“Дикі лебеді” Андерсен скорочено читати на українській мові Ви можете за 5 хвилин. Короткий зміст казки “Дикі лебеді” не донесе всіх деталей, тому краще її Читати повністю.
“Дикі лебеді” скорочено
Давно жив король, у якого було одинадцять синів і дочка Еліза.
Добре вони жили, поки не померла їхня мати. Король одружився на злій королеві, яка не злюбила бідних дітей.
Вона віддала Елізу на виховання в село якимось селянам, а принців перетворила в диких лебедів.
Елізі виповнилося п’ятнадцять років, і вона повернулася додому. Побачивши, яка вона гарненька, королева розгнівалась і зненавиділа пасербицю.
Мачуха вирішила зробити її потворною за допомогою трьох жаб, але ті попливли по воді червоними маками, ледь доторкнулися до невинної дівчини. Тоді мачуха-чаклунка спотворила пасербицю брудом; навіть король-батько не визнав рідну дочку і вигнав її.
У лісі вона заснула і всю ніч снилися Елізі брати: “Всі вони знову були дітьми, грали разом, писали грифелями на золотих дошках і розглядали чудесну книжку з картинками, яка коштувала півкоролівства”.
Скупавшись в струмку, Еліза знову повернула собі свою красу.
Зустрічна старенька сказала їй, що бачила на річці одинадцять лебедів в золотих коронах. Серце підказало Елізі, що це її брати. І справді, ввечері прилетіли лебеді – і перетворилися в принців!
– Ми, браття, – сказав найстарший, – літаємо в вигляді диких лебедів від сходу до самого заходу. Коли ж сонце заходить, ми знову приймаємо людський образ. Тому на часі заходу сонця ми завжди повинні мати під ногами тверду землю. Живемо ж ми далеко-далеко за морем. Туди доводиться перелітати через все море, посеред якого стирчить невеликий самотній стрімчак, на якому ми абияк і можемо відпочити, тісно притулившись один до одного. Лише раз на рік дозволено нам прилітати на батьківщину – всього на одинадцять днів.
– Візьміть мене з собою! – попросила Еліза.
У сітці з гнучкого верболозу понесли її брати-лебеді по повітрю. Страшною була ночівля в бурю на крихітному острові – “не більше голови тюленя”.
Живучи в чудовій країні, Еліза все міркувала про те, як їй зняти чари із своїх братів.
Одного разу уві сні з’явилася Елізі фея Фата-Моргана. Вона сказала, що якщо своїми ніжними руками дівчина нарве пекучої кропиви, розімне її босими ногами, зробить з отриманого волокна довгі нитки і сплете з них одинадцять сорочок, які потрібно накинути на лебедів, чаклунство зникне. Причому працюючи, принцеса не повинна говорити ні слова. Інакше брати помруть!
Еліза взялася до роботи. Пухирі від опіків крапиви були на її руках, але молодший брат вимив її руки сльозами і там, куди падала сльозинка, зникали пухирі, вщухав біль.
Працювала Еліза в печері. Молодий і красивий король тієї країни випадково під час полювання побачив “німу” дівчину в печері і забрав з собою. Елізі вдалося захопити приготоване волокно і одну сорочку.
Король проголосив її своєю нареченою, хоча архієпископ запевняв що дівчина відьма. Після весілля ночами юна королева тихенько йшла зі спальні в свою потаємну кімнатку, схожу на печеру, і плела там одну кропив’яну сорочку за одною, але, коли почала вже сьому, у неї закінчилося все волокно.
Потрібно було йти на кладовище за новим запасом. Дівчину підстеріг архієпископ і подумав: “Хто може вночі бродити по кладовищу? Тільки відьма! “
Еліза не могла виправдатися – адже не могла говорити. Швидко йшла робота, бракувало лише однієї сорочки.
Церковники засудили Елізу до спалення.
В ув’язненні дівчина доплетала останню сорочку. Брати прийшли до короля, намагаючись заступитися за сестру, але не встигли – на світанку знову перетворилися в лебедів. Вранці, поки стара шкапа везла Елізу до багаття, натовп хотів розірвати сорочки, але прилетіли брати. Кат вже схопив дівчину за руку, але вона встигла накинути сорочки на братів, а значить, змогла вимовити: “Я невинна!” – І втратила свідомість. Брати все розповіли, а колоди для багаття перетворилися в кущ червоних троянд з єдиною білою трояндою, яку король поклав Елізе на груди, і вона прокинулася, а “в серці її були спокій і щастя”.