Author: admin

“Бояриня” Леся Українка головні герої та їх характеристика викладена в цій статті.

“Бояриня” – драматична поема Лесі Українки, яка базується на українській історії. Події в поемі розгортаються в часи Руїни (60-і роки XVII століття) на Лівобережній Україні (Частина перша) та в Москві

“Бояриня” Леся Українка головні герої

Оксана – головна героїня, українка з козацького старшинського роду. Степан – боярин, українського роду, служить при московському царі. Бурлака, котрий нещодавно закінчив Київську Академію. Наречений, а в подальшому чоловік Оксани. Олекса Перебійний – не дуже багатий, але значний козак з старшини. Люблячий батько Оксани. Іван – палкий патріот України. Брат Оксани. Стара Перебійниха – літня жінка спокійної вдачі, намагається всіх примирити. Матір Оксани. Ганна – сестра Степана, подруга Оксани. Матір Степана – вдова, матір Степана і Ганни. Свекруха Оксани. Гість – гість з України, що приїхав до Степана з Суплікою (проханням) до царя.

Головні герої поеми – Оксана і Степан, українець за походженням, який по смерті батька-боярина стає московським боярином. На мій погляд, названі персонажі своїми роздумами, поведінкою символізують різні проблеми. Вустами Степана автор стверджує думку про можливість щасливого життя і в далекій, непривітній і чужій Москві. Оксана ж символізує принижену, але ніким не скорену Україну.

Менталітет української дівчини виявляється вже в першій дії драми:Степан мав наміри на одруження. Мені б була не для забави квітка, Я бачу в ній життя, і волі образ, І краю рідного красу.

Оксана виходить заміж з Степана і переїжджає жити до Москви. Сповнена любов’ю до рідної землі, волелюбна за своїм характером, вона потерпає від розлуки з батьківською землею, від усвідомлення власної бездіяльності, від неможливості реалізуватися як патріотичній особистості. Вихована в демократичному середовищі, дівчина ввібрала в себе основні риси й переконання передової частини суспільства, для якої характерним було усвідомлення патріотичного обов’язку як найвищої святині, необхідність служити Батьківщині, любов до України, до всього свого й повага до чужого; активна громадянська позиція; уболівання за долю приниженої рідної землі; духовна єдність з однодумцями, прагнення допомогти їм… Та умови життя в Московії не сприяли реалізації її ідеалів. Воно стало нестерпним. По-перше, подружжя мало різні світогляди, життєву позицію; по-друге, вона розуміла місцевих традицій; по-третє, чоловік забороняв їй підтримувати контакти з рідними, близькими, на її просьбу відмовився втікати в Україну. Дівчина не могла прижитися на чужині – там сповідувалося рабство в найогидніших проявах. Вона не змогла змиритися зі Степановим приниженням, бо вихована на волелюбних ідеалах. Оксана звинувачує чоловіка в бездіяльності, в його байдужості до України:

Сидів-сидів у запічку московському, Поки милася кров… на ВкраїніЇй незрозуміло, чому Степан взиває себе “холопом Стьопкою”, повинен цілувати комусь руки як невільник. Вона не уявляє собі, як він, пересидівши в Moскві добу Руїни, час, коли велося змагання за життя, збирається дивитися своїм землякам у вічі… Ці та інші мотиви характеризують тільки слова. Насправді ж як зауважує сучасна критика, Оксана, символізуючи принижений, але нескорений український народ, не змогла піднестися над обставинами, в яких опинилась. Вона не стала борцем. Про це свідчать такі висновки: дівчина в кінці винесла присуд і собі й своїм землякам за пасивність, за нездатність до боротьби, за те, що змирилася з поразкою і зосталась жити на попелищі.

Головним героєм поеми “Мойсей” є народ – основна рушійна сила історії. Франко художньо осмислив роль вождя і народних мас у боротьбі за визволення народу. В образі Мойсея поет показав вождя, що віддає сили народові, боротьбі за перемогу його справи.

Образ народу в поемі І. Франка “Мойсей”

На землі є люди, які йдуть попереду інших і освітлюють своєму народові шлях у майбутнє. Вони рухають прогрес силою свого розуму, свого таланту, підносять його висотою власного духу, самопожертвою. До таких людей нале­жав Титан праці, вірний син України Іван Франко. Життя великого поета і громадянина було присвячене боротьбі за щастя і свободу рідного народу. Працюючи для сучасності, Франко підготовляв майбутнє цього народу.

