Author: admin

  • “Чайка” Чехов скорочено

    Антон Чехов “Чайка” скорочено українською ви можете прочитати за 15 хвилин.

    “Чайка” Чехов короткий зміст

    Дія перша
    Дія відбувається у маєтку Петра Миколайовича Соріна, де дійсний статський радник у відставці проживає з сином своєї сестри – Костянтином Трєплєвим. Його сестра, Ірина Миколаївна Аркадіна, – відома актриса, гостює в маєтку разом зі своїм коханим – ще більш відомим белетристом Тригоріним.
    Треплєв також захоплений літературною творчістю: мешканцям і гостям маєтку він готується представити свою п’єсу. Грати в ній єдину роль повинна Ніна Зарічна – дочка багатих поміщиків, сусідів Соріна; вона мріє про сцену, але захопленню театром, непристойному для дівчини її кола, рішуче противляться батьки. Закоханий в Ніну Костянтин створює для неї в парку “театр”: нашвидку збиту сцену, із завісою, але без задньої стіни – декорацією служить вид на озеро.

    Серед глядачів – керуючий маєтком Соріна, поручик у відставці Шамраєв, його дружина – Поліна Андріївна і дочка Маша, а також доктор Дорн. Ще один гість – сусід Соріна учитель Медведенко, сумирно закоханий в Машу; він заздрить Треплеву і Ніні, які, як здається всім, люблять один одного, намагається порозумітися з Машею, але дівчина, завжди одягнена в чорне – на знак жалоби за своє життя, не може відповісти йому взаємністю: вона давно любить Костянтина.

    Нарешті приїжджає Зарічна. Вся в білому, вона вимовляє текст в декадентському стилі (що тут зазначає Аркадіна): “Люди, леви, орли і куріпки, рогаті олені, гуси, павуки…” – текст дивний, у більшості глядачів викликає подив, а у Аркадиної – і прямий протест: їй бачиться в цьому поданні спроба повчити “як треба писати і що потрібно грати”. Розлютившись, Костянтин припиняє спектакль і йде. Ніна не слідує за ним, вона залишається з глядачами і з задоволенням вислуховує компліменти на свою адресу – особливо з боку Тригоріна.

    Дія друга

    Та ж садиба два дні потому. На майданчику для крокету Дорн читає вголос Аркадиній і Маші; Тригорін захоплено ловить рибу в купальні. З нагоди іменин Соріна приїжджає Ніна, – спостерігаючи життя в маєтку, вона дивується з того, як мало знамениті люди в побуті відрізняються від людей звичайних: відома актриса розчаровується і плаче через дрібниці, а знаменитий письменник, про якого пишуть у всіх газетах, цілими днями ловить рибу і радіє, коли зловить двох головнів. Закохана в Тригоріна, вона абсолютно охолола до Треплева і уникає його. Сам Костянтин пов’язує цю зміну з провалом його п’єси: жінки не прощають невдач; він приносить Ніні убиту ним чайку, обіцяє, що скоро таким же чином вб’є себе, – але у Ніни зізнання Треплева викликають тільки роздратування. Тепер її кумир – Тригорін, що пише нехитру прозу, і їй вже не подобається манера Костянтина висловлювати свої думки і почуття символами: ось і чайка – черговий незрозумілий символ. Костянтин намагається порозумітися, але, побачивши Тригоріна, йде, залишаючи Ніну наодинці з белетристом.

    Тригорін хоче знати, чим живе і як дивиться на світ 18-річна дівчина, – для Ніни, яка мріє про славу, набагато цікавіше, як почувають себе знамениті люди; їй здається, що заради слави вона готова пожертвувати всім. Але Тригорин свою славу не відчуває ніяк, він тяготиться постійним обов’язком писати, та й успіх свій вважає перебільшеним; що б він не писав, в результаті лише поблажливі похвали: “мило, талановито”. Побачивши вбиту Трєплєвим чайку, Тригорін записує в свою книжечку сюжет для невеликого оповідання – про дівчину, яка жила на березі озера, щаслива і вільна, як чайка. “Але випадково прийшла людина, побачила і від нічого робити знищила її, як ось цю чайку”.

    Дія третя

    Минув тиждень. Костянтин намагався покінчити з собою, але невдало. Аркадіна підозрює, що застрелитися Костянтина спонукала ревнощі, і готується до від’їзду до Москви: чим швидше вона відвезе Тригоріна, тим краще буде для всіх. Сорін, зі свого боку, вважає, що нерозділене кохання – не єдина причина нещасть Костянтина: “Людина молода, розумна, живе в селі, в глушині, без грошей, без положення, без майбутнього. Ніяких занять. Соромиться і боїться свого ледарства… Йому здається, що він зайвий в будинку, що він тут нахлібник…”. Сорін просить сестру дати Костянтину грошей, щоб він міг одягнутися “по-людськи”, з’їздити за кордон. Але для брата у Аркадиної більше немає грошей.

