Author: admin

  • “Федько-халамидник” сюжет

    ” Федько-халамидник ” – оповідання українського письменника Володимира Винниченка.

    Сюжет “Федько-халамидник”

    Федько був особливим хлопцем. Він постійно робив шкоду. Федько міг вибити з рогатки шибку, зруйнувати піщаний будинок, відбирати у когось повітряного змія, побитися с однолітками, тощо. “Спокій був його ворогом”. Через це він мав репутацію розбишаки і халамидника. Незважаючи на це Федько був натурою щирою, чесною, благородною. “Федько брехати не любить… й товаришів видавати.”- за це його поважали однолітки і дорослі. Щовечора Федькові батько давав прочуханки за бешкет, але за те, що той чесно зізнавався у скоєному дарував копійку. Толя (син хазяїна, у якого винаймали житло батьки Федька) тендітний і слабкодухий хлопчик, хотів бути сміливим, сильним, авторитетним, як Федько.

    Батьки Федька забороняли йому товаришувати з “благородним” Толею, бо він “не рівня”, “не кумпанія” мужиченяті. Але Федько щоразу “спокушав” Толю своїми вчинками на нетипову для цього делікатного хлопчика поведінку. Навесні, під час криголаму на річці, Толик спровокував Федька перейти по крижинах з одного берега на інший. Федько побився об заклад з Толіком на ножик з костяною ручкою, а сам у разі невдачі пообіцяв віддати Толі чижика. Незважаючи на смертельну загрозу, Федько перебрався по крижинах з одного берега на інший, потім повернувся назад. Побачивши, який безстрашний Федько, як захоплюються його сміливістю люди, що стояли на березі, Толя непомітно від усіх стибнув на крижину.

    Але те, що з берега здавалось йому елементарним, іграшковим, насправді виявилось нездоланною перешкодою. Крига щомиті могла знищити Толю. Він злякався, розплакався, почав благати допомоги. На допомогу йому прийшов Федько. Він ледь не загинув у крижаній воді рятуючи Толю. Дізнавшись про небезпечні забавки, батько Толі сильно розгнівався. Федько, пожалівши Толика, бере всю провину на себе. Ввечері батько Федька, незважаючи на сильний жар і кашель у хлопця, відшмагав його за скоєне. За три дні Федько помирає. На похорон Федька прийшли всі друзі, хлопці з сусідніх вулиць. А Толя визирав з вікна – йому було цікаво, як ховатимуть халамидника – і грався з чижиком, якого забрав у матері Федька, бо вважав, що він його виграв.

  • Біологічний вид та його критерії

    Жива речовина в природі існує у вигляді окремих дискретних таксономічних одиниць – Видів (біологічних видів). В даній статті описано Що таке вид, основні характеристики виду та його критерії.

    Біологічний вид та його критерії

    Термін “вид” (species) ввів у науку англійський ботанік Джон Рей (1693). З часів Ліннея Вид – основна структурна одиниця систематики рослинного і тваринного світу (1735).

    Вид є основною структурною одиницею живої природи. Він виникає, розвивається, а при зміні умов існування може зникну­ти або перетворитися в інші види.

    Вид це – сукупність особин, схожих за основними морфологічними і функціональними ознаками, каріотипом, поведінковими реакціями, що мають загальне походження, заселяють певну те­риторію (ареал), що схрещується в природних умовах виключно між собою і що при цьому породжує плодовите потомство.

    Види утворені популяціями і підвидами (останнє характерно не для всіх видів).

    Критерії (ознаки) виду:

    – морфологічні,

    – фізіологічні,

    – цитогенетичні,

    – етологічні,

    – екологічні.

    Морфологічний критерій – це особливості зовнішньої і внут­рішньої будови осіб одного виду. Особини одного виду морфологі­чно схожі. Морфологічні відмінності між видами можуть бути чіткими або ледве уловимими.

    Генетичний критерій заснований на характерному для кож­ного виду наборі хромосом, строго певному їх числі, розмірах, формі (схожість каріотипів у особин одного виду).

