Author: admin

  • “Щасливий принц” характеристика героя

    Характеристика образу Щасливого Принца

    1. Дані про

    Героя

    Щасливий принц – головний герой казки О. Вайльда. За життя він був багатим, мешкав у розкішному палаці Безтурботності, не знав про людські страждання та горе.

    2. Портрет

    Портрет героя змінюється. На початку казки ми бачимо – прекрасну статую, якою всі захоплюються. Згодом, коли він роздав все своє золото бідним, він має вигляд знівеченого, обшарпаного пам`ятника.

    3. Мова героя

    Мова героя переповнена турботою про бідних, вона сумна та ласка водночас

    4. Хто і що

    Про нього

    Говорять

    Мер і міські радники цінують принца тільки тоді, коли він був золотою статуєю, за його зовнішню красу. Коли герой роздав своє золото людям, вони наказали зруйнувати пам`ятник.

    Бідна ластівка, залишившись допомагати принцу, вірно покохала його. Вона розповідає принцу про нужденне життя людей.

    5.Взаємовідносини

    З іншими героями

    Принц допомагає бідним людям за допомогою ластівки. Від страждання по її смерті, серце героя розкололося.

    6. Вчинки героя

    Принц, бачачи страждання бідних людей, не міг залишатися осторонь. Він вирішує творити добрі справи: все своє золото, коштовності він роздав бідним

    7. Думки автора

    Автор співпереживає герою

    8. Моя думка про

    Героя

    Щасливий принц спонукав мене до роздумів про необхідність милосердя, доброти, співпереживання, про цінність наших вчинків, а не зовнішньої краси
  • Що називають внутрішнім опором

    Що називають внутрішнім опором джерела струму?

    Джерело електрорушійної сили, як і будь-який провідник, має опір, який називають Внутрішнім опором І позначають звичайно r на відміну від зовнішнього опору R кола.

    Внутрішній опір джерела струму не впливає помітно на силу струму, якщо він дуже малий порівняно з опором зовнішньої частини кола (R>>r). При цьому напруга на затискачах джерела приблизно дорівнює ЕРС

    Проте під час короткого замикання (R -> 0) сила струму в колі визначається саме внутрішнім опором джерела і може досягти при ЕРС 8 у кілька вольтів великого значення, якщо опір малий (наприклад, r = 0,1-0,001 Ом). Провідники при цьому плавляться, а джерело виходить з ладу.

  • “Майська ніч або утоплена” скорочено

    “Майська ніч або утоплена” скорочено читати

    Ясного і тихого вечора дівчата з молодими хлопцями гуртуються і співають пісні. Молодий козак Левко, син сільського голови, підійшовши до однієї з хат, піснею кличе яснооку Ганну. Ганна з’являється не відразу, бо боїться заздрості дівчат, зухвалості парубків і материнської суворості, і ще чогось незрозумілого. Левко не раз просив батька дозволити йому одружитися на Ганні, але той не хотів і за своїм давнім звичаєм прикидався глухим. Про самого голову “відомо, що колись він супроводжував царицю Катерину доКриму, про що любить при нагоді згадувати, нині кривий, суворий, поважний на вигляд і вдівець, живе кілька років під каблуком своєї своячки”.

    Сидячи на порозі хати, Ганна запитує про будинок із забитими віконницями, що віддзеркалюється в темній воді ставка. Левко розповідає, як жив там сотник з донькою, “ясною панночкою”,який одружився вдруге, але мачуха незлюбила панночку, мучила її і змусила сотника вигнати дочку з дому. Панночка кинулася з високого берега у воду, стала головною над утопленицями. Одного разу потягла мачуху-відьму у воду, але та сама перетворилась на утопленицю і таким чином уникла покарання. На місці того будинку збираються будувати винницю, для чого приїхав нині винокур. Тут Левко прощається з Ганною, почувши парубків, які поверталися.