    Слідом за Тригоріним і Аркадиною до Москви вирішує відправитися і Ніна, щоб вступити на сцену. Вона дарує Тригоріну медальйон, на якому викарбувані сторінка і рядки однієї з його книг; відкривши книгу на вказаній сторінці, Тригорін читає: “Якщо тобі коли-небудь знадобиться моє життя, то прийди і візьми його”. Він хоче залишитися в садибі, йому здається, що це те саме відчуття, яке він шукав все життя, – з усією відвертістю Тригорин розповідає про своє захоплення Аркадиній і просить відпустити його. Але Аркадіна не вірить у серйозність його захоплення, благаннями і лестощами в кінці кінців вона переконує Тригоріна відмовитися від Ніни. Однак перед самим від’їздом він стикається з Ніною і домовляється з нею про таємне побачення в Москві.

    Маша, щоб покінчити зі своєю нерозділеним коханням до Треплева, вирішує вийти заміж за Медведенко.

    Дія Четверта

    Минуло два роки. Соріну вже шістдесят два, він дуже хворий, але як і раніше повний спраги життя. Медведенко і Маша давно одружилися, у них є дитина, але ні щастя, ні навіть простого благополуччя в їхньому шлюбі немає: Маша і раніше любить Костянтина і велику частину часу проводить в маєтку Соріна, забуваючи і про чоловіка, і про дитину.
    Костянтин як раніше зайнятий літературною творчістю, п’єс він більше не пише, але його прозу публікують в столичних журналах. Він розповідає Дорну про те, що трапилося з Ніною після від’їзду до Москви: від зв’язку з Тригоріним у неї народилася дитина, але невдовзі померла; Тригорін її розлюбив і повернувся до Аркадиної. На сцені у Ніни все складалося ще гірше: грала вона багато, але дуже “грубо, без смаку, з завиваннями”. Вона писала Треплеву листи, але ніколи не скаржилася. У листах підписувалася Чайкою. Батьки її знати не хочуть і навіть близько не пускають до будинку.
    В черговий раз погостювати в маєтку приїжджають Аркадіна і Тригорін; в журналі, який він привозить Костянтину, опубліковані і його власна повість, і повість Треплева, що залишилася, однак, нерозрізаною: Тригорін до неї ніякого інтересу не проявив.

    Костянтин і сам незадоволений тим, що пише. Колись він мріяв про “нові форми”, тепер з досадою виявляє у своїх творах масу штампів і банальностей. “Що б я не писав, – скаже він пізніше Ніні, – все це сухо, черство, похмуро”.
    У сусідній кімнаті мешканці маєтку грають в лото, а до Костянтина несподівано приходить Ніна – розчарована, втомлена, але вона ще не втратила віру в своє покликання. Костянтин як і раніше любить Ніну: “Я кличу вас, цілую землю, по якій ви ходили; куди б я не дивився, всюди мені представляється ваше обличчя… “Ніна його не чує: з сусідньої кімнати до неї доноситься голос Тригоріна, якого вона любить ще сильніше, ніж раніше. Вона все ще пам’ятає напам’ять провалену п’єсу Костянтина, – цей наївний текст назавжди виявився пов’язаний з найщасливішим моментом її життя. Завтра вона поїде в Єлець – грати в театрі, їхати доведеться в третьому класі, “з мужиками”, а в Єльці освічені купці будуть приставати з люб’язностями: “! Груе життя”. Даремно Костянтин просить Ніну взяти його з собою, – вона йде одна, на прощання запрошує Треплева приїхати поглянути на неї, коли вона стане великою актрисою.

    Залишившись один, Треплев рве свої рукописи. У сусідній кімнаті, де грають в лото, чути звук, схожий на постріл. Дорн, сказавши, що це, швидше за все, лопнула склянка з ефіром в його аптечці, виходить з кімнати, а повернувшись, просить Тригоріна відвести куди-небудь Ірину Миколаївну: “Справа в тому, що Костянтин Гаврилович застрелився…”

  • Цікаві факти про Гондурас

    Чи знаєте ви щось цікаве про Гондурас? Цікава інформація про Гондурас для дітей і дорослих зібрана в цій статті.

