Author: admin

Павло Глазовий гумореска “Геніальний кум ” – потрапила на очі випадково, вона гарно піднімає настрій, описує комічну ситуацію з життя українських кумів. І хоча це гумореска, але правда в ній теж є – скільки людей в Україні не знають державної мови, та поводять себе зухвало?

“Геніальний кум” Павло Глазовий

Ми із кумом не полюєм третій рік
А про те – він геніальний чоловік
Хоч ружжьо своє продав уже давно
І говорить : “Да нащо мені воно?

Реєструй, та доглядай, та бережи
Ну нашо мені морока ця, скажи?”
Раптом здрастуйте, у кума новина:
Вбив дубиною під лісом кабана.

Видно трапився охлялий кабанець
Раз по черепу торохнув – і кінець.
М’ясо є, але порушено закон
Бо мисливський не почався ще сезон!

Скільки клопоту для себе наробив!!!
Хто повірить шо дубиною убив?
Кабанець такий нівроку, пудів з два
Скажуть бреше, шо такого не бува…

Затягли ми кабанця того в сарай
Кум говорить : “Ти, будь ласка, починай
Скручуй віхті і соломою смали
Та дивись мені сарай не підпали

Я тим часом по водичку побіжу
Повернуся і смалити поможу.”
Заходився я кабанчика смалить
Диму повно!!! Голова мені болить!

Де той кум запропастився? Де пропав?
Наче згинув чи у воду десь упав.
Взяв я відра і побіг його шукать
Може з ставу доведеться витягать…

Прибігаю-бачу кума над ставком
Шось вовтузиться і бовкає дрючком
Ти прости мені, він каже, і пробач.
Упустив відро. Не витягну, хоч плач

А чуже ж воно – позичив у куми…
Дуже довго те відро шукали ми…
Повертаємось ми з відрами у двір-
Пес лютує! і біснується як звір!

Ми в сарай, а там повнісінько людей
Оглядають недосмалений трофей
Двоє в формі, троє просто в піджаках
З олівцями і блокнотами в руках

Шось там пишуть, обміряють кабана
А назустріч нам виходить старшина.
“Огого, ось появилися орли
Вже й водичку для обмивки принесли
Одобряю, каже кумові… Здоров
Молодець, шо не утік а сам прийшов

Так в ізбу давай заглянєм на момент
І складьом офіціальний документ”
Посідали ми у хаті за столом
Старшина суворо каже: “Ну, почньом”

Папірця моєму кумові дає:
“Ізложи тут обяснєніє своє
Ось тобі, будь ласка, ручка, ізлагай
Ізоткуда діч попала у сарай.

Ізложи чістосєрдєчно, от души
І, пожалуста, по-руському піши
Государствєнній хоть учім 20 год
Но покачто нє пустілі в оборот”

Я трясуся, бо напав на мене страх
Він обом нам припаяти може штраф!
Або візьме й до району повезе
І посадить у холодне КПЗ

Кум спокійно умостився на стільці
Написав і розписався у кінці.
Я, він каже, нерозбірливо пишу.
Так послухать об’яснєніє прошу

“Ми, такіє-то, такого-то чісла
Завєршилі по хазяйству всє дєла
І пошлі вдвойом по воду до ставка
Вдруг мальчішка прібігаєт і гука:

“Дядько, дядько, загорівся Ваш сарай”
Я до кума: “Швидше воду набірай”
Прибігаєм ми додому вмєстє з ним
А з сараю як із кузні валить дим.

Ми в сарай, а там з дужками старшина
Позапряталісь і смалять кабана
Нєізвєстно ізоткуда і коли
Кабана того мєрзавци притягли.

А тому прошу районне УВД
Пусть порядок в цьому ділі наведе
Остаточно положити треба край
Шоб не лазив старшина у мой сарай…”