    Фізіологічний критерій припускає схожість всіх процесів життєдіяльності (обмін речовин, подразнення, розмноження то­що) у особин одного виду і пояснює ступінь статевої ізоляції груп організмів.

    Біохімічний критерій має на увазі схожість хімічного складу і біохімічних реакцій у особин одного виду.

    Географічний критерій пов’язує вид з ареалом, який він за­ймає в природі. Він може бути великим або меншим, переривис­тим або суцільним.

    Екологічний критерій ураховує сукупність чинників зовніш­нього середовища, необхідних для існування даного виду, і його взаємостосунки з іншими видами.

    Всі критерії окремо мають відносний характер. Наприклад, морфологічну схожість можуть мати різні види (види-двійники), але вони не схрещуються між собою (наприклад, шість видів-двійників у малярійного комара). Біохімічні критерії (наприклад, співвідношення пуринових і пірімідинових основ у молекулі ДНК) можуть бути різні у видів одного роду, проте види різних родів можуть мати схожі біохімічні характеристики. Тому Для встановлення видової приналежності необхідне тільки сукупне вивчення критеріїв.

    Головна риса виду – відносна стабільність його генофонду, яка підтримується репродуктивною ізоляцією особин від інших видів.

    Єдність виду забезпечується вільним схрещуванням між особами, в результаті якого відбувається постійний обмін генами, сприяючий стійкому існуванню виду протягом багатьох поколінь. У той же час генети­чна структура виду постійно змінюється під дією еволюційних чинників (мутації, добір), тому вид виявляється неоднорідним.

    Структура виду полягає в тому, що він утворений окремими особинами, об’єднаними в популяції і підвиди. Наявність підвидів характерно тільки для тих видів, які мають великі ареали, що характеризуються різноманітними умовами.

    Видоутворення – це процес виникнення нових видів на базі спадкової мінливості під дією природного добору. У процесі видо­утворення відбувається перетворення генетично відкритих внут­рішньовидових систем (популяцій, підвидів, різновидів) у генети­чно закриті системи (нові види).

    Способи видоутворення – географічний і екологічний залежно від того, який спосіб ізоляції послужив початковим для розбіжності попу­ляцій.

    Географічне видоутворення відбувається в результаті фраг­ментації ареалу материнського виду фізичними бар’єрами (гірські хребти, вода тощо), що веде до ізоляції популяцій і видів. Це при­водить до зміни генофонду популяцій, а потім і до створення но­вих популяцій, підвидів і видів.

    Екологічне видоутворення відбувається, коли невеликі групи однієї популяції потрапляють в різні екологічні умови (екологічні ніші) у межах ареалу свого виду. Тут організми піддаються дії нових умов, що веде до виявлення і закріплення нових мутацій, зміни напряму природного добору і формування нових ознак.

    Тепер ви знаєте що таке вид та його основні критерії.

  • Хто такий консерватор?

    Дуже часто ми чуємо в новинах, що “консерватори прийняли новий закон”. Але хто з нас замислювався хто такі консерватори? Що це за люди? Дати відповідь на це питання ми спробуємо в даній статті.

    Хто такий консерватор?

    Консерватор – це прихильник якихось консервативних поглядів і хто відкидає будь-які перетворення, в тому числі розвиток прогресу. У деяких країнах це член політичної партії, в основі якої лежить сталість, збереження існуючого порядку і дотримання одних ідей.

    Основні риси консерватора:

      Критичне і зважене ставлення до життя Насторожене ставлення до будь-яких нових явищ Прагнення жити в цю хвилину, скептичний настрій до майбутнього щастя Шанування традицій Ідеалізація минулого

    Що означає поняття “консерватор”?

    В першу чергу необхідно звернутися до витоків слова. Його корінь – conserve, позначає зберігати. Спочатку це слово означало філософське поняття, яке відносилося до соціально-політичної сфери. Пізніше його стали узагальнювати з конкретним індивідом. Сьогодні консерватори є представниками політичної партії.