    Цікаві факти про Гондурас

    На початку 16 століття, Гондурас був завойований Іспанією (до завойовників, корінними жителями Гондурасу були індіанські племена, вони ж у свою чергу витіснили племен майя).

    Слово “Гондурас” з іспанської перекладається як “глибина”.

    Спочатку Гондурасом називали тільки східну частину цієї країни, а не всю країну в цілому.

    Гондурас здобув незалежність від Іспанії в 1821 році і в тому ж році країна була приєднана Мексиканської імперії.

    Офіційною мовою Гондурасу є – іспанська.

    Валюта Гондурасу – Лемпіра. Вона була названа на честь індіанського вождя, який боровся проти іспанців і помер, намагаючись захистити Гондурас.

    Столицею і найбільшим містом Гондурасу є – Тегусігальпа.

    Руїни цивілізації майя є головною визначною пам’яткою Гондурасу.

    Гондурас часто називають ” Банановою республікою “.

    Гондурас не має діючих вулканів.

    У Гондурасі буває дивне явище зване “рибним дощем”, де на землі після дощу з’являються сотні живих риб. Рибний дощ, в країні буває 2 рази на рік.

    Країна відома такими художниками як Хосу Антоніо Веласкес, Карлос Гарай, Маурі і Роке Селайя. Найвідоміші письменники Гондурасу – Фройлан Турсікос і Рамон Амайя Амадор. Інші відомі автори – Марко Анторіо Роса, Роберто Соса, Лусіла Гамеро, Роберто Кесада та інші. Деякі з найкращих музикантів Гондурасу – Рафаель Коейо Рамос, Лідія Андал, Вікторіано Лопес та інші.

    Цікавинки про Гондурас, цікаві відомості про Гондурас ви можете додавати через форму коментарів.

  • “Доктор Живаго” короткий зміст

    “Доктор Живаго” Пастернак короткий зміст

    Юрій Живаго – головний герой, нащадок багатої родини, що заробила гроші на промислових, торгових і банківських операціях. Читачі пізнають Юрія на перших сторінках твору, як малого хлопчика на похороні його матері.

    Шлюб батьків не був щасливим: батько покинув сім’ю ще до смерті матері. Згодом він розтратить сімейний статок і покінчить життя самогубством. Осиротілого Юрія на деякий час прийняв його дядько, який живе на півдні Росії. Потім численні родичі і друзі відправлять його до Москви, де він як рідний буде прийнятий в сім’ї Олександра і Ганни Громеко. Винятковість Юрія стає очевидною досить рано – ще юнаком він проявляє себе як талановитий поет. Але при цьому вирішує йти по слідах свого прийомного батька Олександра Громека і поступає на медичне відділення університету, де виявляє себе талановитим лікарем. Першою любов’ю, а згодом і дружиною Юрія Живаго стає донька його благодійників – Тоня Громеко.

    У Юрія і Тоні було двоє дітей, однак, потім доля розлучила їх назавжди, і свою молодшу дочку, яка народилася після розлучення, доктор ніколи не бачив.

    В початку роману перед читачем постійно виникають нові обличчя. Усіх їх зв’яже подальший хід розповіді. Одна з них – Лариса, невільниця старезного адвоката Комаровського, яка всіма силами намагається і не може вирватися з полону його “покровительства”. У Лари є друг з дитинства – Павло Антіпов, який згодом стане її чоловіком, і Лара побачить у ньому своє спасіння. Одружившись, вони з Антіповим не можуть знайти свого щастя, Павло кине сім’ю і вирушить на фронт Першої світової війни. Згодом він стане грізним революційним комісаром, змінивши прізвище на Стрельніков. Після закінчення громадянської війни він планує возз’єднатися з родиною, однак, цьому бажанню так і не призначено буде збутися.

    Юрія Живаго і Лару доля різними шляхами зведе в провінційному Юрятіне-на-Риньве (вигаданому Уральському місті, праобразом якого послужила Перм), де вони марно шукають притулку від руйнівної революції. Юрій і Лариса зустрінуться і полюблять один одного. Але незабаром злидні, голод і репресії розлучать і сім’ю доктора Живаго, і Ларіну сім’ю. Більше двох років Живаго буде пропадати в Сибіру, служачи військовим доктором в полоні у червоних партизанів. Тікаючи, він пішки повернеться назад на Урал – у Юрятін, де знову зустрінеться з Ларою. Його дружина Тоня, разом з дітьми та тестем Юрія, перебуваючи в Москві, пише про швидку неминучу еміграцію. У надії перечекати зиму і жахи Юрятінскої Реввійськради, Юрій і Лара ховаються в покинутій садибі Варикіно. Незабаром до них приїжджає несподіваний гість – Комаровський, що отримав запрошення очолити Міністерство юстиції Далекосхідної республіки, проголошеної на території Забайкалля та російського Далекого Сходу. Він вмовляє Юрія Андрійовича відпустити Лару і її дочку з ним – на схід, обіцяючи переправити їх потім за кордон. Юрій Андрійович погоджується, розуміючи, що ніколи більше їх не побачить.