Підсумком глибинних роздумів поета про майбутнє українського народу, про взаємини вождя і народу в процесі наполегливого здобування світлого життя стала філософська поема “Мойсей”, один з найсильніших і найвеличніших творів світової літератури. У ній Франко використав матеріал з Біблії про пророка Мойсея, що сорок літ через муки і страждання вів свій народ до “обітованої землі”, переосмисливши цей матеріал відповідно до акту­альних проблем сьогодення і до свого задуму показати смерть Мойсея як про­рока, не признаного своїм народом.

В образі пророка Мойсея автор змальовує вождя, що самовіддано слу­жить народові, любить свій народ, прагне привести його до нового щасливого життя:

Все, що мав у житті, він віддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.

Опинившись у вигнанні, Мойсей наодинці з собою мовби оглядає свій шлях народного проводиря, хоче дошукатись істини, чи вірною була його доро­га.

З особливою трагічністю змальовує Франко сумніви, зневіру Мойсея у справі всього свого життя. На мить похитнулась його віра в торжество правди, і він вже не може вести за собою маси, бо, на думку поета, духовним провідником народу може бути лише той, хто непохитно вірить у перемогу. У той же час ні сумніви, ні розгубленість Мойсея не можуть спинити переможний рух народу, бо він є творцем історії.

Поема Івана Франка – твір про Мойсея, народного вождя, а ще більше про народ, його історичну долю. Автор вирішує проблему його боротьби за своє визволення. Пророк помирає, та прозріває народ, обирає з свого середовища нового вождя Єгошуа і прямує до мети, яку вказав Мойсей. Народ не лише завершує справу, ним розпочату, а йде далі, до революційних змін і оновлень. Неповторними поетичними рядками поеми Іван Франко висловив неперемож­не прагнення маси до волі, незалежності. Мойсей покидає свій народ з певніс­тю, що той сам підніметься на визвольну боротьбу.

І я знаю, ви рушите всі,
Наче повінь весною,
Та славнім поході своїм
Не питайте за мною!
Най наперед іде ваш похід,
Наче бистрії ріки!

Герої твору “Крихітка Цахес ” – Крихітка Цахес, Балтазар повні протилежності. “Крихітка Цахес” характеристика героїв наведена в цій статті.

“Крихітка Цахес” характеристика головного героя

У новелі головний герой – студент Балтазар. Він бере участь у реальній боротьбі проти політичного деспота і тирана.

Опис Цахеса “…Те, що на перший погляд можна було цілком сприйняти за химерно скручений цурпалок дерева, було ніщо інше, як спотворений малюк якихось дві п’яді на зріст, що досі лежав у коробі впоперек, а тепер виліз і борсався у траві. Голова у потвори глибоко запала між плечима, на спині виріс горб, як гарбуз, а зразу ж від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палички, ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку. На обличчі неуважне око нічого б і не розгледіло, але, придивившись пильніше, можна було помітити довгий гострий ніс, що витикавсь з-під чорного скошланого чуба, пару маленьких чорних очиць, що виблискували на зморщеному, як у старого, обличчі,- проява, та й годі…”

Цахес – син бідної селянки, абсолютно потворний, схожий на роздвоєну редиску, і не має ніяких достоїнств нормальної людини. Його пошкодувала фея Розабельверде, що подарувала йому три золоті волосини. З цього моменту Цахес знаходить чарівне властивість: все потворне, що виходить від нього, приписують кому-небудь іншому і, навпаки, все приємне або чудове, що здійснює будь-який інший, приписують йому. Він починає справляти враження чарівного дитини, потім “обдарованого рідкісними здібностями” юнака, талановитого поета і скрипаля. Юного принца, що відрізняється вишуканістю зовнішності і манер, він затьмарює настільки, що оточуючі саме в ньому припускають княже походження.

Цахес-Цинобер не втрачає часу дарма, і, користуючись чужими успіхами, швидко робить кар’єру при дворі місцевого князя Пафнутія і збирається одружитися на Кандиді. Добро, вчинене феєю, перетворюється на джерело зла.