Кум не може заспокоїтись ніяк.
Все питає: – Що ж виходить? Як це так?
Вже й міліція порушує закон…
Їдьмо завтра до начальника в район.
Чом повинен я простому старшині
Не по-нашому писать доповідні?
В понеділок у райцентрі ми були.
Находились, а начальника знайшли.
Кум спокійно і докладно розказав,
Як пояснення міліції писав,
Та й питає: – Чом це так, що старшина
Мови нашої державної не зна?
Він на службі Україну представля,
То чому ж він по-російськи розмовля?
А начальник: – Я вас вислушал. Так вот,
Ето мнє напомінаєт анєкдот.
Сущєствуєт два похожих язика.
Вот скажитє, как по-вашому рука?
– Так і буде,-кум говорить.
– Ну а зуб?
– Так і буде,-кум відказує.
– А пуп?
– Так і буде.
– Ну а задніца?
– Не так…
– Ну і что же, получається, чудак?
Что виходіт? Із-за задніци одной
Ви прієхалі бєсєдовать со мной?
Кум за голову вхопився: – Стид і страм…
Я заяву прокуророві подам!
А начальник: – Угрожать мнє прєкраті!
Можешь сразу гєнєральному нєсті.
Он живйот на Украінє 30 лєт,
А язик дєржавний знаєт? Тоже нєт.
По-украінскі он тоже ні бум-бум.
– Напишу в Верховну Раду! – каже кум.
А начальник зуби скалить: – Вот чудной!
Что он может, тот Совєт Вєрховний твой?
Ти же слушаєшь по радіо рєбят.
Половіна там по-руські говорят.
Почєму я знать украінскій должон?
Кум говорить : – Так про мову ж є закон.
Я такого беззаконня не стерплю,
Телеграму президентові пошлю.
А начальник: – Возраженій тоже нєт.
Почта рядом. Пєрєдай єму прівєт.
Ми схопилися – на пошту спішимо
І на бланку телеграму пишемо:
“ПАНЕ ВІКТОР, ПРЕЗИДЕНТЕ ДОРОГИЙ!
ЩО Ж ЦЕ В БІСА ЗА ПОРЯДОЧОК ТАКИЙ,
ЩО МІЛІЦІЮ ОЧОЛЮЄ ПІЖОН,
ЯКИЙ ЗНАТИ НАШУ МОВУ НЄ ДОЛЖОН?…”
А дівулька витикається з вікна
І питає: – Што ти лєпіш, старіна?
Ти чєво понавидумивал здєсь, дєд?
Да на клавішах і буквов такіх нєт.
Гдє возьму я с точкой “і” і букву “ї”?
Спряч, пожалуйста, каракулі свої!
Кум додому ледве-ледве дочвалав.
Так, сердешний, телеграму й не послав.
А якби вона до Києва й дійшла,
То, гадаєте, комусь би помогла?
Про закон той де вже тільки не товчуть,
Але наслідків не видно і не чуть.
Кум із цього вивів істину гірку:
– Незалежність наша знову у мішку.
Залишилось тільки туго зав’язать
Та крізь дірочку нам дулю показать.

У Павла Глазового є безліч інших цікавих гуморесок, які викликають посмішку, піднімають настрій, та мають повчальний характер.

“Джакомо Джойс” читати скорочено

Її лице блідого кольору, а рухи несміливі та сором’язливі. Вона все робить рвучко: і говорить, і сміється, і навіть відкриває повіки. З цих досконалих, написаних із дивним відчуттям літер письма можна зрозуміти одне: вона молода особа незвичайного, особливого походження.

Звук цих високих підборів глухо чутно, коли вона ступає по кам’яним сходинкам. Різноманітні шоломи, кольчуги та інші атрибути боїв покояться на стінах замку, між якими вільно розгулює вітер. Ваша милість, хтось бажає бесіди з вами і цей хтось чекає Вас унизу. Ви ніколи не побачите як вона сякається.

Головним девізом її форми мови є: говорячи мало, донести великий зміст. Вона дозріла завдяки відокремленості своєї раси, а заокруглилась через появу постійно нових візерунків в колі її сім’ї. Вона піднесла моїй дочці цінний дарунок – квітку. Поруч з нею, з її подарунком все ставало крихким: крихка квітка, крихка дитина та, звичайно, крихка вона.

Стає темно, а вона йде повз площу. Вона намагається в жодному разі не відстати від матері. Це нагадує картину, коли кобилиця чітко слідує за кобилочкой. Та хіба може бути якось по-іншому? Сутінки немов спеціально приховують від сторонніх очей її витончені стегна, худесеньку шию, що, без сумніву, доволі гнучка та чудову голівку. Можна спостерігати й те, як батько, оточений своїми доньками, немов би султан гаремом, котиться на санчатах з гори. Я кличу її, одночасно вибігаючи з місця, де продають тютюн. Я занепокоєний, збуджений, але все ж таки намагаюсь розповісти їй хоч щось про уроки, години та навпаки. Її бліді щоки починають червоніти. О, ні! Тільки не лякайся, не лякайся мене…

Навіть в найпростіших речах вона надзвичайна, вона не така як всі. І я це знаю, ні, я впевнений в цьому! С чого би це? Моя донька в захваті від вчителя англійської мови. Я дивлюсь на пагорб, який повністю поглинув сірий, ненаситний туман. Кімнату полонить ярке світло. Вона збирається йти на виставу в театр.