    Поступово він спивається і починає божеволіти від самотності. Незабаром в Варикіно приходить чоловік Лари – Павло Антіпов (Стрельников). Він розповідає Юрію Андрійовичу про свою участь в революції, про Леніна, про ідеали радянської влади, але, дізнавшись від Юрія Андрійовича, що Лара весь цей час любила і любить його, розуміє, як гірко він помилявся. Стрельников кінчає з собою пострілом з мисливської рушниці. Після самогубства Стрельникова доктор повертається до Москви в надії боротися за своє подальше життя. Там він зустрічає свою останню жінку – Марину, дочка колишнього (ще при царській Росії) Живагівського двірника Маркелова. У цивільному шлюбі з Мариною у них народжуються дві дівчинки. Юрій поступово опускається, закидає наукову і літературну діяльність і, навіть усвідомлюючи своє падіння, нічого не може з цим вдіяти. Одного разу вранці, по дорозі на роботу, йому стає погано в трамваї, і він помирає від серцевого нападу в центрі Москви. Попрощатися з ним до його гробу приходять зведений брат Євграф і Лара, яка невдовзі після цього пропаде безвісти.

    Попереду будуть і Друга світова війна, і Курська дуга, і праля Таня, яка розповідає посивілим друзям з дитинства Юрія Андрійовича – Ніканору Дудорову та Михайлу Гордону, які пережили ГУЛАГ, арешти і репресії кінця 30-х, історію свого життя; виявиться, що це позашлюбна дочка Юрія і Лари, і брат Юрія генерал-майор Євграф Живаго візьме її під свою опіку. Він же складе зібрання своїх творів Юрія – зошит, який читають Дудоров і Гордон в останній сцені роману. Роман завершується 25 віршами Юрія Живаго.

  • Григір Тютюнник біографія для дітей

    Григір Тютюнник біографія для дітей

    Народився Григір Тютюнник 5 грудня 1931 року в селі Шалівка на Полтавщині. Батько, Михайло Васильович, “напівмужик, напівінтелігент”, як говорив про нього письменник, косив, теслював і нишком готувався до вчительського вузу. Мати полола, в’язала, поливала…

    Доля приготувала Григору багато випробувань, починаючи з раннього дитинства. Голод тридцять третього не обминув і Тютюнників-Хтудулів, як називали їх в селі: забрав старенького дідуся, а півторарічний хлопчина перестав ходити, говорити, навіть сміятися.
    Коли Григору було шість років, заарештували батька. Пам’ятав він, як одного холодного осіннього дня біг за возом, в якому везли безневинного тата. З тих пір Григір його так і не бачив. Батькові суджено було пройти всіма етапами “ворога народу”, а в п’ятдесят сьомому році прийшов папірець, у якому сповіщалося, що Михайла Тютюнника реабілітовано посмертно. Усе своє життя письменник з теплотою і ніжністю згадував його: “Я тільки трішки-трішки пам’ятаю тата: вони були великі, і рука в них теж була велика. Вони часто клали ту руку мені на голову, і під нею було тепло й затишно, як під шапкою. Може, тому й зараз, коли я бачу на голівці якогось хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким”.

    З мамою стосунки у хлопчика були непрості. Тому після арешту батька його забрав до себе батьків брат Филимон Васильович, що проживав на Донеччині. Дядько та його дружина, Наталя Іванівна, прийняли Григора як рідну дитину. Вони працювали в школі: дядько – бухгалтер, а тітка – вчитель української мови. Під їх опікою почав майбутній письменник свою освіту. Провчившись два тижні в українському першому класі (тут було лише семеро учнів, через що клас розформували), Григір продовжує навчання у першому російському класі.
    Почалася Велика Вітчизняна війна. І знову голод. В автобіографії письменник згадував: “Я їв тоді картопляну зав’язь, жолуді, пробував конину”. Дядько з перших днів війни пішов на фронт. А в тітки, крім Григора, було своїх троє дітей, яким вона ледь давала раду. Тому хлопчик вирішив повернутися до свого села, на Полтавщину. “Йшов пішки (війна кругом), маючи за плечима одинадцять років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду – земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні…” Та лихо і тут переслідувало хлопчика. Хату, в якій жили Тютюнники, зруйнувала бомба, і вони опинилися в чужих людей.