    Після опису української ночі в оповіданні з’являється доволі п’яний Каленик і, криючи на чому світ стоїть сільського голову, “непрямими кроками” шукає свою хату. Левко ж, розпрощавшись з товаришами, повертається і бачить Ганну, яка говорить про нього, Левка, з кимось незрозумілим у пітьмі. Незнайомець сварить Левка, пропонуючи Ганні свою, більш серйозну любов. Несподівана поява пустотливих парубків і ясного місяця дає зрозуміти розгніваному Левку, що незнайомець – його батько. Злякавши голову, він підмовляє парубків провчити його. Сільський голова вже розмовляє в хаті з винокуром, коли ввалюється Каленик, безперестанку лаючи голову, і засинає на лавці.

    Розпалюючи гнів господаря, в хату, розбивши скло, влітає камінь, і винокур доречною розповіддю про свою тещу зупиняє прокльони, що закипають на вустах голови. Але образливі слова пісні за вікном змушують голову до дій. Спійманий і кинутий в темну комору призвідник в чорному вивернутому кожусі, а голова з винокуром і десяцьким вирушають до писаря, щоб, впіймавши бешкетників, одразу ж “резолюцію їм усім учинити”. Однак писар сам вже зловив такого ж шибеника і запроторив його до хліва. Під час суперечки щодо того, хто ж його спіймав, писар і голова спочатку в коморі, а потім і в хліві знаходять своячку, яку хочуть вже й спалити, вважаючи чортом. Коли новий полонений у вивернутому кожусі виявляється Калеником, голова геть втрачає розум, відсилає переляканих десяцьких неодмінно впіймати головного бешкетника, обіцяючи немилосердну розправу за недбальство.

    А тим часом Левка в чорному кожусі і з вимазаним сажею обличчям, який пішов до старого будинку біля ставка, долає дрімота. Дивлячись на віддзеркалення панського будинку, він помічає, що його вікно відчинилося, і похмурих віконниць немає. Він заспівав пісню, і вікно знову відчинилося, і з’явилася в ньому ясна панночка. Плачучи, скаржиться вона на сховану мачуху і обіцяє Левку нагороду, якщо він знайде відьму серед утоплених. Левко дивиться на хороводи дівчат, всі вони бліді й прозорі, але затівають гру у ворона, і та, що зголосилася бути вороном, здається йому не такою світлою, як інші. А коли вона визначає жертву, і в очах її виблискує злоба, “Відьма!” – каже Левко. Панночка, сміючись, подає йому записку для голови. Левко прокидається.

    Прокинувшись, Левко виявляє, що тримає в руці клаптик паперу і кляне свою неграмотність. Тут його хапають десятники з сільським головою. Левко подає записку, з якої випливає, що написав її “комісар, відставний поручик Кузьма Деркач-Дришпановський” і містить наказ голові одружити Левка Макогоненка з Ганною Петриченковою, “а також полагодити мости на магістральний дорозі” та інші важливі доручення. На питання здивованого голови Левко придумує історію зустрічі з комісаром, який ніби-то пообіцяв заїхати до голови на обід. Підбадьорений голова обіцяє Левку крім нагайки на завтра і весілля, розпочинає свою вічну розповідь про царицю Катерину, а Левко тікає до відомої хати і, перехрестивши у віконці сплячу Ганну, повертається додому, на відміну від п’яного Каленика, що все ще шукає і не може знайти своєї хати

  • “Лісова пісня” образ Мавки

    В кожному із Героїв “Лісової пісні” Лесі Українки є частка душі поетеси. Це в найбільшій мірі стосується Мавки, в образі якої письменниця втілила свої найкращі мрії про вродливу, щиру, обдаровану, волелюбну людину.

    “Лісова пісня” образ Мавки

    В Мавці гармонійно злилися духовне багатство і зовнішня краса. Великі очі, що грають різними кольорами, розкривають її швидке і глибоке сприйняття дійсності, вразливу і добру душу. Довгі коси і зоряний вінок на голові, любов до квітів свідчать про неабиякий естетичний смак, нестримний потяг до прекрасного.

    Мавка в “Лісовій пісні” виступає як невмируща сила природи, як безсмертна краса, що у своєму плині і розвитку стає вічним життєвим джерелом мистецького натхнення.

    “Дяка щира тобі, ніченько–чарівниченько,

    Що закрила ти моє личенько!