Примара в дзеркалі. Свічки! Свічки! Люба моя. Я дуже тихо говорю це, а сам підіймаюся вулицею Сан-Мікеле. Але чи не було такого, що я ще зовсім нещодавно говорив інше ім’я? Її руки підіймаються, бо вона хоче застебнути чорну сукню, що на ній так добре сидить. У неї не виходить, тому вона наближається до мене. Я підхожу, а її руки падають. У мене в руках знаходяться повітряні крайчики її сукні, а за сорочкою просвічуються лінії та вигини її ідеальної шкіри. Стьожки повільно і впевнено рухаються вниз по плечах, а сорочка ковзає по оголеним стегнам. Дотик. Дотик. Пальці її рук холодні, але ласкаві.

Покоївка каже, що її терміново прийшлося доставити до лікарні. Бідна дівчина. Як вона страждала, як страждала! А я не вірю, що моє щасті може закінчитися. Я стою і намагаюсь не дати волю сльозам. Операція закінчилася. До її внутрішніх органів торкався ніж, а коли вин покинув її тіло, то залишив глибокий поріз на животі. І знову все добре: вона сидить та гучно сміється.

Виходячи з дому Раллі, ми знову з нею несподівано зустрічаємося, коли подаємо милостиню. Я привітав її, а вона відвернулась.

Ми знаходимось в паризькій кімнаті, де тільки-но лежала перукарка. Я цілував її панчохи у країв темної коричневої спідниці. Як змія, вона знову наближається до мене. Я паралізований: не можу ні говорити, ні навіть дихати в це час! Вона продовжує направлятися до мене. Я піду. Піду. Але не можу. Вона цілує мене, і цей поцілунок зливається з моєю кров’ю. Змія подарувала мені його, тому я гину.

– Любий мій! Джиме!

– Нора!

Я десь бачу невеликий натяк на світло. Молодість плине, вона не вічна. Це кінець, ось він! Цього більше не буде, це більше не трапиться. Всі це знають, і ти в тому числі. Ти повинен написати про це, так пиши! Адже що ще ти можеш зробити?

“Чому?”

“Тому що інакше я не змогла би вас бачити”.

Я відчуваю її безмовність. Ту згасаючу, покидаючу, залишаючу мене безмовність. Мене охоплює порожнеча. Порожнеча скрізь. Яка проявляється і в голих стінах, і в слабкому денному світлі, і навіть в чорному роялі, з якого доноситься мертва музика.

Посилка: якщо любиш мене, то і полюбиш мою парасольку.

Цитатна характеристика Цахеса

Ставлення матері : “покарало нас небо оцим маленьким виродком, якого я привела на світ собі на ганьбу й на посміх людям”. Зовнішність : “на своїх павучих ногах не може ні стояти, ні ходити і тільки мурчить та нявкає, немов кошеня, замість того, щоб говорити”. “Те, що на перший погляд можна було цілком сприйняти за химерно скручений цурпалок дерева, було не що інше, як потворний малюк якихось дві п’яді на зріст. Голова в потвори глибоко запала між плечима, на спині виріс горб, як гарбуз, а зразу ж від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палички, ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку. На обличчі неуважне око нічого б і не розгледіло, але, придивившись пильніше, можна було помітити довгий гострий ніс, що витикався з-під чорного розкошланого чуба, пару маленьких чорних очиць, що виблискували на зморщеному, як у старого, обличчі”. Поведінка : “Він жер як не в себе жайворонків, пив малагу і гданську впереміш, рохкав, бурмотів крізь зуби й через те, що ледве виглядав з-за столом кінчиком гострого носа, дуже вимахував ручками і ніжками. Очі : “іскрилися, мов у кота”. Про себе: “Я найкращий їздець. Я служив добровольцем у кірасирах і відбув із ними похід, навчав у манежі офіцерів та солдатів верхової їзди”. Погані манери : “лупнув на князя своїми оченятами і, не звертаючи більше на нього уваги, став запихатися смаженим жайворонком, якого щойно поцупив зі столу”.