    Потім було навчання в ремісничому училищі, куди пішов Григір лише тому, що там давали сяку-таку одежину і сімсот грамів глевкого хліба на день. Цей хліб допоміг вижити їм з мамою в сорок сьомому році. Після училища треба було відпрацювати три роки на заводі, але хворий на туберкульоз легенів хлопець повернувся до рідного села. За те, що порушив “закон про три роки”, був засуджений на чотири місяці. Коли Григір виходив з колонії, табірний бібліотекар жалкував. “Тебе випускають? Ох, жаль, хороший читач був…” Тепер при кожній нагоді йому згадували, що не лише батько в нього ворог народу, а й він сам “тюряжник”. Це тягарем лягло на його зболену душу.
    Починав писати Григір Михайлович російською мовою, оскільки понад двадцять років перебував у російськомовному середовищі (проживання в Донбасі, військова служба на флоті, російське відділення Харківського університету). Українською мовою почав писати після смерті свого брата по батькові Григорія Тютюнника – відомого письменника, у якого Григір пройшов першу школу літературного навчання. А коли прочитав словник Грінченка, з українською мовою більше не розлучався.

    Майже більша половина написаного Григором Тютюнником – про дітей і для дітей, яких він любив по-особливому. Батьківської любові, якої сам був позбавлений у дитинстві, вистачало і його синам – Михайликові й Василькові, і всім, для кого писав.
    Тематика творів Григора Тютюнника охоплює життя в усіх його найрізноманітніших виявах і настроях, таким, яким воно і є насправді. Ми не знайдемо в оповіданнях та повістях митця романтичних героїв, незвичайних подій та історій, уславлених імен, закликів і пафосних дифірамбів. Письменник змальовує звичайні, буденні, життєві ситуації, у яких саме й видно людину, її характер, ставлення до інших і до самого життя. Його герой – один з мільйонів звичайних трудівників, найчастіше селянин. Чим він живе щоденно і якими очима дивиться на світ – добре знав Григір Тютюнник. Його проблеми – це проблеми народу і всього суспільства.
    Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством. Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 33).

  • Види та функції ЗМІ

    Види засобів масової інформації (ЗМІ)

    Засоби масової інформації – це інститути та форми публічного і відкритого поширення інформації для широкого кола користувачів, що здійснюється за допомогою технічних засобів.

    ЗМІ становлять складну систему, виділяють два головні їх типи:

      друковані (преса) електронні (радіомовлення, телебачення, кінопродукція, аудіопродукція).

    Сучасні ЗМІ представляють собою установи, створені для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам Це відносно самостійна система, що характеризується множинністю складових елементів: змістом, властивостями, формами, методами і певними рівнями організації (у країні, в регіоні, на виробництві). Відмітні ознаки ЗМІ – це публічність, тобто необмежене коло користувачів, наявність спеціальних технічних приладів, апаратури; непостійний кількісний склад аудиторії, змінюється залежно від виявленого інтересу до тієї чи іншої передачі, повідомленням або статті.

    Поняття “засоби масової інформації” не слід ототожнювати з поняттям “засоби масової комунікації” (СМЯ). Це не зовсім правильно, оскільки останнє поняття характеризує більш широкий спектр масових засобів. До ЗМК належать кіно, театр, цирк і т. ін., всі видовищні вистави, які відзначаються регулярністю у зверненні до масової аудиторії, а також такі технічні засоби масової комунікації, як телефон, телеграф, телетайп і т. ін.

    Власне журналістика прямо пов’язана з використанням розвинених технічних засобів комунікації – преси (засоби поширення інформації за допомогою друкованого відтворення тексту та зображення), радіо (передання звукової інформації за допомогою електромагнітних хвиль) і телебачення (передання звукової і відеоінформації також за допомогою електромагнітних хвиль; для радіо і телебачення обов’язковим є використання відповідного приймача).

    Завдяки використанню цих комунікаційних засобів виникли три підсистеми ЗМІ: Преса, радіо і телебачення, кожна з яких складається з величезної кількості каналів – окремих газет, журналів, альманахів, книжкової продукції, програм радіо і телебачення, здатних поширюватися як по всьому світу, так і в невеликих регіонах (областях, районах, округах). Кожна підсистема виконує відповідно функції журналістики на основі певних специфічних особливостей.