    Хто такий консерватор-політик?

    Класичний приклад консервативної партії – це консервативна партія Великобританії, яка здавна займає одну з фракцій британського парламенту. Для політиків характерні такі риси як:

    – Критичне ставлення до ліберальних реформ

    – Збереження національної ідентичності та захист її від впливу іншої, іноземної культури

    – Агітація за обмеження імпорту. Наголос робиться на використання вітчизняних товарів і послуг

    – Збереження релігійного і соціально-суспільного укладу в країні

    – Формалізм щодо нових віянь

  • Суспільство у романі “Пригоди Олівера Твіста”

    Доба та англійське суспільство детально зображені у романі “Пригоди Олівера Твіста”. Діккенс Показує, що формально, теоретично суспільство досить розвинене, але чиновники різних рангів, які допущені до влади й коштів, зловживають своїм становищем, збагачуються, чинять несправедливість щодо найбідніших, беззахисних членів громади.

    Представники різних верств суспільства “Пригоди Олівера Твіста”

    “Вищий клас”, дворянствоЧиновникиРемісники, слугиЗнедоленіЗлочинці
    Містер Браунлоу; місіс Мейлі; Роза; лікар Лосберн; ГарріМістер Бамбл; судді; рада робітного домуМісіс Менн – власниця ферми; сажотрус Гемфілд; трунар Соуерберрі; Джайлз – слуга місіс МейліОлівер Твіст; Дік; діти й мешканці робітного домуПроноза; Феджін; Сайкс; Ной; Чарлі Бейтс; Ненсі; Монкс

    Характеристика суспільства “Пригоди Олівера Твіста”

    Суспільні установи, явищаТеоретичноФактично
    Церковнопарафіяльні общиниТурбуються про знедолених громадян, безпритульних дітейОбкрадають бідних і беззахисних, використовуючи державні, громадські кошти у власних інтересах
    Використовується дитяча працяГромада турбується про набуття дітьми практичних навичок, освоєння певної професіїРоботодавці використовують дітей як рабів, не несуть відповідальності за їх загибель
    Розвинена система прямого судочинстваПризначена швидко розбирати справи, відновлювати справедливістьНе заглиблюються у суть справи, винними найчастіше роблять бідних, які не в змозі заплатити
    Є багато заможних, забезпечених людейМають перейматися проблемами суспільстваНе знають цих проблем, роблять добро при нагоді

    Засоби, якими письменник створює художню модель тогочасного англійського суспільства.

    – Найпомітніший засіб – Різка сатира, гірка іронія. Наприклад: “Оскільки над містером Гемфілдом тяжіло дріб’язкове обвинувачення, що він закатував на смерть кількох хлопчиків-сажотрусів, то йому спало на думку, що, може, рада з якоїсь незрозумілої примхи вирішила взяти до уваги цю незначну обставину, яка, на його думку, зовсім не стосувалася справи. У такому разі, це було щось не схоже на їх звичайний спосіб дії…”; “Малого Олівера, на превелике його диво, звільнили від ув’язнення і наказали вбратися в чисту сорочку. Не встиг він проробити цю незвичайну для нього гімнастичну вправу, як містер Бамбл власноруч приніс йому миску каші зі святковим десертом – двома з чвертю унціями хліба. Не витримавши такого розкішного видовища, Олівер гірко заплакав, цілком природно гадаючи, що рада, очевидно, поклала вбити його для якоїсь потреби, бо інакше не почала б годувати, мов на заріз”.

    ¦ Засіб контрастів : життя Олівера у злодіїв і життя в містера Бра-унлоу та в місіс Мейлі й Рози. Прийом прямого авторського втручання, авторської оцінки явищ і подій: “Хотів би я, щоб якийсь угодований філософ, їжа і питво котрого перетворюються в ньому на жовч, чия кров холодна як лід, а серце справжнє залізо,- хотів би я, щоб він поглянув, як хапав Олівер Твіст вишукані наїдки, якими погидував навіть пес. Я б хотів, щоб цей філософ бачив, з якою дикунською пожадливістю роздирав голодний хлопець ці шматки. Але ще дужче хотілося б мені побачити, як цей філософ із такою самою насолодою уминає таку ж страву”.