Думки героїв про Цахеса:

Фабіан й Бальтазар : “у нього був вигляд настромленого на виделку яблука, на якому вирізано чудернацьку пику”. “Коли Фабіан побачив перед собою дивну маленьку потвору, він голосно зареготав”. Бачення інших людей : “Він був невеличкий на зріст, але тендітної постави, з приємними рисами обличчя і найкращими в світі кучерями. До того ж, він показав себе прегарним їздцем, бо скочив з коня так спритно, з такою гідністю, ніби найкращий стаєнний нашого князя”. Мондшайн : “доля послала мені в його особі найздібнішого і найрозумнішого працівника”. Князь : “Такі юнаки, як ви, – окраса вітчизни, вони заслуговують на те, що володарі їх відзначали”. Професор естетики: “Ти ж після мене перший поет на світі”. Мош Терпін: “Обдарований, надзвичайно здібний юнак”, “Він, напевне, князівської крові, а можливо, що й королівський син”. “Цей таємний радник в особливих справах – справжній англієць”. Проспер Альпамус: “Потворний Циннобер і не коренячок, і не гном, а звичайнісінька людина, але про нього дбає якась таємна магічна сила”. Думка інших : “Чужинці й далі вважали Циннобера за найкращу і найрідкіснішу мавпу”.

В. М. Гаршин “Жаба-мандрівниця” скорочено

Жила на болоті велика жаба. Восени повз болота летіли на південь качки і зупинилися відпочити і поїсти. Жаба розуміла, що качки її не з’їдять, бо вона завелика і вирішила дізнатися куди вони детять. Жаба, дізнавшись, що на півдні тепло, чудові болота і хмари комарів, попросилася летіти з ними. Вона придумала, що якщо дві качки візьмуться дзьобами за кінці прутика, а вона схопиться ротом за середину, то зграя, змінюючись, може донести її до півдня. Качки погодилися, захопившись її розумом.

Жаба спочатку летіла вперед мордою, після привалу змінила положення і попросила качок летіти нижче, щоб люди могли побачити її. Вона пишалася тим, що змогла придумати як долетіти з качками на південь.

Люди дивувалися: хто це придумав таку хитру штуку? Пролітаючи над третім селом, жаба не втрималася і заквакала: це я! І впала в якесь болото. Там вона розповіла, що придумала чудовий спосіб подорожі на качках і злітала на чудовий південь, а тепер залетіла подивитися, як тут живуть інші жаби, а качок відпустила до весни. Але качки не повернулися, оскільки вони думали, що жаба розбилася і шкодували її.

Цитати з роману “Червоне і чорне” цікаві, мудрі, читаючи їх ми згадуємо улюблені події з книги.

Стендаль “Червоне і чорне” цитати

Якщо закохані далеко один від одного і якщо вони удвох дивляться на небо, то значить, що вони разом.

Слово дано людині, щоб приховувати свою думку.

.. одна з відмінних рис генія полягає в тому, щоб не мислити по шаблону натовпу.

Не забувайте велике правило нашого століття: завжди будьте повною протилежністю тому, чого від вас чекають.

Один англійський мандрівник розповідає про те, як він дружив з тигром; він виростив його, пестив його, але завжди тримав у себе на столі заряджений пістолет.

У нього було напоготові скільки завгодно галантних фраз, але ніяких думок…

Підозрювати, що ваш суперник коханий, – це нестерпно, але чути з вуст жінки подробиці цієї любові – це воістину верх мук.

Хіба дорога стає гірше від того, що по краях її в огорожі стирчать колючки? Подорожній іде своєю дорогою, а злі колючки нехай собі стирчать на своїх місцях.

Він помилявся, як завжди, приписуючи людям, за своїм звичаєм, набагато більше розуму, ніж у них було насправді.

Варто тільки людині зробити дурість, як вона намагається негайно ж послатися на свої добрі наміри.

Ось тому-то, що я тоді був божевільним, я став мудрим нині.

Зберіть разом тисячі людей,-воно ніби не погано. Але в клітці їм буде не весело.

“Найгірша з мук у в’язниці – це неможливість замкнути свої двері”, – подумав він.

У Парижі можна зустріти добре одягнених людей, в провінції трапляються люди з характером.

Росіяни старанно копіюють французькі звичаї, тільки відстаючи років на п’ятдесят.

Любов – це просто випадковість у житті, але така випадковість можлива тільки для високої душі.

“Дон Кіхот” аналіз роману Сервантеса наведений в цій статті.

“Дон Кіхот” аналіз

Жанр : пародія на лицарські романи, авантюрний роман, побутовий роман, роман “великої дороги”, філософський роман

Конфлікт. Уявний світ – дійсність; ілюзія – реальність; благородні наміри – неможливість їхнього втілення

Тема. Подорож Дон Кіхота зі своїм броненосцем Санчо Пансою шляхами Іспанії з метою захисту бідних і знедолених. Але допомога Дон Кіхота тільки шкодить в умовах тогочасної дійсності.