    І вам, стежечки, як мережечки,

    Що вели мене до березочки!

    Ой, сховай мене, ти, сестриченько!” [25,153].

    Вона є уособленням світлого й гуманного начала в житті людини, високої поетичної мрії і чистого кохання, щирої дружби і волелюбності. Для неї воля –– це такий самий природний стан, як життя, дихання, і…кохання.

    “Ну, як таки, щоб воля – та пропала?

    Се так колись і вітер пропаде?” [25,135].

    Лукаш і Мавка зустрілися, і юнака здивувала та зачарувала дівчина своїм тонким станом, довгими чорними косами, мінливими очима. Вони з першого ж поглядупокохали одне одного, хоча мудрий Лісовик попереджав Мавку, щоб не задивлялася на людських хлопців, бо важко ходити людськими стежками:

    “Обминай їх, доню. Раз тільки ступиш – і пропала воля!”

    Мавка – це символ кохання і вічно молодої весни. Все прекрасне в неї асоціюється з чудовою музикою весни, яку почула від Лукаша. ЇЇ не може захопити Перелесник, який втілює молодість, вроду і пристрасну любов. Вона прагне не лише пристрасті, а й духовної спорідненості і любові на все життя. Глибоке і самовіддане кохання до Лукаша – найкращий цвіт її душі. Мавка перша запитує : “Чи гарна я тобі?”, захоплюється, що люди, як голуби паруються навік. Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди.

    Трагедія Мавки породжена розходженням між мрією і дійсністю. Високі мрії про вільне і щедре, як сама природа, життя не могли здійснитися в умовах суспільства, заснованого на принципах класової нерівності і власнцьких інстинктів.

    Мавка – це маленька часточка природи, яка вимагає до себе дбайливого ставлення. Леся Українка наділила Мавку співучою, подібною до дзюрчання струмка, мовою, дала ій прекрасну вроду. Вона розуміє мову дерев, квітів. Вона сама, як ніжний пролісок, шо радіє першому сонячному промінчику. Устами лісової дівчини поетеса розповідає про символічні образи дикої рожі, ясена, берези, вільхи, осики, дуба, терена, клена, глоду.

    “От вільхи не люблю – вона шорстка.

    Осика все мене чогось лякає:

    Вона й сама боїться – все тремтить.

    Дуби поважні надто. Дика рожа

    Задирлива, так само й глід, і терен.

    А ясень, клен і явір– гордовиті…” [25,142].

    Все, що Мавка бачить вона порівнює з життям лісу та явищами природи.

    Для свого кохання Мавка забула все. Покинула рідний ліс, волю, красу, зробилася служебкою і…не заробила ласки Лукаша, бо груба проза життя перемогла натхненну душу Мавки. Мавка зів’яла… Згоріла Мавка від кохання і від горя, але не нарікає на свого любого Лукаша: він занапастив її і разом з тим дав ій життя:

    “Ти душу дав мені, як гострий ніж

    Дає вербовій тихій гілці голос…” [25,220].

    Мавка в серці має те, що не вмирає – кохання, яке допомагало їй знайти “теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає”. Її самовідданість не знає меж. Чиста, світла душа останньої миті заспокоює коханого, який через свою зраду втратив долю.

    Мавка бореться за себе, за своє місце серед людей, за утвердження середних краси. Навіть коли її ображають, навіть коли Мавка, переможена на якусь мить, іде в царство Марища, вона прекрасна. Адже і тут вона наснажена світлим коханням, не кориться лихові, а бореться за красу життя.

    Вирісши з фольклорного джерела і разом з людиною пройшовши її стежками – юного радісного кохання, потім буденного здрібнення, далі падіння, воскресіння силою слова, страждання, що завершилося мудрим осудом помилок, допущених людиною, образ Мавки в цій дії символізує митця( в якому так багато від самої Лесі Українки!), що словом своїм чарівним “озвірілих в люди повертає”,”чинить диво”, завжди, за всіх обставин сповнений почуттям людської гідності, волелюбства, гуманності, митця, якому “забуття не суджено”.