Поет-студент Бальтазар, який звернувся за допомогою до мага Альпануса, дізнається від нього таємницю могутності Циннобера: він вириває з голови карлика три вогненних волоска, від яких і йшла вся його магічна сила. Люди бачать, який їхній міністр насправді. Цахесу нічого не залишається, як сховатися в своєму прекрасному палаці, але він тоне там в нічному горщику з нечистотами.

Характеристика Бальтазара “Крихітка Цахес”

Балтазар – поет, складає вірші про солов’я і троянду, вкладаючи в поетичні образи палку пристрасть до красуні Кандіди. Не має значення, наскільки талановиті твори Балтазара, а важливо, що йому притаманне поетичне світосприйняття, що наодинці з природою він відчуває стан блаженного схвилювання. Автор наділив свого героя даром прозорливості. Він – поет, але бачить оточуючих людей такими, якими вони є насправді, ніяке чаклунство не примусило Балтазара визнати потворного мерзотника і кар’єриста гідною слави особою. У постаті Балтазара нема нічого фантастичного, його життя є реальним, таким є і він сам. Балтазар, за законами казки, одружується з коханою та отримує подарунок від Альпануса – помешкання та засоби до життя.

Доктор Проспер Альпанус – образ справедливого мага. (Якщо під дією чарів Розибельверде ніхто не помічав потворної суті Ціннобера, то чарівник Альпанус все бачив у магічному дзеркалі. Він і звернув увагу феї на те, що її експеримент із Цахесом не вдався і треба повернути все назад.)

Плещеєв Олексій Миколайович коротка біографія російського письменника, поета, перекладача, літературного та театрального критика викладена в цій статті.

Олексій Плещеєв біографія

Письменник народився 4 грудня 1825 в місті Кострома в сім’ї чиновника. Батько його помер, коли Олексію було 2 роки. Мати поета, виховувала сина сама. Дитинство Плещеєва пройшло в Нижньому Новгороді.

У 1839 році сім’я переїжджає в місто Петербург, де Плещеєв вступив до школи кавалерійських юнкерів і гвардійських підпрапорщиків. Через 2 роки він йде з училища, а в 1843 році вступив до Петербурзького університету на історико-філологічний факультет. У цей період Микола Олексійович захопився соціалістичними ідеями, політичною діяльністю і реформами в країні.

У 1845 році покинув і університет. До цього періоду Олексій Миколайович активно займався літературною діяльністю – писав вірші, виступав як прозаїк. У 1849 році Плещеєва заарештували через зв’язок з петрашевцяфми. Його звинуватили в розповсюдженні забороненої літератури і засудили до смерті через розстріл. Але вирок вирішено було замінити 4 роками каторги, позбавленням майна. Але, ще більше пом’якшивши вирок, його перенаправили в Оренбурзький край для несення прикордонної служби. Там Олексій Миколайович отримав звання унтер-офіцера, потім прапорщика, а незабаром він перейшов на цивільну службу.

У 1857 році письменник одружився. Через два роки Плещеєв отримав дозвіл на переїзд до Москви, де він повноцінно став займатися улюбленою справою – творчістю. У місті Плещеєв почав співпрацю з журналом “Современник”, друкувався в журналах і газетах. Займається написанням критичних статей, даючи відгуки про політичне та суспільне життя Росії.

У 1863 році на Миколу Олексійовича намагаються повісити звинувачення в антиурядовій діяльності. Воно було знято через брак будь-яких доказів.

У 1864 році помирає дружина поета і пізніше Плещеев одружується вдруге. Щоб забезпечити сім’ю він знову надходить на службу, паралельно намагаючись заробити на життя публікаціями своїх творів.

З 1872 року Плещеєв переїжджає в Петербург і починає працювати в журналі “Вітчизняні записки”. Він бореться постійно зі злиднями, на знос працює, щоб забезпечити гідний рівень життя для своєї сім’ї.

І доля за довгі роки праці винагородила поета – він отримує спадщину в кінці життя, що дозволило йому безбідно жити, займаючись творчістю.

8 жовтня 1893 року Плещеєв помер в Парижі. Був похований в Москві.

Дон Жуан (повна назва – “Дон Жуан, або Кам’яний гість”) – комедія в п’яти актах Мольєра, написана в 1665 р.