    Преса (газети, тижневики, журнали, альманахи, книжки) дістала особливе місце в системі ЗМІ. Продукція, що вийшла з-під друкарського верстата, несе інформацію у вигляді надрукованого буквеного тексту, фотографій, малюнків, плакатів, схем, графіків та інших зображально-графічних форм, які читач-глядач сприймає без допомоги яких-небудь додаткових засобів (натомість для отримання радіотелевізійної інформації потрібні телевізор, радіоприймач, магнітофон і т. ін.). Друковані видання легко мати “при собі” і звертатися до “вилучення” інформації у зручний час, не заважаючи оточуючим, і за обставин, що не дозволяють або заважають слухати радіо чи дивитися телепередачі (в поїзді, метро, автобусі, літаку і т. ін.).

    Функції ЗМІ

    Розгляд і аналіз функцій будь-якої системи соціальної діяльності – найважливіший момент її теорії.

    Це пов’язано з тим, що процеси, які відбуваються в кожній системі соціальної діяльності, визначаються, зрештою, тим, що вона здійснює певну функцію в більш широкому загалі.

    Взагалі, ЗМІ виконує величезну кількість функцій в абсолютно різних сферах.

    1. Комунікативна – функція спілкування, налагодження контакту.

    2. Організаторська – у ній найбільш наочно проявляється роль журналістики як “четвертої влади” в суспільстві.

    3. Ідеологічна (соціально-орієнтаційна), пов’язана з прагненням здійснювати глибокий вплив на світоглядні основи та ціннісні орієнтації аудиторії, на самосвідомість людей, їх ідеали та прагнення, включаючи мотивацію поведінкових актів.

    4. Культурно-освітня, яка полягає в тому, щоб, будучи одним з інститутів культури суспільства й беручи участь у пропаганді та поширенні в житті суспільства високих культурних цінностей, виховувати людей на зразках загальносвітової культури, тим самим сприяючи всебічному розвитку людини.

    5. Рекламно-довідкова, пов’язана із задоволенням утилітарних запитів у зв’язку зі світом захоплень різних верств аудиторії (сад, город, туризм, колекціонування, шахи і т. д. і т. п.).

    6. Рекреативна (розваги, зняття напруги, отримання задоволення).

    У кожній з цих сфер ЗМІ виконують свої соціальні ролі:

      виробничо-економічну, регулювальну, духовно-ідеологічну, інформаційно-комунікативну.

    Так, в економічній галузі вона стає елементом системи виробництва, набуває якості товару. У соціальному вимірі головним є збір, накопичення, зберігання, переробка та розповсюдження інформації.

    У духовній сфері преса виконує пізнавальну, освітню, виховну функції, властиві всім ідеологічним інститутам.

    Генеральним суб’єктом по відношенню до журналістики є суспільство. На задоволення потреб усього суспільства спрямовані функції інтеграції пізнання, що виконує журналістика. Окремі соціальні структури як суб’єкти своїми потребами в завоюванні й утриманні влади визначають такі функції журналістики, як пропаганда, агітація, організація. Особистість визначає функції орієнтації, морально-психологічного задоволення.

    Для такого специфічного виду соціальних суб’єктів, як журналісти, журналістика виконує службово-професійну і творчу функції.

    Однак викликає сумнів власне розподіл суб’єктів, оскільки журналіст може виконувати не тільки творчу і професійні функції, але також використовувати пресу у своїх власних інтересах.

  • “Вільшаний король” аналіз

    Й. Гете “Вільшаний король” аналіз

    Рік написання – 1782

    Жанр – балада

    Тема. Страх людини перед таємничими силами природи

    Ідея. Небезпечно втручатися у світ природи, це загрожує життю. Світ природи – таємничий. Він приваблює і лякає людину одночасно. До кінця пізнати природу неможливо.

    Історія створення балади “Вільшаний король” . В основі балади Гете – старонорвезька народна балада “Танець ельфів” та датська народна пісня “Дочка короля ельфів”. Гете у своїй баладі “Вільшаний король” використовує фольклорні мотиви, переосмислює згадані легенди, вкладаючи у неї моральний і філософський зміст.

    Сюжет ліричного твору. Батько з сином повертаються лісом додому вночі, бо затрималися. Хлопчик чує, як до нього звертається Вільшаний король, кличе його до себе, але батько не зважає на переживання сина, мотивуючи це багатою дитячою фантазією. Кульмінацією та одночасно розв’язкою твору є загибель хлопчика, який все-таки потрапляє до Вільшаного короля.