    Образ Мавки є символом ідеальної, гармонійної людини, яка узгоджує свої потреби із законами природи, пізнає світ через своє “я”, живе любов’ю до людини і здатна на самопожертву в ім’я людини, вона має “в серці те, що не вмирає”. Отже, Мавка є втіленням всього доброго, гарного, світлого, є втіленням вимріяного щастя.

  • “Євгеній Онєгін” цитатна характеристика Тетяни

    “Євгеній Онєгін” цитати до образу Тетяни Ларіної головної героїні роману у віршах Пушкіна Наведені в цій статті.

    “Євгеній Онєгін” цитатна характеристика Тетяни

    Татяна Ларіна – героїня роману “Євгеній Онєгін”. Це дівчина з провінції, яка виросла в сільському маєтку своїх батьків, в оточенні природи і простих селян.

    “Итак, она звалась Татьяной.
    Ни красотой сестры своей,
    Ни свежестью ее румяной
    Не привлекла б она очей.
    Дика, печальна, молчалива,
    Как лань лесная боязлива,
    Она в семье своей родной
    Казалась девочкой чужой.
    Она ласкаться не умела
    К отцу, ни к матери своей;
    Дитя сама, в толпе детей
    Играть и прыгать не хотела
    И часто целый день одна
    Сидела молча у окна…”

    Характер Тетяни – вдумливий, мрійливий. З дитинства вона любить читати книги, слухати розповіді няні – замість того, щоб вишивати, чепуритися, крутитися біля дзеркала – тобто займатися тим, чим займаються інші дівчинки.

    “Задумчивость, ее подруга
    От самых колыбельных дней,
    Теченье сельского досуга
    Мечтами украшала ей.
    И были детские проказы
    Ей чужды: страшные рассказы
    Зимою в темноте ночей
    Пленяли больше сердце ей…”

    Юна Тетяна наївно вірить у все, написане в книгах. Романтичне кохання, яким сповнені романи, заполонює її. Вона сама здатна закохатися так само глибоко, так само палко, як написано в книгах.

    “Ей рано нравились романы;
    Они ей заменяли всё;
    Она влюблялася в обманы
    И Ричардсона и Руссо…”

    Коли в повіті з’являється новий сусід, Євгеній Онєгін, він стає героєм роману Тетяни. Онєгін розумний, вміє себе подати, до того ж доглянутий і гарний собою. Він приїхав зі столиці і явно виділяється своїм способом думок, неординарністю особистості серед нудних і стандартних сусідів-поміщиків. Тетяна закохується в нього.

    “Давно ее воображенье,
    Сгорая негой и тоской,
    Алкало пищи роковой;
    Давно сердечное томленье
    Теснило ей младую грудь;
    Душа ждала… кого-нибудь…”

    Тетяна пише Онєгіну лист, де зізнається у своїх почуттях. Її наміри серйозні, вона хоче кокетувати з ним, у неї серйозні наміри.

    “За что ж виновнее Татьяна?
    За то ль, что в милой простоте
    Она не ведает обмана
    И верит избранной мечте?
    За то ль, что любит без искусства,
    Послушная влеченью чувства,
    Что так доверчива она,
    Что от небес одарена
    Воображением мятежным,
    Умом и волею живой,
    И своенравной головой,
    И сердцем пламенным и нежным?…”

    “…Кокетка судит хладнокровно.
    Татьяна любит не шутя
    И предается безусловно
    Любви, как милое дитя.
    Не говорит она: отложим –
    Любви мы цену тем умножим,
    Вернее в сети заведем…”

    Любов Тетяни терпить крах: обранець не відповідає на її почуття, а намагається “по-дружньому” давати поради. Потім розігрується трагедія, Онєгін на дуелі вбиває Ленського І їде. Тетяна починає краще розуміти особистість коханого. Але і їй доводиться міняти своє життя. У селі немає відповідних женихів, а Тані вже давно пора заміж. Її привозять до Москви, у вище суспільство:

    “…Ее находят что-то странной,
    Провинциальной и жеманной,
    И что-то бледной и худой,
    А впрочем очень недурной…”