Мольєр “Дон Жуан” переказ

Акт перший

Сганарель у розмові з конюшим Ельвіри Гусманом лає Дон Жуана, кажучи, що він –

Найбільший нечестивець, якого тільки носила коли-небудь земля, головоріз, собака, диявол, турків, єретик, не вірить ні в загробне життя, ні в святих, ні в Бога, ні в чорта, провідний саме що ні на є скотиняче існування, борів Епікура, справжній сластолюбець, затикають вуха на всі християнські умовляння і який вважає нісенітницею все, у що ми віримо…

(Тут і далі – в перекладі В. С. Лихачова)

З’являється Дон Жуан. Він присвячує Сганареля в секрети своєї мінливості:

… Всі красуні мають право чарувати нас: наше серце належить всім їм по черзі, без винятку, як першої, так і останньої <…> любов до однієї не змусить мене бути несправедливим до інших <…> я кожній віддаю належне, як велить природа…

Їх перериває раптова поява Ельвіри. Вона звинувачує Дон Жуана в зраді. Дон Жуан цинічно відповідає їй. Ельвіра віщує йому кару Небес. Але Дон Жуан байдужий до погроз, – його займає лише нова любовна пригода.

Акт другий

П’єро хвалиться перед своєю нареченою Шарлотою тим, що врятував з моря двох потопаючих людей, один з яких – вельможний пан. Знатним паном виявляється Дон Жуан, і, щойно побачивши гарненьку селянку, одразу пропонує їй стати його дружиною. П’єро незадоволений, але у відповідь отримує лише ляпаса. Дон Жуан бажає усамітнитися з Шарлотой, але зустрічає Матюріну, до якої теж встиг посвататися. Дівчата влаштовують сварку, але Дон Жуан заспокоює обох, адже кожна з них знаєСправжню правду. Бродяга Лараме попереджає Дон Жуана, що дванадцять вершників шукають його. Дон Жуан рятується втечею.

Акт третій

Дон Жуан, переодягнений селянином, і Сганарель, переодягнений в одязі лікаря, йдуть через ліс. Дон Жуан пропонує зустрічному жебракові богохульствувати за монету і шматок хліба. Жебрак відмовляється, вважаючи за краще голодну смерть. В далині Дон Жуан помічає розбійників, що напали на дворянина. Він поспішає на допомогу. Врятований дворянин, це дон Карлос, брат Ельвіри. Дон Алонзо вимагає негайно смерті для зрадника, але дон Карлос, в подяку за порятунок, відстрочує дуель. Продовжуючи шлях, Дон Жуан і Сганарель приходять до гробниці командора, вбитого Дон Жуаном. Дон Жуан, сміючись, запрошує статую командора на вечерю. Статуя киває головою.

Акт четвертий

У будинок до Дон Жуана приходить його кредитор, Діманш. Дон Жуан спритно відбивається від нього. Дон Луїс, батько Дон Жуана, переконує сина виправитися, але Дон Жуану слова старого не дають нічого. Ельвіра вже не молить повернутися до неї, але хоча б покаятися і звернутися до Бога. Дон Жуан пропонує залишитися з ним на ніч. З’являється статуя командора і запрошує Дон Жуана до себе на повторну вечерю.

Акт п’ятий

Дон Жуан оголошує батькові про своє каяття, але в дійсності, в його словах лише лицемірство. Він проповідує, що

Лицемірство – модний порок, а всі модні пороки йдуть за доброчесність. За нинішнього часу роль доброчесної людини – з усіх ролей найбільш вдячна і ремесло лицеміра – з усіх ремесел найвигідніша <…> лицемірство – порок привілейований; воно всім затискає рот і насолоджується безкарністю…

Дон Карлос вимагає відповіді за образу, нанесену Ельвірі. Дон Жуан лицемірно виправдовує все велінням Неба. Дон Жуану з’являється привид у вигляді жінки під покривалом і у вигляді Часу з косою в руці. Привид попереджає, що якщо Дон Жуан не покається, його чекає загибель. Дон Жуан з шпагою кидається на привида. З’являється статуя командора. Блискавка, супроводжувана сильним ударом грому, вражає Дон Жуана. Земля розверзлася і поглинає його; з місця провалу виривається велике полум’я. Залишився один Сганарель зізнається, що йому

Нещасному, після стількох років служби нічого не перепало, крім однієї втіхи: на власні очі побачити, яка кара спіткала мого пана за безбожництво!..

Шервуд Андерсон біографія скорочено українською мовою викладена в цій статті.