    Композиція. Діалог батька і сина – розкриває почуття героїв. Вірш складається з 8 строф (катренів)

    Художні засоби. Епітети – “вільшаний король, хвостатий пан, вранішній туман, любе дитя, квіти прекрасні.”

    Розмір та вид стопи : трискладовий амфібрахій з пропуском складів.

    Спосіб римування : паралельне – аабб

    Настрій поезії. Напружений, хвилюючий, драматичний, тривожний, трагічний

    Характеристика героїв

    Вільшаний король

    Син

    Батько

    Таємничий

    Уразливий

    Впевнений

    Принадливий

    Має сумніви

    Сміливий

    Чарівний

    Довіряє батькові

    Боїться за сина

    Могутній

    Вразливий

    Люблячий

    Лякає

    Ніжний

    Поспішає

    Образи-символи балади

    – вільшаний король – природа

    – ніч – стихія непізнаного, нерозвинених можливостей; стихія злих сил.

    – вітер – символ руйнації й оновлення; дух (подих) Всесвіту;

    – вітер – символ свободи, швидкості.

    – туман – символ блукання і невизначеності шляху;

    – верба – символ печалі, туги, долі;

    – хлопчик – людство

    – вільха – (низинне дерево) – символ поєднання в одне ціле води і землі.

    – батько й син – втілення різних поглядів на світ, природу

    – тупіт коня – рух природи й людства вперед

    Конфлікти твору

      дорослий – дитина батько – син життя – смерть надія – відчай реальне – фантастичне

  • Які шляхи надходження води в організм?

    Які шляхи надходження води в організм?

    Шляхи надходження води до організму людини і тварин різні:

    А) через поверхню тіла – у одноклітинних організмів, нижчих рослин, личинок деяких комах, жаб, риб та інших водних організмів;

    Б) з їжею і питвом – у більшості тварин і людей;

    В) є тварини, які майже не п’ють або п’ють вкрай мало. Це виявляється можливим за рахунок: метаболічної води, тобто води, що утворюється в організмі при окисленні, головним чином, жирів (при окисленні 1 г жиру утворюється 1,1 г води); економного витрачання води, яке в одних забезпечується наявністю водонепроникних покривів, у інших – високою концентрацією сечі (так, наприклад, у верблюдів сеча в 8 разів концентрованіше плазми); запасів води (наприклад, у личинок);

    Г) рослини поглинають воду з грунту за допомогою кореневих волосків;

    Д) незвичайні способи отримання води мають: епіфіти – рослини, що поселяються, головним чином на стовбурах, гілках інших дерев – поглинають воду з повітря; багато зонтичних рослини затримують вологу в чашовидних піхвах листя, звідки вона поступово всмоктується через епідерміс.

    Які шляхи надходження води в організм людини?

    До організму людини близько 1 л води потрапляє з продуктами харчування, ще майже 300 мл води утворюється внаслідок окиснення жирів, білків і вуглеводів (так звана метаболічна вода). Також людини має випивати чистої води близько літра на добу. Загалом спожитої за добу води залежить від кліматичних умов, у яких перебуває людина та від.

  • Скелет ссавців

    В цій статті ми розглянемо Яка будова скелету ссавців.

    Скелет ссавців

    Скелет ссавців поділяється на такі відділи:

    – скелет голови;

    – осьовий скелет;

    – скелет кінцівок.

    Скелет голови ссавців представлений Мозковою (черепною) коробкою значних розмірів, що зумовлене великими розмірами головного мозку. Для ссавців характерна вилична дуга. Окремі кістки мозкової коробки зростаються нерухомо. Тип з’єднання – шов. Черепна коробка з’єднується з нижньою щелепою, утвореною однією зубною кісткою.

    Осьовий скелет ссавців поділяється на такі відділи:

    – шийний;

    – грудний;

    – поперековий;

    – крижовий;

    – хвостовий.

    Хребці мають плоскі зчленівні поверхні.

    Своєрідною є будова шийних хребців атланта й епістрофея, характерних для всіх амніот.

    Кількість шийних хребців у всіх Ссавців однакова – 7.

    Добре розвинена Грудна клітка : грудні хребці з’єднуться з ребрами – несправжніми, що закінчуються вільно, і справжніми, що прикріплюються до грудини.

    Грудина ссавців – сегментована кісткова пластинка, яка закінчується мечоподібним хрящовим відростком.

    Хребці попеекового відділу з’єднані рухомо, а Крижового – зростаються. До них прикріплюються кістки тазу.