    Через кілька років Онєгін несподівано зустрічає Тетяну в Петербурзі. Вона одружена з генералом і стала королевою вищого світу, але при цьому не зрадила собі:

    “…Она была нетороплива,
    Не холодна, не говорлива,
    Без взора наглого для всех,
    Без притязаний на успех,
    Без этих маленьких ужимок,
    Без подражательных затей…
    Все тихо, просто было в ней,
    Она казалась верный снимок
    Du comme il faut…”

    “…Как изменилася Татьяна!
    Как твердо в роль свою вошла!…
    Кто б смел искать девчонки нежной
    В сей величавой, в сей небрежной
    Законодательнице зал?…”

    В душі Татяна залишилася такою як і була. Успіхи в суспільстві не затьмарили її голову:

    “А мне, Онегин, пышность эта,
    Постылой жизни мишура,
    Мои успехи в вихре света,
    Мой модный дом и вечера,
    Что в них? Сейчас отдать я рада
    Всю эту ветошь маскарада,
    Весь этот блеск, и шум, и чад
    За полку книг, за дикий сад,
    За наше бедное жилище”…

    Любов Тетяни до Онєгіна так само жива, як і в минулі часи, коли вона була соромливою сільською дівчиною. Але у Тетяни є честь і гідність жінки. Будучи заміжньою, вона відмовляється від роману з Онєгіним, нехай навіть тепер її любов стала взаємна. Онєгін полюбив її, але вона не стане обманювати чоловіка:

    “…Я вас люблю (к чему лукавить?),
    Но я другому отдана;
    Я буду век ему верна”.

  • Хто написав Гобсек

    Гобсек – всесвітньо відомий роман, але мабуть не кожний з нас знає і памятає хто автор, хто написав Гобсек.

    Хто написав Гобсек

    Автор Гобсек – Оноре де Бальзак. Роман Гобсек уперше надрукований у 1830. Пізніше роман увійшов до циклу “Людська комедія” як частина “Сцен приватного життя”.

    Основна тема роману Гобсек : є влада грошей, а основним персонажем, навколо якого побудована фабула – лихвар Гобсек.

    На поверхні розповідь про одруження Камілли де Гранльє, доньки віконтеси де Гранльє, з графом Ернестом де Ресто, інша тема – зображення жадоби, яку уособлює лихвар Жан-Естер де Гобсек, але понад усе це картина всього суспільства, в якому панують гроші. Дія відбувається в період Реставрації Бурбонів, приблизно у 1829. Аристократія на той час повернула собі положення, втрачене під час Французької революції, але в суспільстві правили гроші. Багата буржуазія прагнула поріднитися із розореним дворянством, усе купувалося й продавалося. Саме поклоніння грошей виходить у романі на перший план.

    Тепер ви знаєте хто написав Гобсек, та згадали основну тему цього роману.

  • “Анна Кареніна” характеристика Кіті

    Образ Кіті в романі “Анна Кареніна” Льва Толстого розкритий досить детально.

    “Анна Кареніна” характеристика Кіті

    Катерина Щербацька – одна з героїнь роману Л. М. Толстого “Анна Кареніна”, красива молода княжна зі шляхетної родини, молодша сестра Дар’ї (Доллі) Облонської, згодом дружина Костянтина Левіна. Кіті всього вісімнадцять років. Вона тільки почала виходити в світ і користується чималим успіхом. Багато юнаків на московських балах вже були закохані в неї, але два кавалера представлялися серйозними претендентами на руку дівчини. Перший – потомствений дворянин Левін Костянтин, другий – представник світської молоді, граф Вронський. Кіті подобалося її положення у суспільстві, їй лестила увага.

    У той час як вона захоплена Вронским, в місто приїжджає небайдужий їй Левін і робить їй пропозицію. Кіті відмовляє, в надії отримати зізнання від Вронського. Такий хід подій сильно ранить Левіна і надовго забирає в нього душевну рівновагу. Той їде в своє село і з головою поринає в роботу. Більш навчений в сердечних справах Стіва Облонский радить відразу не опускати руки, а боротися за серце дівчини. Кіті тим часом помічає, що Вронський захоплений зовсім не нею, а Анною Кареніною. Ця новина валить дівчину в шок, від чого вона серйозно починає хворіти. Батьки Кіті відправляють її на лікування до Німеччини.

