Author: admin

Чи знаєте ви щось цікаве про Єгипет? Цікаві факти про Єгипет, про Стародавній Єгипет, про єгипетські піраміди ви можете дізнатися в цій статті.

Цікаві факти про Єгипет

Єгипет одночасно знаходиться на двох материках: в Північній Африці і Синайському півострові Азії.

Річка Ніл – найдовша річка Єгипту, і друга найдовша річка у світі після Амазонки. Довжина Нілу – 6853 км.

Піраміда Хеопса ( відома як Велика піраміда) вважається одним з 7 чудес древнього світу (знаходиться в Гізі). Висота піраміди – 137,2 метра. Щоб її побудувати пішло 20 років. Піраміда складається з понад 2 млн. кам’яних блоків (вага одного кам’яного блока – 2,5 тонн).

Перша ступінчаста піраміда була спроектована Імхотепом. Імхотеп є першим єгипетським інженером і архітектором.

У 2015 році було оголошено про будівництво нової столиці Єгипту (даний момент столицею є місто Каїр). Причина будівництва – розвантаження перенаселеного Каїра. Назва нової столиці поки не відома.

Колись Єгипет був у складі Стародавнього Риму ( 30 рік до н. е. – 395), у складі Візантії ( 395 – 645 р.), у складі Арабського Халіфату (645 – 1171), у складі Османської імперії (1517 – 1914). Також країна була протекторатом Британської імперії.

95% території Єгипту це пустеля. Основна частина населення Єгипту проживає на 5% території.

Основний дохід, Єгипет отримує як це не дивно зовсім від туризму, а з мит, які стягуються з суден, що проходять по Суецькому каналу. Друга стаття доходу Єгипту це нафта, а туризм як джерело доходу перебувати тільки на третьому місці.

Суецький канал на сьогоднішній день є найбільшим у світі каналом. Він був побудований в 1869 році і з’єднав між собою Середземне і Червоне море. Наприклад – знаменитий Панамський канал в два рази коротше Суецького.

Дахи багатьох будинків в Єгипті недобудовані, а в деяких і зовсім відсутні. Цей цікавий факт пояснюється тим, що поки у будинку немає даху, він по Єгипетському законодавству вважається недобудованим, а отже, за цей будинок можна не платити податок на нерухомість.

І ще один цікавий факт про Єгипет, жителі цієї стародавньої цивілізації чомусь ігнорували дні свого народження. Чому це відбувалося не може відповісти жоден історик.

Що винайшли в Єгипті?

Саме в Єгипті були вперше виготовлені Замок і ключі до нього, Гребінець і ножиці, макіяж і дезодорант, Зубна щітка з пастою. Жінки в стародавньому Єгипті, на відміну від сучасних жінок, використовували косметику, виключно тільки як засіб від палючих сонячних променів.

Ще в стародавньому Єгипті інфекційні захворювання лікували за допомогою запліснявілого хліба. Єгиптяни були першопрохідцями у використанні Антибіотиків.

У всьому світі вважається що Франція є батьківщиною винної моди, але Перший винний льох був знайдений в Єгипті.

Єгиптяни також, першими почали варити Пиво.

Єгиптяни першими стали виплавляти Скло.

Єгиптяни першими ввели у вживання Перуку, який вони надягали на коротко стрижені волосся.

Цемент так само був винайдений єгиптянами.

Голубів в якості поштових птахів, першими стали використовувати єгиптяни.

Єгиптяни першими почали використовувати Протизаплідні засоби.

365 календарних днів і 24-годинний день – також винахід древніх єгиптян.

Ви можете додавати цікавинки про Єгипет, цікаві відомості про Єгипет через форму коментарів.

Леся Воронина хронологічна таблиця життя та творчості української письменниці, перекладачки, члена Спілки письменників України та члену Асоціації українських письменників представлена в цій статті.