  • Юрій Мушкетик біографія

    Юрій Мушкетик – відомий український письменник, його біографія викладена в цій статті.

    Юрій Мушкетик біографія

    Юрій (Георгій) Михайлович Мушкетик народився 21 березня 1929 р. в с. Вертіївці на Чернігівщині, в сім’ї сільських активістів. Закінчив середню школу.

    У 1948–1953 навчався на філологічному факультеті Київського університету.

    1953–1956 рр. – навчання в аспірантурі при кафедрі української літератури.

    У 1954 р. у видавництві “Радянський письменник” з’являється його перший твір – повість “Семен Палій”.

    1957 Р. – роман “Гайдамаки”, який, порівняно з попереднім твором, відзначається ширшим епічним розмахом у відтворенні історичної доби. Розповідаючи про певну історичну подію, автор намагається розкрити її через долі героїв.

    1959–1960 р. – дилогія про Велику Вітчизняну війну “Вогні серед ночі” та “Чорний хліб”. Герой дилогії – хлопчина-підліток, при створенні образу якого автор використав події із власного життя. У творі показано життя повоєнного поліського села, яке складалося не лише з буднів, а й із перших мирних радощів.

    Початок 1960-х років був для Мушкетика дуже плідним. Письменник змінив тематику творчості, перейшовши до зображення образу сучасника, і захопився дослідженням внутрішнього світу людини.

    1962 Р. – роман “Серце і камінь”. Головний герой роману Федір Кущ – інженер-атомщик. Втративши здоров’я і перетворившись на інваліда, він зневірився в усьому і вирішив повернутися до рідного села, щоб доживати там до пенсії. Та саме у вирі життя на селі Кущ збагнув, що не може знаходитись осторонь. Його щастя – у боротьбі за людину.

    1964 Р. – роман “Крапля крові”. Тема людяності і моралі на повний голос звучить у романі, де автор звертається до проблеми совісті.

    1970 – ті рр. – Мушкетик пише романи та повісті на сучасну та історичну тематику: перша редакція роману “Яса” (1970–1974), воєнний роман “Жорстоке милосердя” (1973), повість “Старий у задумі” (1974), фантастична повість “З’їж серце лева” (1972), роман “Біла тінь” (1977), повість “Біль” (1978), роман “Суд над Сенекою” (1978), роман “Позиція” (1979).

    1984–1985 рр. – поява другої редакції роману “Яса”, який являє собою велике епічне полотно, де чітко простежується вболівання письменника за долю рідної землі.

    1984 Р. – повість “Жовтий цвіт кульбаби” стала визначним явищем в історичній белетристиці.

    1984 Р. – поява роману “Рубіж”, де зображено моральне протиборство представників молодшого і старшого поколінь.

    1989 Р. – вийшла друком повість “Літній лебідь на зимовому березі”, побудована на табірно-колимському матеріалі.

    1990 Р. – створено оповідання “Суд”. У невеликому за обсягом оповіданні відображено суспільні явища, характерні для Радянського союзу часів сталінського та брежнєвського режимів.

    Перу Юрія Мушкетика належить низка творів, які відбивають історичний розвиток держави і роль особистості в ньому. Автор продовжує плідну працю на літературній ниві, створюючи глибокі образи, продовжуючи пошуки нових форм і засобів вираження важливих проблем сучасності, зробивши основним об’єктом дослідження людину. Письменник прагне відбити різні періоди життя суспільства, розглядає різноманітні життєві ситуації, показує різні соціальні верстви населення. Він пильно спостерігає за дійсністю, тому герої його творів такі реальні, а проблеми, яких він торкається, такі актуальні.