    Оговтавшись, Кіті розуміє, що вона хотіла б бути Левіну дружиною. Вони випадково зустрічаються в селі у Облонських через кілька місяців. Молоді пояснюються один з одним і на цей раз Кіті відповідає згодою на пропозицію Костянтина. Перший час сімейне життя здається занадто важким. З часом вони звикають один до одного. У пари крім любові налагоджується і міцний душевний зв’язок. У побуті Кіті проявляє себе чудовою господинею. За вдачею вона виявляється досить великодушною і милосердною. Коли хворіє брат Левіна, вона терпляче доглядає за ним і співпереживає. Згодом вона стає і хорошою матір’ю. В образі Кіті автор зобразив ідеал жінки, яким його сам уявляв. Вона була одночасно красива, вміла в господарських питаннях і чиста душею.

  • Б. Лепкий “Цвіт щастя” аналіз

    Богдан Лепкий “Цвіт щастя” аналіз

    Тема: прагнення хлопчика знайти квітку щастя.

    Ідея: возвеличення цілеспрямованості, наполегливості, бажання бути щасливим.

    Основна думка: щастя так не дається, воно у боротьбі дістається.

    Жанр: новела з елементами фантастики.

    ( Новела (італ. novella – новина) – невеличкий епічний твір (розповідь, оповідання), характерними ознаками якого є незвичайна й несподівана розв’язка; героїв небагато, увага зосереджена на розкритті переживань і настроїв дійових осіб.)

    Композиція “Цвіт щастя”

      Експозиція: розповідь матері своєму синові про щастя і долю людську. Зав’язка: бажання хлопця знайти цвіт щастя. Розвиток дії: вранці рано хлопчик намагається потрапити на інший берег ставка. Кульмінація: хвороба хлопчика. Розв’язка: продовження вже дорослого хлопчика пошуків квітки щастя.

    Сюжет “Цвіт щастя”

    Малий хлопчик поцікавився у мами про смисл слів “щастя”, “доля”, які він часто чув у мові дорослих. Мати розповіла сину про чарівний цвіт щастя. Саме цього цвіту хлоп’я вирішило дістати. Тому він, дочекавшись коли мати заснула, пішов до ставка. Хлопець зайшов у воду і ніби відчув, як його несе хвиля. “Вже він по груди пірнув у глибоку воду, вже лиш головку видно, лиш руки, лиш волосся сплило…”

    Незабаром хлопець опиняється вдома, біля його ліжка сидів лікар. Хворий хлопець марив квіткою щастя.

    Багато часу минуло. Маленький кучерявий хлопець виріс і пізнав усі квіти на світі. І хоча він знає, що немає справжньої квітки щастя, але не припиняє її пошуки.

  • Франсуа Буше біографія

    Франсуа Буше (1703 – 1770) – французький живописець, гравер, декоратор. Яскравий представник художньої культури рококо.

    Франсуа Буше біографія

    Франсуа Буше народився в Парижі 29 вересня 1703 . Його батько, Ніколя Буше, був художником. Він заробляв на життя малюванням гравюр і візерунків для вишивки. З ранніх років Франсуа допомагав батькові в майстерні.

    Батько, виявивши у свого сина талант, визначив його в учні до Франсуа Лемуаном. У Лемуана Буше провів кілька місяців і згадував про нього згодом без великої подяки.

    У сімнадцять років Буше поступив в майстерню гравера Жана-Франсуа Карса, що дозволило йому самостійно заробляти на життя

    Буше навчався в основному з Франсуа ле Мойн, проте також знаходився під впливом Ватто, багато з робіт якого він вигравірував. У віці 20 років Буше отримав Гран-Прі, а з 1727 по 1731 навчався в Італії. До свого повернення Франсуа Буше швидко став одним з наймодніших художників того часу, вчителем і фаворитом Помпадур.