Проблематика “Дон Кіхота” полягає в протиріччі між лицарськими ідеалами Дон Кіхота, і реальною дійсністю, яка зовсім не ідеальна.

Композиція. Роман складається з двох частин. Частина перша надрукована в 1605 р., Частина друга – в 1615 році. У другій частині автор глибше розкриває характер свого персонажа, вона менше зосереджена на дії, а більше на роздумах та діалогах.

Кількість персонажів – 660

Головні герої роману “Дон Кіхот”

Дон Кіхот – Алонсо Кіхано ─ незаможний дворянин, що прочитав багато лицарських романів. Ці романи так ввійшли в його фантазію, що Кіхано став переконаний, що він мандрівний лицар. Разом із простим селянином, “зброєносцем” Санчо Пансою, самозваний Дон Кіхот Ламанчський вирушив на пошуки пригод. Дон Кіхот вибрав об’єктом своєї любові Дульсінею Тобоську. Так мандрівний лицар нарік дівчину із сусідньої ферми. “Дульсінея” абсолютно не підозрює про Кіхотові почуття до неї, і практично ні разу не з’являється в романі.

Сюжет “Дон Кіхот”

Перед першим розділом роману автор помістив пролог, в якому просить пробачення за простий стиль свого твору та відсутності в ньому цитат. Сервантес починає перший розділ, розповідаючи про характер і звички дворянина Алонсо Кіхано з Ламанчі: “В однім селі у Ламанчі – а в якому саме, не скажу – жив собі не так давно ідальго, з тих, що то мають лише списа на ратищі, старосвітського щита, худу шкапину та хорта-бігуна”. Головний герой (“Літ нашому ідальгові до п’ятдесятка добиралося, статури був міцної, із себе худий, з лиця сухорлявий, зорі не засипляв і дуже кохався в полюванні” але “ідальго той гулящого часу – тобто замалим не цілий рік – водно читав рицарські романи з таким запалом і захватом, що майже зовсім занедбав не лише своє полювання, а й усяке господарювання”) так любив читати лицарські романи, що говорив тільки про них і вірив кожному слову в них, попри те, що більшість подій там безсумнівно неможливі. Кіхот зрештою сходить з глузду через недосипання, нестачу їжі та багато читання. І він вирішує податися на пошуки пригод як мандрівний лицар. Він одягає старі лати, саморобний шолом, перейменовує себе в “Дона Кіхота ла-манчського”, а свою хирляву шкапу називає Росинантом. Він назвав своєю коханою дівчину із сусідньої ферми Алонсу Лоренцо, давши їй ім’я Дульсінея Тобоська, в той час як вона нічого про це не знає.

Дон Кіхот вирушив в дорогу рано вранці та заночував у заїжджому дворі, що здавався йому замком. Він просить власника, якого сприйняв за повелителя замку, посвятити його в лицарі. Дон Кіхот проводить ніч, стоячи на варті над своїми латами. Вранці, коли погоничі мулів спробували витягнути лати з води, щоб дати мулам напитися, Дон Кіхот почав з ними бійку. Тоді хазяїн заїжджого двору “посвятив його в лицарі”, порадивши йому найняти собі зброєносця та послав його в дорогу. По дорозі, Дон Кіхот побився з толедськими торговцями, які “образили” уявну Дульсінею, і звільнив хлопчика, якого прив’язав до дерева його хазяїн за те, що хлопчик мав нахабство спитати про свою заробітну плату. Дон Кіхот повернувся додому із своїм сусідом, Педро Креспо.

Повернувшись додому, Дон Кіхот почав складати план втечі. Тим часом його племінниця, економка, парафіяльний вікарій та місцевий перукар непомітно спалюють більшість лицарських романів і замикають бібліотеку, кажучи Дону Кіхоту, що бібліотеку прокляв чаклун. Дон Кіхот, тим часом, пропонує іншому своєму сусідові Санчо Пансі стати його зброєносцем і обіцяє подарувати селянину посаду губернатора острова. Скоріше безрадісно Санчо погоджується, і на світанку вони обидва утікають із села. З цього місця починається серія їхніх пригод, починаючи з битви Дона Кіхота з вітряками, які йому здавалися лютими велетнями.