Шервуд Андерсон коротка біографія

Народився 13 вересня 1876 у Камден, Огайо в сім’ї лимаря, третій з семи дітей. У 1883 році родина переїхала в Клайд, штат Огайо. Не отримав середньої освіти, так як кинув школу і змінив безліч різних занять, щоб утримувати сім’ю після смерті батька. Приблизно через рік після смерті матері (1895) виїхав до Чикаго, де вступив на службу на склад, але відразу був покликаний в армію на Кубу (Іспано-американська війна). Після повернення (1900) рік відучився в Виттенбергском коледжі в Спрінгфілді (штат Огайо), потім повернувся в Чикаго. Почав писати есе та оповідання.

У 1904 році одружився на Корнелії Лейн, переїхав до Клівленда, де став главою поштової фірми, потім відкрив власний бізнес в Елірії, штат Огайо. У 1910 почав писати романи, але в 1912 пережив важкий нервовий зрив, після чого повернувся в Чикаго. У 1916 розлучився (від першого шлюбу залишилося троє дітей), в тому ж році одружився на скульпторі Теннессі Мітчелл, в 1924 – на керуючій книгарнею Елізабет Пролла і оселився в Новому Орлеані, де познайомився з підлеглим своєї дружини, Вільям Фолкнер. У 1929 розійшовся і з цією дружиною, одружився в четвертий раз в 1933 на Елінор Коуперхейвер.

Почав публікуватися в 1914, повністю присвятив себе літературі з 1923. Новелістика Андерсона (збірки “Уайнсбург, Огайо” – 1919; “Торжество яйця” – 1921; “Коні і люди” – 1923, та інші) належить до кращих сторінок американської словесності

У 1921 і 1927 подорожував по Європі. У 1926 купив ферму близько Меріон, штат Віргінія, де й оселився до кінця життя. У 1941 відправився з дружиною в подорож до Південної Америки, але на кораблі захворів і – 8 березня 1941 помер від перитоніту в зоні Панамського Каналу.

Похований на кладовищі в Меріон.

Микола Заболоцький біографія коротко

Микола Олексійович Заболоцький народився (24 квітня) 7 травня 1903 в Казані в сім’ї агронома. Дитинство письменника пройшло в Кізичеській слободі і в селі Сернур, недалеко від міста Уржум. Уже в третьому класі Микола видавав шкільний журнал, де друкував свої вірші.

Після закінчення реального училища в Уржуме в 1920 році, Заболоцький вступив до Московського університету відразу на два факультети – філологічний та медичний. Літературне життя Москви захопило поета. Він захоплювався наслідуванням то Блоку, то Єсеніну.

У 1921 році Заболоцький вступив до педагогічного інституту ім. Герцена в Ленінграді. За роки навчання зблизився з групою молодих авторів, “оберіутів” (“Об’єднання реального мистецтва”). Всім членам цього об’єднання були властиві елементи алогізму, абсурду, гротеску. Участь у цій групі допомогло поетові знайти свій шлях. Навчання Заболоцький закінчив у 1925 році, маючи за душею, за його власним визнанням, “об’ємистий зошит поганих віршів”. У наступному році його призвали на військову службу.
Служив він в Ленінграді, в 1927 році звільнився в запас. Незважаючи на короткостроковість армійської служби, він написав перші свої поетичні твори.

Перша книга його віршів, “Стовпці”, вийшла в 1929 році і мала скандальний успіх. Кошти для існування давала робота в дитячій літературі – в 30-х роках він співпрацював у журналах “Їжак” і “ЧИЖ”, якими керував Самуїл Маршак, писав вірші і прозу для дітей.

У 1938 році його репресували за безпідставним звинуваченням за антирадянську пропаганду і відправили працювати будівельником на Далекий Схід, в Алтайський край, Караганду. У цих важких умовах Заболоцький скоїв творчий подвиг: закінчив “Слово о полку Ігоревім”.

У 1946 році Заболоцький повернувся в Москву; його відновили у Спілці письменників. Працював над перекладами грузинських поетів, відвідав Грузію. У 1950-і вийшли вірші “Неприваблива дівчинка”, “Стара актриса” та ін., які зробили його ім’я широко відомим.
Однак здоров’я поета було сильно підірване засланням. У 1955 році у Заболоцького стався перший інфаркт, а 14 жовтня 1958 його серце зупинилося назавжди.

Також для підготовки до занять ви можете використовувати Біографію в датах Заболоцького.