    Створив численні серії гравюр, ілюстрував книги Овідія, Боккаччо, Мольєра. Працював у багатьох видах декоративного і прикладного мистецтва: створював декорації для опер і спектаклів, картини для королівських шпалерних мануфактур; виконував орнаментальні розписи виробів севрської порцеляни, розписував віяла, виконував мініатюри і т. п.

    Творчість Буше-живописця багатогранна, він звертався до алегоричних і міфологічних сюжетів, зображував сільські ярмарки і фешенебельне паризьке життя, писав жанрові сцени, пасторалі, пейзажі, портрети.

    Буше був удостоєний безлічі почестей, включаючи звання придворного художника (1765 рік). Активно залучався до прикраси резиденцій короля і мадам де Помпадур, приватних особняків Парижа. Фаворитка Людовика XV маркіза де Помпадур, яку він зобразив на кількох портретах, була його прихильницею.

    Покровительство маркізи дало змогу Буше отримати посаду декоратора паризької Опери, де він працював у 1742–1748 роках.

    В останні роки життя був директором Королівської академії живопису і скульптури і “першим живописцем короля”. Кращі роботи Буше відрізняються незвичайним зачаруванням і досконалим виконанням.

    З 1760 Буше втратив колишню популярність. За кілька місяців до смерті його обирали почесним членом Петербурзької академії мистецтв.

    30 травня 1770 Буше помер.

  • Хто такі гайдамаки?

    Хто такі гайдамаки? Що таке гайдамацький рух? Відповіді на ці питання Ви дізнаєтеся в цій статті.

    Хто такі гайдамаки?

    Гайдамаки – це названі народом повстанці, що існували на правобережній Україні в 18 столітті під владою поляків.

    Гайдамацький рух – це народно-визвольний та суспільно-політичний рух проти польської влади в 18 на початку 19 століття.

    Селяни в головах яких ще жили традиції козацької волі, не бажали підставляти свої голови під ярмо нової панщини, а до панів відносили не тільки польських магнатів, а й уніатське духовенство. Гайдамацький рух об’єднав селян, найманців, робітників з млинів, фільварків, міщан, дрібну шляхту й нижче духовенство.

    Відчуженість широких мас від освічених верхів з особливою гостротою виявлялася під час Гайдамаччини – соціального руху на Правобережжі у XVIII ст. Народні маси, в свідомості яких ще жили традиції козацької волі, не бажали підставляти шию під ярмо нової панщини, а до панів залічували не тільки магнатів та орендарів і факторів-євреїв, а й уніатське духовенство. Гайдамацький рух об’єднав незаможних селян-втікачів, найманих робітників з гуралень, млинів, фільварків, міщан, дрібну шляхту й нижче духовенство, але підтримували його найширші верстви населення.

    Гайдамацькі рухи розпочалися у перші десятиріччя і тривали аж до 1760-х років, зрешту влились в народне повстання під назвою Коліївщина.

    Причини гайдамацького руху

    1. Суспільно-політичні.

    У Правобережній Україні відновлено владу польської шляхти.

    2. Соціально-економічні:

    – зростання панщини;

    – поміщики посилили жорстокі розправи і покарання селян;

    – зростання натуральної та грошової ренти;

    – скорочення селянського землеволодіння та безправне становище селян.

    3. Національні:

    – ополячення українського народу;

    – приниження української мови, звичаїв і культури українського народу.

    4. Релігійні:

    – утиски православного українства на Правобережжі;

    – переслідування православної церкви;

    – насаджувалися католицтво й уніатство.

    Характер гайдамацького руху – антифеодальний, національно-визвольний.

    Рушійні сили:

    – незаможні селяни, що втікали від панщини;

    – робітничі люди з млинів, панських фільварків;

    – козацтво, міщанство, православне духовенство.

    Найвизначнішими лідерами були Іван Гонта та Максим Залізняк.

    Загони складались з селян, козаків, міщан, наймитів та інших. Зброя їхня коливалась від вил і сокир до шабель та гармат.

    Отже, гайдамаки – це самоназва народних повстанців на Правобережній Україні, що залишалася до кінця XVIII століття під владою Речі Посполитої.