    Кінцівки ссавців підведені під тулуб. Це забезпечує кращу рухливість тварин.

    Плечовий пояс ссавців Складається з лопатки та ключиці, які відіграють певну роль у причленуванні плечової кістки передньої кінцівки, що представлена плечовою, ліктьовою і променевою та кистю.

    В задніх кінцівках значно розвинена стегнова кістка та наявна колінна чашечка.

    Мала гомілкова кісточка редукована і приростає до великої гомілкової.

    Стопа ссавців має різну будову у зв’язку з пристосуванням до певного способу життя.

    Кількість пальців ссавців варіює від п’яти до одного.

    Кістки тазового поясу (сідничні, лобкові, клубові) відіграють значну роль у причленуванні стегнової кістки.

    Тепер вам відома будова скелету голови, осьового скелету, скелету кінцівок ссавців.

  • Чим відрізняється кросовер від позашляховика

    Сьогодні багато автовласників задаються питанням : що краще – кросовер або позашляховик? На це питання неможливо дати однозначної відповіді, так як обидва типи автомобіля мають як ряд переваг, так і недоліків. У першу чергу, вибираючи тип автомобіля, слід розібратися з тим, для якої мети ви купуєте авто, а так само яким типам автотрас будете віддавати перевагу.

    Різниця між позашляховиком і кросовером :

    Позашляховик має серію обов’язкових ознак, таких як роздавальна коробка, постійний повний привід, примусово підключаються осі.

    Кросовер має збільшений дорожній просвіт, відрізняється автоматичним підключенням повного привода, правда, деякі його моделі оснащені лише переднім приводом.
    Позашляховик має блокування міжколісних або міжосьових диференціалів, наявність несучої рами або кузова з інтегрованою рамою.

    Кросовер – механізми підключення його другої осі, а так само блокування міжосьового диференціала об’єднуються в роздаточну коробку.

    Визначення кросовера і позашляховика

    Кросовер – це тип автомобіля, що відрізняється підвищеною прохідністю. Такий автомобіль, як кросовер, поєднує в собі різноманітні конструктивні новинки, а так само багато особливості, які дозволяють зробити вашу їзду більш комфортною. Характерною ознакою кросовера є, в першу чергу, висока посадка, висока стеля, повний привід, великий дорожній просвіт, і відносна економічність. При розробці і безпосередньо збірці кузова кросовера, автоконцерни використовують найсучасніші технології та спеціальні типи конструкцій, такі як несучий кузов і т. д.
    Позашляховик – це широке поняття, яке охоплює різні види транспортних засобів, що відрізняються підвищеною прохідністю. Ця категорія автомобілів призначена для експлуатації на автотрасах особливого призначення або для поїздок по приміському бездоріжжю. Іншими словами, якщо ви збираєтеся здійснювати поїздки на даному транспортному засобі не тільки по дорогах, а й за їх відсутності, то позашляховик стане незамінним варіантом.
    Всі типи позашляховиків відрізняються особливою рамною конструкцією, мають оптимальний набір позашляхових можливостей приводу, таких як міжколісні і міжосьові блокування і т. д. Більше того, коробка позашляховика відрізняється зниженим поряд передач.

  • “Простак” характеристика Гурона

    “Простак” характеристика Гурона

    “Простак” характеристика головного героя

    Гурон (Простак) – головний герой повісті, молодий хлопець, що виріс серед вільних індіанців Канади, а своє ім’я – Простак він отримав вже у Франції. Потрапивши до цивілізації він приводить світське суспільство в захоплення своїми прекрасними природними якостями – здоровим глуздом, щирістю натури, порядністю, делікатністю. Гурон керується саме природними правилами, а не тими нормами і законами, що існували в тогочасному суспільстві. Саме тому він і отримав імя “Простак”

    У першій частині повісті автор відображує образ Простака з яскраво вираженими комічними рисами. Через надмірну природність поведінки він нерідко ставить себе в смішне, безглузде становище, тому що все розуміє занадто буквально. (Він хоче хреститися прямо у річці, як це робили у часи Христа біблійні персонажі, про яких Простак дізнався, прочитавши “Новий заповіт”. Гурон мріє про весілля зі своєю хрещеною матір’ю)

    Створивши в повісті образ Простака, Вольтер висловив особисте ставлення до “природного стану”, “природної людини”. Автор визнавав “природне право”, але він не ідеалізував первісний стан. Будучи прихильником буржуазного прогресу, він не вважав “дикуна” “природною людиною”, оскільки “дикуни”, на його думку, спотворюють природу і живуть лише інстинктами.