Хоча роман і жартівливий, друга частина ─ серйозний філософський роздум на тему обману. Мрії Дона Кіхота стали об’єктом жорстоких глузувань. Навіть Санчо був змушений обманути його. Зброєносець, зустрівши з Доном Кіхотом трьох сільських дівчат, сказав йому, що одна з них Дульсінея, а інші дві її служниці. А коли Дон Кіхот побачив тільки сільських дівчат перед собою, то Санчо запевняв Дона Кіхота, що він зазнав жорстокого прокляття, яке не дозволяє йому бачити правду. Коли Санчо зрештою отримує своє губернаторство на острові, він несподівано виявляє великі здібності, хоча в кінці все ж таки стається лихо. Роман закінчується повним зреченням Доном Кіхотом ілюзій. Він з сумом повертається до нормального життя, відмовляється від лицарства і, врешті-решт, помирає.

Снігур – птах ряду горобцеподібних, родини в’юркових. Опис п Ташки снігура Художній чи науковий часто потрібен для написання твору, доповіді як для школярів, так і для студентів. Опис птаха снігура поданий у формі твору, але ви можете доповнити та змінити його на свій розсуд, адже у статті представлено декілька варіантів опису снігура на українській мові.

Текст опис про снігура

Художній опис снігура

Снігурі недарма дістали таку назву, бо прилітають із першим снігом.

Снігурі – червоногруді пташки з чор­ною шапочкою на голові. На голівці в снігура чорна шапочка. Спинку прикраша бурувато-сірий піджачок. На грудях і черевці майорять, наче жар, червоний фартушок і червона сорочка.

Живуть снігурі переважно в хвой­них лісах Півночі. До нас прилітають пізно восени й оселяються недале­ко від людського житла. Мандру­ючи садами, вони збирають насін­ня бур’янів, ягоди, що залишилися на кущах. Надають пере­вагу горобині. Комахи в раціон сні­гурів потрапляють випадково і в не­значній кількості.

Твір-опис снігурів

Я побачив зграйку птахів на старій горобині біля нашого будинку. Стояла зима, все навколо було вкрите білим снігом. А ці пташки виглядали яскравими плямами посеред зими! Вони мали рожево-червоні грудки! Таких птахів я раніше бачив тільки на малюнках.

Тато сказав мені, що це снігурі. Я придивився до них пильніше. Вони кумедно розпушилися та нагадували живі кульки, що гойдалися на гілках. Головки у них були густого чорного кольору. Короткими та товстенькими чорними дзьобиками снігурі витягали з-під снігу червоні ягідки горобини. А потім завзято клювали їх, вибираючи насіння.

На спинках снігурів начебто були накинуті сірі фраки з чорними та гострими довгими чорними хвостами. Снігурі – справжні зимови красунчики!

Науковий опис снігура

Довжина тіла – 15 – 19 cм
Розмах крил – 25 см
Вага – 324 – 346 г.
Скільки живе снігур? Тривалість життя – до 4 років.

Птах снігур зимує на всієї території України. Взимку живиться ягодами, бруньками і насінням деревних порід.

Оперення самця досить колоритне. Нижня частина тіла яскраво-червона, спинка сіра, хвіст чорний, є білі ділянки під та над хвостом, а крила чорні з білими смугами. Голова прикрашена чорною шапочкою. Дзьоб короткий, широкий, з гострими ріжучими краями. Очі маленькі, темні та дуже рухомі. Три пальці на лапах звернені вперед, один – назад.

Самиці забарвлені простіше – в їх оперенні червоний колір заміщений коричнувато-сірим. Так само забарвлені і молоді птахи, тільки у них немає чорної шапочки.

Особливість снігура – рожево-червона гордо випнута грудка, за якою снігура впізнають майже всі люди. Прямуючи до російського Сибіру, птахи стають більшими та світлішими.

Тепер ви маєте різні варіанти опису снігура та можете скомбінувати їх в один, для написання твору про снігурів. Можете також прочитати твір про снігурів взимку.

“Гаррі Поттер і в’язень Азкабану” скорочено

Тривожні новини

Роман починається описом чергового невеселого літа, яке Гаррі Поттер проводить у своїх названих батьків – родини Дурслі. Одного дня Гаррі випадково підслуховує репортаж у теленовинах про розшук небезпечного втеклого злочинця на ім’я Сіріус Блек. Невдовзі до Дурслів у гості приїздить сестра дядька Вернона Мардж. В одній із розмов вона прикро ображає пам’ять батьків Гаррі, й той, не впоравшись зі своїм гнівом, насилає на неї чари, які змушують тітку Мардж роздутися до велетенських розмірів і злетіти в повітря. Засмучений Гаррі тікає з дому. Сидячи на темній вулиці, він помічає загадкового чорного пса, що стежить за ним з-за кущів. У цей час з’являється “Лицарський автобус” – спеціальний транспорт для мандрівних чарівників, – який відвозить Гаррі на алею Діагон у паб “Дірявий казан”. По дорозі Гаррі дізнається, що Сіріуса Блека звинувачують у вбивстві тринадцятьох осіб одним прокляттям і в підтримці Темного Лорда. У “Дірявому казані” хлопець зустрічає міністра магії Корнеліуса Фаджа, який, на думку Гаррі, прибув повідомити про його виключення з Гогвортсу через незаконне використання чар. Утім, як на диво, міністерство закриває очі на цей інцидент, більше переймаючись особистою безпекою Гаррі. Зупинившись у пабі на кілька днів перед початком навчального року, Гаррі крім усього іншого чує суперечку між містером Візлі та місіс Візлі щодо того, чи варто попередити хлопця про Блека.

