він казав до цього Тревельяну. Вони знайшли Сантона і вибрали вид страти повішення, щоб помститися за Картрайта.

Що означає фразеологізм “їздити верхи” знає багато школярів, адже його часто можна зустріти в літературі та повсякденному житті.

Їздити верхи: значення фразеологізму

Іздити верхи – підкорити, уміти використовувати у власних інтересах.

Речення з фразеологізмом “Їздити верхи”

– Що ж вони живуть гарно? – Живуть та й годі… Горпина на йому верхи їздить (Панас Мирний);

[Андрій:] Тільки противно, що ти вічно на кому-небудь їздиш (Леся Українка);

Ледачий він був, усе на моїм горбі їздив (Ігор Муратов)

“Їздити верхи” синоніми

сісти на голову покласти на лопатки поставити на коліна тримати під п’ятою вірьовки сукати узяти гору

Антоніми до фразеологізму “їздити верхи”

грати під чиюсь дудку; іти на поводі.

Тепер Ви знаєте що означає “Їздити верхи” та зможете скласти речення з фразеологізмом “іздити верхи”.

Шерлок Холмс – всім відомий літературний персонаж. Але хто автор, хто написав Шерлока Холмса памятають далеко не всі.

Хто написав Шерлока Холмса

Автор Шерлока Холмса – Артур Конан-Дойль, англійський письменник.

Його твори, присвячені пригодам Шерлока Холмса, знаменитого лондонського приватного сищика, вважаються класикою детективного жанру. Прототипом Холмса вважається доктор Джозеф Белл, товариш по службі Конан Дойла, який працював в Единбурзькому королівському госпіталі і славився здатністю по найдрібніших деталей вгадувати характер і минуле людини.

Загалом Шерлок Холмс з’являється в 56 оповіданнях і 4 повістях Артура Конан Дойля. У більшості випадків розповідь ведеться від імені кращого друга і супутника Холмса – доктора Ватсона.
Перший твір про знаменитого детектива, Повість “Етюд у багряних тонах” , написано Артуром Конан Дойлем в 1887 році. Остання збірка, “Архів Шерлока Холмса ” , опублікований в 1927 році.
Сам Конан Дойль вважав оповідання про Холмса “легким чтивом ” і не поділяв захоплення читачів. Більше того, його дратувало те, що читачі віддають перевагу твори про Холмса всім іншим витворам письменника, тоді, як Конан Дойль вважав себе, перш за все, автором історичного роману. Зрештою, сер Артур вирішив припинити історію сищика, усунувши популярного літературного персонажа в сутичці з професором Моріарті ( “хрещеним батьком ” англійської мафії, як сказали б зараз) у Рейхенбахського водоспаду.
Однак потік листів обурених читачів, серед яких були члени королівської сім’ї ( за легендою, сама королева Вікторія ) , змусили письменника “оживити ” знаменитого сищика і продовжити опис його пригод.

Тепер ви знаєте хто автор, хто написав Шерлока Холмса, та звідки зявився такий легендарний персонаж.

Маленькі гуморески Павла Глазового зібрані в цій статті, всі вони на різні теми, але кожна з них цікава та смішна.

Павло Глазовий короткі гуморески

Павло Глазовий “На трьох”

Зайшов Мусій у ворота, хилиться од вітру.
– Оце на трьох,- каже жінці,- хряпнули півлітру.
– Та як же ви втрьох сп’яніти з пляшки примудрились?
– Дуже просто, дорогенька: двоє не явились.

Гумореска Павла Глазового “Осо”

– Чого плачеш? – внука Славку питає Вавило.
– Мене, діду, у долоньку осо укусило.
Воно, діду, такедовге,- показує Славка.-
Трохи жовте, трохи чорне, а в хвості булавка.

Павло Глазовий “Мами не заміниш”

І таких, на жаль великий, носить ще земля:
Утекла від тата мама, кинула маля.
Довелось женитись тату в зрілі вже літа.
– Ну як тобі нова мама? – він синка пита.
Хлопчик мнеться, дуже довго добира слова:
– Обдурили тебе, татку, вона – не нова…

Павло Глазовий “Застаріла приказка”

Бюрократу кажуть люди:
– Баба дівкою не буде.
А він сумнівається,
Хитро посміхається:
– Як дадуть вказівку,
Зробим з баби дівку!

Павло Глазовий “Товстий і тонкий”

Стрілись повний і худий, обидва Федоти.
Перший главком заправля, другий – без роботи.
– Я тебе,- сказав гладкий,- улаштую в главку
Сотні дві, а може, й більш будеш мати ставку
– Ні, я звик,- сказав худий,- жити скромно й просто.
З мене вистачить і сто, й навіть дев’яносто.
– Та ти що? – гукнув гладкий.- В тебе не всі дома!
Щоб одержувати сто, треба мать диплома.

Гумореска Павла Глазового “Профілактика”

Притягли дружки Пилипа ввечері із бані.
Жінка плаче: – Безсоромні! Ви ж у дошку п’яні.-
А Пилип їй: – Що там пив я? Випив зовсім мало.
Оце стільки – на півпальця, дна не закривало.
Я боявся, щоб у бані не схопить заразу.
Всі смоктали прямо з пляшки, а я пив із тазу.

Гумореска Павла Глазового “Добром за добро”

Хлопченя сусідське
Вскочило до хати:
– Йдіть корову поможіть
Дохлу закопати!
А як ваша здохне, може,
То й вам татко допоможе.

Павло Глазовий Гумореска “Брехунець”

Докоряє дід старенький внукові малому:
– Я, як був таким маленьким, не брехав нікому.
– Засвітилися лукаво очі у хлоп’яти:
А як стали вже великим, почали брехати?

Павло Глазовий Гумореска “Радіолюбитель”

Заснув татко на дивані, зігрітий обідом,
Хропе, сопе, свище носом, аж чути сусідам.
А синочок слухав, слухав, приглядався скоса,
Потім підбіг до батечка і крутнув за носа.
– Що ти, капоснику, робиш? – здивувалась мама.
Виключаю, бо у татка погана програма.

Павло Глазовий Гумореска “Пряник”

– У вас зуби є, дідусю? – онучок питає.
Дід журливо посміхнувся: – Вже давно немає.-
Це почувши, хлопченятко зраділо без краю:
Тоді пряник потримайте, а я пострибаю.

Павло Глазовий “Неправда”

– Гей, Олено! – ізнадвору бригадир гука.
– Йди скажи: немає дома,- мати вчить синка.
Хлопчик вискочив: – Немає дома вже давно.
– Ти обманюєш, я маму бачив крізь вікно.-
А малий насупив брівки:
– Неправда якраз!
Мама першою з віконця побачила вас!

Павло Глазовий “Душа і тіло”

От біда! Накоїв шкоди пустунець синок.
Татко врізав нижче спини, знявши поясок.
Той у сльози. Батько просить:
– Годі сльози лить.
Ну не плач, бо вже у мене аж душа болить.-
Та синочка це, як видно, мало утіша.
– Тут болить у мене дужче, ніж твоя душа.

Павло Глазовий “Саша”

Пожалійте, люди, карапуза Сашу:
Дуже він не любить їсти манну кашу.
Каже: – Як пожежником стану я колись,
Потушу пожежі, де б не зайнялись.
Тільки магазина я тушить не стану,
Де мені купує мама кашу манну.