Антон Чехов “Чайка” скорочено українською ви можете прочитати за 15 хвилин.
“Чайка” Чехов короткий зміст
Дія перша
Дія відбувається у маєтку Петра Миколайовича Соріна, де дійсний статський радник у відставці проживає з сином своєї сестри – Костянтином Трєплєвим. Його сестра, Ірина Миколаївна Аркадіна, – відома актриса, гостює в маєтку разом зі своїм коханим – ще більш відомим белетристом Тригоріним.
Треплєв також захоплений літературною творчістю: мешканцям і гостям маєтку він готується представити свою п’єсу. Грати в ній єдину роль повинна Ніна Зарічна – дочка багатих поміщиків, сусідів Соріна; вона мріє про сцену, але захопленню театром, непристойному для дівчини її кола, рішуче противляться батьки. Закоханий в Ніну Костянтин створює для неї в парку “театр”: нашвидку збиту сцену, із завісою, але без задньої стіни – декорацією служить вид на озеро.
Серед глядачів – керуючий маєтком Соріна, поручик у відставці Шамраєв, його дружина – Поліна Андріївна і дочка Маша, а також доктор Дорн. Ще один гість – сусід Соріна учитель Медведенко, сумирно закоханий в Машу; він заздрить Треплеву і Ніні, які, як здається всім, люблять один одного, намагається порозумітися з Машею, але дівчина, завжди одягнена в чорне – на знак жалоби за своє життя, не може відповісти йому взаємністю: вона давно любить Костянтина.
Нарешті приїжджає Зарічна. Вся в білому, вона вимовляє текст в декадентському стилі (що тут зазначає Аркадіна): “Люди, леви, орли і куріпки, рогаті олені, гуси, павуки…” – текст дивний, у більшості глядачів викликає подив, а у Аркадиної – і прямий протест: їй бачиться в цьому поданні спроба повчити “як треба писати і що потрібно грати”. Розлютившись, Костянтин припиняє спектакль і йде. Ніна не слідує за ним, вона залишається з глядачами і з задоволенням вислуховує компліменти на свою адресу – особливо з боку Тригоріна.
Дія друга
Та ж садиба два дні потому. На майданчику для крокету Дорн читає вголос Аркадиній і Маші; Тригорін захоплено ловить рибу в купальні. З нагоди іменин Соріна приїжджає Ніна, – спостерігаючи життя в маєтку, вона дивується з того, як мало знамениті люди в побуті відрізняються від людей звичайних: відома актриса розчаровується і плаче через дрібниці, а знаменитий письменник, про якого пишуть у всіх газетах, цілими днями ловить рибу і радіє, коли зловить двох головнів. Закохана в Тригоріна, вона абсолютно охолола до Треплева і уникає його. Сам Костянтин пов’язує цю зміну з провалом його п’єси: жінки не прощають невдач; він приносить Ніні убиту ним чайку, обіцяє, що скоро таким же чином вб’є себе, – але у Ніни зізнання Треплева викликають тільки роздратування. Тепер її кумир – Тригорін, що пише нехитру прозу, і їй вже не подобається манера Костянтина висловлювати свої думки і почуття символами: ось і чайка – черговий незрозумілий символ. Костянтин намагається порозумітися, але, побачивши Тригоріна, йде, залишаючи Ніну наодинці з белетристом.
Тригорін хоче знати, чим живе і як дивиться на світ 18-річна дівчина, – для Ніни, яка мріє про славу, набагато цікавіше, як почувають себе знамениті люди; їй здається, що заради слави вона готова пожертвувати всім. Але Тригорин свою славу не відчуває ніяк, він тяготиться постійним обов’язком писати, та й успіх свій вважає перебільшеним; що б він не писав, в результаті лише поблажливі похвали: “мило, талановито”. Побачивши вбиту Трєплєвим чайку, Тригорін записує в свою книжечку сюжет для невеликого оповідання – про дівчину, яка жила на березі озера, щаслива і вільна, як чайка. “Але випадково прийшла людина, побачила і від нічого робити знищила її, як ось цю чайку”.