По прибутті до Гогвортсу Гаррі та його друзі дізнаються про деякі зміни у складі педагогів. Зокрема у школі з’являється новий викладач захисту від темних мистецтв – професор Ремус Люпин, а посаду викладача догляду за магічними тваринами віддано Гегрідові. Під час першого ж заняття Драко Мелфой навмисне дражнить гіпогрифа Бакбика, і той нападає на нього, завдавши йому неважкого пошкодження. Батько Драко Луціус Мелфой подає у міністерство скаргу щодо професійної придатності Гегріда. Також з’ясовується, що Герміона цього року відвідує заняття зі вдвічі більшого числа предметів (деякі з занять навіть відбуваються у той самий час).

Зростання напруги

Оскільки Сіріус Блек перебуває на волі, в Гогвортсі патрулюють дементори – подібні на привидів стражники з Азкабану, в’язниці для злочинних магів. Дементори здатні “висмоктувати” з людей емоції радості та щастя. Виявляється також, що вони особливо сильно впливають на Гаррі, який під час контакту з ними чує передсмертний крик своєї матері й навіть непритомніє. Найприкріший випадок стається під час одного з матчів із квідичу, коли нажаханий дементорами Гаррі падає з мітли. Албус Дамблдор зупиняє падіння Гаррі, але його мітла “Німбус 2000” потрапляє у гілля Войовничої Верби, яка нищить її. Після цього інциденту професор Люпин вирішує навчити Гаррі заклинанню “Патронус”, яке дозволяє протидіяти дементорам.

Тим часом погіршуються стосунки між Герміоною та Роном: через те, що її кіт Криволапик постійно тероризує Ронового ручного щура Скеберса. На Різдво Гаррі отримує найновішу модель мітли “Вогнеблискавка” від невідомого адресанта. Герміона підозрює, що мітлу міг надіслати Блек, наклавши на неї небезпечні чари. Професорка Макгонегел конфіскує мітлу для ретельного дослідження, і це розлючує Гаррі та Рона, які припиняють розмовляти з Герміоною. За кілька місяців мітлу повертають (жодної небезпеки не виявлено). Хлопці намагаються помиритися з Герміоною, проте з’ясовується, що зник Скеберс, і Рон звинувачує в цьому кота Герміони Криволапика.

Муні, Червохвіст, Гультяй, Золоторіг

Незадовго до Різдва Гаррі отримує від Фреда і Джорджа Візлі магічний артефакт під назвою “Карта Мародера” (авторами якої були колишні учні Гогвортса, чиї прізвиська – Муні, Червохвіст, Гультяй і Золоторіг). Карта показує розташування і пересування будь-якої особи в межах Гогвортса, а також таємні ходи в замку. Скориставшись нею, Гаррі потайки вибирається до села Гогсмід (він не має права відвідувати його, оскільки Дурслі не дали письмової згоди на це). Сховавшись під плащем-невидимкою він підслуховує розмову викладачів у місцевому пабі, з якої дізнається, що Сіріус Блек був найкращим другом його батьків і його хрещеним батьком (отже після смерті батьків мав би стати його законним опікуном). Поттери обрали його своїм Тайноохоронцем і він, імовірно, розкрив секрет їхнього перебування Волдеморту, що й закінчилося загибеллю подружжя. Згодом Блек вбив друга Поттерів Пітера Петігру, а також дванадцятьох маглів, що трапилися при цьому.

