Образ Явдохи Зубихи – уособлення у повісті “Конотопська відьма” нечистої сили. Поява подібної героїні підкреслює комічність ситуації, допомагає яскравіше висвітлити якості характеру сотника, писаря та інших. Характеристика Явдохи Зубихи з цитатами наведена в цій статті.
Явдоха Зубиха характеристика “Конотопська відьма”
Явдоха Зубиха – престарезна мешканка Конотопу, відьма вроджена. Вона стара-стара вдень, вночі – молода. Вміє на всіх наводити ману. Розумна, мудра, з гарним почуттям гумору. Її відьма кування допомагає як їй самій, так і односельчанам. Та далі ми бачимо, що де знайдеш, там і втратиш. Вона свої сили направляє на добрі справи, але на зло відповідає злом. У Явдохи є головний відьмацький атрибут – чорний кіт. Вона доїла худобу, була знахаркою, не тонула у воді – всі ці риси мають за основне джерело фольклор.
Портрет і зовнішність Явдохи:
“…Вона вже і тоді така стара була, як і теперечки, так, що, коли б не забрехати, було їй літ п’ятдесят зроду. І кажуть про неї люди, що вона як удень то і стара, а як сонце заходить, так вона і молодіє; а у саму глуху північ стане молоденькою дівчинкою, а там і стане стариться і до сход сонця вп’ять стане стара, як була учора. Так вона як помолодіє, то й надіне білу сорочку і коси розпустить, як дівка, та й піде доїти по селу коров, овечат, кіз, кобил, собак, кішок, а по болотам жаб, ящериць, гадюк. Уже пак така не здоїть, кого задумала! Хоч і ні за що і нічого нема, то вона таки візьме своє”.
Риси характеру Явдохи Зубихи:
рішучість і винахідливість; підступність і хитрість; розумність і обізнаність у справі ворожіння; вміння “ощасливити” людей; здатність до помсти і покарання; улесливість і користолюбство.
Цитатна характеристика відьми Явдохи Зубихи
“Приперли й ту, відопхали човном до паль, підв’язали вірьовками, підняли догори… плюсь! Як об дошку, так наша Явдоха об воду і не порина, а як рибонька поверх води, так і лежить, і бовтається зв’язаними руками та ногами, вихиля черевом і попереком і приговорює: “Купочки-купучі, купочки – купоньки!”. Увесь народ так і жахнувсь… “От відьма, так, так!”.
“Враг рода человіческого; Явдоха Зубиха, великоіменитаявідьма преславної слободи Конотопа. Вона і до убитку тебе препроведе; вона і глумленіє над ними вчинила, похитивши в нас двері; вона превратила гнусообразную твою Паню Солоху – нехай здорова буде! – замість ліпообразної пани Олени і одружила тебе з нею; вона, вона, всьому злу суть і вина, і причина, і предмет”
Пістряк про Явдоху:
“Несумнітельно сія баба суть от баб єгипетських. Вона єхидна прелюта, похитила дождевиє каплі і скри у себе у чванці або у іному місцеві”.
“…Так прудко плава, як тая щука, тільки попереду і позаду хвиля устає, бо звісно, як відьма плава: вже так не по-нашому”.
“Усі кричать, гомонять, біжать до неї, проти неї, усяк хоче тусана або запотиличника їй дати… та й є за що! Нехай не краде з неба хмар, не хова дощу у себе на миснику”.
“…Вона є природжена відьма, що і у воді з каменюками не тоне, і дощі з неба краде, і мару на людей насила”.
“А що Зубисі досталося, так нехай бог боронить! Поки пан Халявський Був конотопським сотником, так пожила у розкоші. Був їй і батрак, була й наймичка, від сотника панщиною приставлена, і на ралець ходили до неї люди зараз після сотнички, і ніхто не смів її по йменню: Семеновна або пані Зубиха. …Як же пана Халявського змінили, так і на неї увесь мир плюнув. Та вона таки швидко зачахла, зачорніла і скоро дуба дала. Та ще не зараз і вмерла. Що вже страждала! Умира і не вмира, і руками, і ногами не двига, а стогне на всю хату, так що і на вулиці чути було… Нікуди її по-людськи поховати; виволокли за село, зарили низь у яму, прибили осиковим кілком та зверху і заплішили, щоб ще не скочила. Собаці собача смерть!”
Цитати Явдохи Зубихи “Конотопська відьма”
“Ось де я була: отсе достала горщик з хмарами, де було заховала їх на тридев’ять рік, так отсе пан конотопський сотник присилував мене повипускати хмари і дощ пустити”.
“От вона зараз шатнулась, достала каганець, піднесла до кота, тернула його проти шерсті, так іскри з нього і посипали…”
“А кіт що є духу нявчить, а далі аж на ноги устав та потягнувсь і засвітив очима ще дужче, чим каганець у хаті палав… Тут Явдоха мерщій у жлукти і полізла… а як вилізла, так стала дівкою! Та й дівка ж немудра? І молода, і хороша, і чорнява, і ще, мабуть, красивіша від чернігівської протопопівни!”
“…Поки вражу щуку зопинила, поки її замовила, щоб даласи здоїти, аж і крикнув перший півень, та хоч він нам не страшний, та усе-таки треба було поспішати, щоб не заспівав другий, тоді б так на вулиці простяглась…”
“Ой, лишенько! Ой, рятуйте! Ой, біда! – став пан Уласович не своїм голосом пробі кричати та за боки хвататись… Пан Пістряк і козацтво кинулось до нього, що йому так сталося? Аж він шелесть… піднявся догори і полетів, як птиця, усе – таки, кричачи що є голосу…”
” Пан Забрьоха притулив тую виделочку до серця панни хорун-жівни… вона зараз спросоння і заговорила і каже: “І вже мені пан Халявський… плюю на нього. Микиточку, мій голубчику! Де ти? Прибудь до мене: хоч би я на тебе подивилась…””
“Тільки таки що Уласович заніс ногу, Явдоха як свисне, як цмокне!.. днище піднялося угору, на ньому пан сотник верхи, а ззаду підсіла Явдоха, та знай веретеном поганя та цмока, та приговорює, мов на кобилу, і піднялися під самі небеса!”