  • Загадки про березень

    Загадки про березень на українській мові для дітей та дорослих зібрані в цій статті.

    Загадки про березень для дітей

    Повіває теплий вітер,
    Сонце яскравіше світить,
    Тане сніг, біжать струмочки, –
    Хто назве цей місяць точно?
    (Березень)

    Де сніг з острівками, з дощем загуде,
    Ще вітер зимовий блищить де-не-де,
    Береза сережки свої розпускає.
    Чи ви здогадались коли це буває? (У березні)

    Промінчик лагідно всміхнувся,
    У лісі пролісок проснувся.
    Все прокидається від сну,
    Стрічає дівчину-Весну. (Березень)

    Ще вітер зимовий з дощем загуде
    Ще сніг острівками блищить де-де-де
    Береза стежки свої розпускає
    Чи ви здогадались коли це буває?
    (березень)

    Дме теплий південний вітер,
    Сонечко все яскравіше світить.
    Сніг худне, мякнет, тане…
    Грач горлатий, прилітає.
    Що за місяць? Хто дізнається?

    Також ви можете додавати загадки про березень через форму коментарів.

  • Хто такий бондар

    Бондар – ви мабуть багато разів чули це слово, можливо навіть приблизно розумієте його значення. Хто такий бондар давайте разом відповімо на це запитання.

    Хто такий бондар

    Бондар – людина, що займається виготовленням бочок.

    Бондар – ремісник, що виробляє бочки, іноді майстер з виготовлення корабельних щогл.

    Ремесло називають бондарство. Раніше воно було поширене, однак у XX столітті майже зникло. Однак і в XXI столітті професія бондаря по раніше необхідна, так як справжні дерев’яні бочки потрібні при виробництві вина і коньяку.

    Бондар за допомогою сокири та інших столярних інструментів приладжує клепки бочки одна до іншої, вистругує їх, робить фальци зауторніком, в них вганяє днище і все пов’язує дерев’яними або залізними обручами.

    У Римо – Католицької церкви покровителем бондарів є святою Альберт Трапанійскій

  • Що таке епітети?

    Що таке епітет Ви дізнаєтесь з цієї статті.

    Що таке епітети?

    Епітет – це визначення рикри певному окремому слові, яке впливає на його виразність. Переважно епітетами виступають прикметники, але інколи можна зустріти й іменники та інші частини мови.

    Епітет – це словосполучення чи слово, яке завдяки своїй особливій ролі в тексті, допомагає слову набути якісно нового значення або ж смислового відтінку, а також підкреслює характерні риси, визначальну якість якогось явища або предмету, збагачує мову новими емоційними забарвленнями, надає тексту певної мальовничості, насиченості. Переважно вживається в поезії та прозі.

    Епітети потрібні для усвідомлення і оживлення слова. Бувають:

    1) необхідні або інформаційні. Приклад епітетів – рум’яна зоря чи веселощів шум.

    2) Прикрашають та додають образності і поетичності художньому тексту. Приклад епітетів – людина – комп’ютер чи блакитна кров.

    Що таке постійні епітети?

    Постійний епітет – це засіб художньої виразності, який стійко сполучаться з означуваним словом та утворює в поєднанні з ним образно-поетичні вираження. Найчастіше це прикметники.

    Приклади епітетів: чорні брови, біле личко, добрий молодець, козак молодий, кінь вороний, красна дівиця, темна нічка.

    Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізналися, що таке епітет.

  • Чому олія не розчиняється у воді?

    Кожен з нас спостерігав що буде якщо змішати олю і воду. А ось чому олія не розчиняється у воді знають не всі.

    Чому олія не розчиняється у воді?

    Олія збирається на поверхні води, бо легша за воду Ρолії < ρводи, ρ – густина

    Чому олія не змішується з водою?

    Існує дві основні причини чому олія і вода ніколи не змішуються, навіть, якщо вони знаходяться в одній ємності. Весь світ навколо нас складається з молекул, і змішання двох речовин повністю залежить від виду та кількості цих молекул.