Дія третя
Минув тиждень. Костянтин намагався покінчити з собою, але невдало. Аркадіна підозрює, що застрелитися Костянтина спонукала ревнощі, і готується до від’їзду до Москви: чим швидше вона відвезе Тригоріна, тим краще буде для всіх. Сорін, зі свого боку, вважає, що нерозділене кохання – не єдина причина нещасть Костянтина: “Людина молода, розумна, живе в селі, в глушині, без грошей, без положення, без майбутнього. Ніяких занять. Соромиться і боїться свого ледарства… Йому здається, що він зайвий в будинку, що він тут нахлібник…”. Сорін просить сестру дати Костянтину грошей, щоб він міг одягнутися “по-людськи”, з’їздити за кордон. Але для брата у Аркадиної більше немає грошей.
Слідом за Тригоріним і Аркадиною до Москви вирішує відправитися і Ніна, щоб вступити на сцену. Вона дарує Тригоріну медальйон, на якому викарбувані сторінка і рядки однієї з його книг; відкривши книгу на вказаній сторінці, Тригорін читає: “Якщо тобі коли-небудь знадобиться моє життя, то прийди і візьми його”. Він хоче залишитися в садибі, йому здається, що це те саме відчуття, яке він шукав все життя, – з усією відвертістю Тригорин розповідає про своє захоплення Аркадиній і просить відпустити його. Але Аркадіна не вірить у серйозність його захоплення, благаннями і лестощами в кінці кінців вона переконує Тригоріна відмовитися від Ніни. Однак перед самим від’їздом він стикається з Ніною і домовляється з нею про таємне побачення в Москві.
Маша, щоб покінчити зі своєю нерозділеним коханням до Треплева, вирішує вийти заміж за Медведенко.
Дія Четверта
Минуло два роки. Соріну вже шістдесят два, він дуже хворий, але як і раніше повний спраги життя. Медведенко і Маша давно одружилися, у них є дитина, але ні щастя, ні навіть простого благополуччя в їхньому шлюбі немає: Маша і раніше любить Костянтина і велику частину часу проводить в маєтку Соріна, забуваючи і про чоловіка, і про дитину.
Костянтин як раніше зайнятий літературною творчістю, п’єс він більше не пише, але його прозу публікують в столичних журналах. Він розповідає Дорну про те, що трапилося з Ніною після від’їзду до Москви: від зв’язку з Тригоріним у неї народилася дитина, але невдовзі померла; Тригорін її розлюбив і повернувся до Аркадиної. На сцені у Ніни все складалося ще гірше: грала вона багато, але дуже “грубо, без смаку, з завиваннями”. Вона писала Треплеву листи, але ніколи не скаржилася. У листах підписувалася Чайкою. Батьки її знати не хочуть і навіть близько не пускають до будинку.
В черговий раз погостювати в маєтку приїжджають Аркадіна і Тригорін; в журналі, який він привозить Костянтину, опубліковані і його власна повість, і повість Треплева, що залишилася, однак, нерозрізаною: Тригорін до неї ніякого інтересу не проявив.
Костянтин і сам незадоволений тим, що пише. Колись він мріяв про “нові форми”, тепер з досадою виявляє у своїх творах масу штампів і банальностей. “Що б я не писав, – скаже він пізніше Ніні, – все це сухо, черство, похмуро”.
У сусідній кімнаті мешканці маєтку грають в лото, а до Костянтина несподівано приходить Ніна – розчарована, втомлена, але вона ще не втратила віру в своє покликання. Костянтин як і раніше любить Ніну: “Я кличу вас, цілую землю, по якій ви ходили; куди б я не дивився, всюди мені представляється ваше обличчя… “Ніна його не чує: з сусідньої кімнати до неї доноситься голос Тригоріна, якого вона любить ще сильніше, ніж раніше. Вона все ще пам’ятає напам’ять провалену п’єсу Костянтина, – цей наївний текст назавжди виявився пов’язаний з найщасливішим моментом її життя. Завтра вона поїде в Єлець – грати в театрі, їхати доведеться в третьому класі, “з мужиками”, а в Єльці освічені купці будуть приставати з люб’язностями: “! Груе життя”. Даремно Костянтин просить Ніну взяти його з собою, – вона йде одна, на прощання запрошує Треплева приїхати поглянути на неї, коли вона стане великою актрисою.
Залишившись один, Треплев рве свої рукописи. У сусідній кімнаті, де грають в лото, чути звук, схожий на постріл. Дорн, сказавши, що це, швидше за все, лопнула склянка з ефіром в його аптечці, виходить з кімнати, а повернувшись, просить Тригоріна відвести куди-небудь Ірину Миколаївну: “Справа в тому, що Костянтин Гаврилович застрелився…”