Під час іспитів із віщування професорка Трелоні впадає в транс і прорікає, що слуга Темного Лорда повернеться до нього тієї ночі. Гаррі та Рон зрештою миряться з Герміоною. Трійця дізнається, що гіпогрифа Бакбика має бути страчено. Під час відвідин Гегріда Рон раптово знаходить Скеберса, який поводиться напрочуд агресивно, кусає його й намагається втекти. Женучись за ним, Рон опиняється коло Войовничої Верби, де на нього нападає великий чорний пес. Пес затягує його разом зі Скеберсом до нори між коріння верби. Гаррі з Герміоною поспішають за ним і через підземний тунель потрапляються до Верескливої Халупи (занедбаної хатини у Гогсміді, за переказами, населеної привидами). Тут Гаррі стикається з Сіріусом Блеком, який є незареєстрованим (отже нелегальним) анімагом, здатним перетворюватися на тварину (пса) за власною волею. З’являється також професор Люпин, який вистежив їх за допомогою Карти Мародера. Вдершись до халупи, Люпин несподівано обіймає Блека як старого друга. Він зізнається в тому, що є вовкулаком і одним із авторів Карти (іншими трьома були Блек, Петігру і Джеймс Поттер – останні двоє також були анімагами, що могли перетворюватися на щура і оленя, відповідно). Люпин і Блек пояснюють Гаррі, що щур Скеберс насправді є Пітером Петігру. Він був слугою Лорда Волдеморта, він зрадив і цим спричинив загибель Лілі та Джеймса Поттерів, він також вбив дванадцятьох маглів, зробивши Сіріуса винним в усіх своїх злочинах. Оскільки Гаррі не вірить їм, Блек і Люпин змушують Петігру набути людської форми. Блек розповідає, що дізнався про справжню долю Петігру та втік з Азкабану, щоб помститися. Разом з Люпином він намагається вбити зрадника, але Гаррі зупиняє їх, вважаючи, що його батько не допустив би, аби його найкращі друзі стали вбивцями.

Порятунок невинних

У той час як група прямує до замку, сходить повний місяць і Люпин перетворюється на вовкулака. Скориставшись із колотнечі, спричиненої цим, Петігру тікає. Захищаючи інших, Блек перетворюється на пса. Тяжко поранивши його, Люпин-вовкулак зникає. На Блека насуваються дементори. Гаррі намагається захистити його “Патронусом”, але йому бракує магічних сил. У цей час він бачить, як з іншого берега озера з’являється потужний Патронус у формі оленя, що розганяє дементорів. Гаррі впевнений, що йому на поміч прийшов дух його батька. Втім, Сіріуса Блека хапають і відправляють у замок, щоби піддати його процедурі, знаної як “цілунок дементора” (повному висмоктуванню душі).

Герміона відкриває Гаррі свій секрет: професорка Макгонегел довірила їй пристрій для подорожування в часі, за допомогою якого вона змогла відвідувати вдвічі більше шкільних занять. За підказкою Дамблдора вони з Гаррі повертаються в часі на три години назад і бачать себе самих в розпалі подій минулої ночі. Звільнивши Бакбика, друзі повертаються до Войовничої Верби. Спостерігаючи збоку за сценою нападу дементорів на Сіріуса та себе самого, Гаррі розуміє, що загадкова фігура на протилежному березі, яка врятувала їх, була ним самим. Він вичакловує потужного Патронуса, і дементори розлітаються. Герміона і Гаррі звільняють Сіріуса, який тікає верхи на Бакбику, і повертаються у нормальний плин подій.

Ератосфена заслужено вважають “батьком географії”, так як саме йому вперше прийшло в голову назвати науку “географією”.

Чому Ератосфена називають батьком географії?

Батьком географії часто називають Ератосфена (бл. 276 – 194 рр. До н. е.). Він народився в Кирене, грецької колонії в Лівії (Африка). В Афінах Ератосфен отримав різносторонню освіту, вивчав математику, філософію, філологію, риторику. Близько 234 р. до н. е. він був призначений на почесну в давньогрецькому вченому світі посаду – головного зберігача музею в Олександрії, яку займав до кінця життя. Ератосфен працював в різних областях: математики, філології, астрономії, філософії. Але особливо значний внесок цей вчений вніс в розвиток геодезії і географії. У той час, коли існувало безліч різних думок щодо форми і розмірів нашої планети, Ератосфен зміг досить точно обчислити окружність Землі. Він написав книгу “Географічні записки” про відому на той момент частину Землі. На жаль, ця книга не збереглася до наших днів.

Заздрісники дали Ератосфену прізвисько “Бета” (по другій букві алфавіту). Цим вони хотіли принизити досягнення вченого в деяких областях знань. Як багато хто з видатних людей, Ератосфен був талановитий багатогранно, про що свідчить інше його прізвисько – Пентатлос (п’ятиборець). Так називали спортсменів, які виступали в різних видах спорту. Людство зберегло до наших днів ім’я Ератосфена, а імена його заздрісників забуті.