    Перша причина, по якій вода і олія ніколи не змішаються – це те, що вони мають різну кількість молекул, тобто щільність цих речовин різна. Молекули води дуже щільні, їх багато. В одній склянці води більше молекул, ніж всіх зірок на небі. У олії молекул менше, вони з’єднані не так щільно. Це означає, що якщо ми візьмемо однакову кількість води і олії, то в воді молекул буде більше, а в олії менше. Саме через різну щільність вода осяде вниз, а олія підніметься вгору.

    Друга причина, по якій ці рідини не змішуються – це полярність. Пам’ятаєш про грозові хмари, в яких є позитивні і негативні заряди? Точно так же і тут. Вода складається з полярних молекул, тобто кожна її молекула з одного боку має позитивний заряд, а з іншого боку – негативний. Раз протилежності притягуються, то і молекули води притягуються один до одного. Молекули олії, навпаки, неполярні, і покриті оболонкою тільки з негативних зарядів. Так як полярні молекули розчиняються тільки в полярних розчинниках, а неполярні молекули – в неполярних, то вода і олія ніяк не можуть змішатися. Їх молекули просто відштовхуються одна від одної.

    Ось чому, навіть якщо потрусити стакан, ці дві речовини все одно не змішаються і утворюють два різних шару.

  • Олександр Гаврош біографія

    Олександр Гаврош біографія скорочено сучасного українського письменника викладена в цій статті.

    Олександр Гаврош коротка біографія

    Гаврош Олександр Дюлович народився 26 березня 1971 року в Ужгороді. Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка.

    У 2006–2007 рр. працював завідувачем літературно-драматичною частиною Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру

    Лектор Другої літньої літературної школи (2011 р., Колочава)

    Друкується в закарпатських та всеукраїнських ЗМІ.

    Має близько двох тисяч публікацій у пресі.

    Член Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України.

    Окремі твори перекладено німецькою, білоруською, словацькою, сербською, польською мовами.

    Засновник і співголова журналістських клубів “НеТаємна вечеря” та “Театрал Закарпаття”.

    Захоплення – література, історія, культура, театр, кіно.

    Олександр Гаврош: твори

    Поетичні збірки

      “Фалічні знаки” (“Дніпро”, 2004), “Тіло лучниці” (“Піраміда”, 2006); “Коньяк з дощем” (“Факт”, 2009)

    Публіцистичні книжки

      “Моя р-р-революція” (“Карпатська вежа”, 2005), “Закарпатське століття: ХХ інтерв’ю”, (“Мистецька лінія”, 2006); “Точка перетину”, (“Грані-Т”, 2009) “Владика Мілан: “Свобода – це можливість обирати добро”, (“Карпатська вежа”, 2009) “Блукаючий народ”, (“Нора-Друк”, 2012) “Бесіди з владикою Міланом”, (“Ліра”, 2012) “Загадковий Духнович”, (“Ліра”, 2013) “У пошуках Івана Сили”, (“Навчальна книга – Богдан”, 2014)

    Дитячі книжки

      “Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу” (“Видавництво Старого Лева”, 2007) “Пригоди тричі славного розбійника Пинті” (“Видавництво Старого Лева”, 2008) “Галуна-Лалуна або Іван Сила на острові Щастя” (“Видавництво Старого Лева”, 2010) “Олександр Гаврош про Григора Пинтю, Олександра Духновича, Івана Силу, Адальберта Ерделі, Августина Волошина” (“Грані-Т”, 2011, Серія “Життя видатних дітей”) “Дідо-Всевідо” (“Видавництво Старого Лева”, 2013) “Розбійник Пинтя у Заклятому місті” (“А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га”, 2013) “Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу” (друга редакція, доповнена)(“А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га”, 2014) “Різдвяний песик” (видавництво “Навчальна книга-Богдан”, 2015)

    Проза

    “Капітан Алоїз” (видавництво “Навчальна книга-Богдан”), серія “Український детектив”, 2013)