Хронологічна таблиця Лесі Ворониної

1955, 21 березня – народилася Леся Анастасіївна Воронина в родині письменника у місті Київ

1979 – закінчила Київський університет, філологічний факультет на заочному відділенні

1987 – 1991 – працювала в журналі “Україна”

1991 – працювала літературним редактором у дитячому альтернативному журналі “Соняшник”

1992 – стала головним редактором “Соняшника”

1994, жовтень – 1995, березень – на запрошення Міністерства освіти провінції Альберта (Канада) та Канадського Інституту Українських студій їде до Едмонтону, де бере участь у підготовці освітнього проекту “Нова” для двомовних, україно-англійських шкіл провінції Альберта

1997 – працює коментатором у Національній радіокомпанії України. Веде передачі “Українська культура сьогодні і завжди”, “Мандрівець”, “Відлуння тисячоліть”

2004 – лауреат Всеукраїнської акції “Книжка року” ( за книжку “Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру”)

2005 – лауреат Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс “Коронація слова” (за книжку “Таємниця Пурпурової планети”)

2006 – лауреат Міжнародного літературного конкурсу “Дитячий Портал” (за книжку “Таємне товариство боягузів або засіб від переляку № 9”)

2008 – лауреат конкурсу “Книжка року Бі-бі-сі” (за книжку “Нямлик і балакуча квіточка”).

2009 – Леся Воронина стала володарем першої премії VІ Московського міжнародного конкурсу “Мистецтво книги” у номінації “Книга для дітей та юнацтва” за книжку “Сни Ганса-Християна” і гран-прі Національного конкурсу “Краща книга України-2009” за книжку “Сни Ганса Християна”. Цього ж року письменниця посіла ІІ місце на конкурсі “Книжковий дивосвіт України” за книжку “Сни Ганса Християна”

2010 – стала дипломантом Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс “Коронація слова”

2011 – очолила дитяче видавництво “Прудкий равлик”

Вірш “Заворожи мені, волхве…” Ліни Костенко вражає щирим уболіванням за долю культури українського народу. У ній Ліна Костенко стверджує, що всюди повинна панувати правда.

“Заворожи мені, волхве…” Ліна Костенко

“Заворожи мені, волхве!
Заворожи мені, волхве…”
Сидить по мавпі на зорях, на місцях.
Респектабельні пілігрими
в комфортних “Волгах”
“ходять” по шевченківських місцях.
Вербують верби у монографії.
Вивчають біо – і гео-графію.
Полюють в полі на три тополі…

А цікаво, багато б із них потрафили
пройти шляхами його долі?

Давайте чесно,
не кнопки ж ми й не педалі.
Що писав би Шевченко
в тридцять третьому,
в тридцять сьомому роках?
Певно, побувавши в Косоралі,
побував би ще й на Соловках.

Загартований, загартований,
прикиданий землею, снігами, кременем
досі був би
реа
білі
тований.
Хоч посмертно, зате – своєвременно.

Звісило з трибуни блазенський ковпак
забрехуще слово.
Було так, було так, було так, було так…
А може, було інакше?
“Чуєш, батьку?
Чую, синку!..”
Пропадали ж люди ні за гріш.
Передсмертно лаявся Куліш.
Курбас ліг у ту промерзлу землю!
Мовчимо.
Пнмося у багет.
Як мовчанням душу уяремлю,
то який же в біса я поет!?

Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Заворожи мені, волхве…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

“Все літо в один день” скорочено Читати на українській мові Ви можете за декілька хвилин.

“Все літо в один день” короткий зміст

“Все літо в один день” – фантастичне оповідання американського письменника Рея Бредбері.

Події відбуваються в школі на Венері. Сонце тут можна побачити один раз в сім років, а решту часу йдуть дощі. Всім дітям, описаним в оповіданні, по дев’ять років, і з них майже ніхто не пам’ятає, як виглядає Сонце. Крім дівчинки Марго: вона прилетіла на Венеру п’ятьма роками раніше, до цього жила в Огайо, тому пам’ятає сонце. За це її не люблять інші однокласники і цураються її.

Тендітна і хвороблива дівчинка боїться води.

Вона виглядала так, немов кілька років пробула під дощем і він розчинив всю синяву її очей, всю пурпуровість губ, всю жовтизну волосся. Вона була старою, вицвілою фотографією з запиленого альбому.

Ходять чутки, що батьки відвезуть Марго на Землю, хоча і втратять на цьому багато тисяч доларів.

Вчора на уроці діти писали вірші й оповідання про сонце. Кращий вірш написала Марго. Вона порівнює сонце із золотою монетою, з вогнем, але однокласники не вірять і заздрять їй, її майбутньому. Вони жорстоко сміються над дівчинкою. В той єдиний день, коли на небі Венери можна побачити сонце, діти говорять Марго, що вчені-астрономи помилилися, і замикають її в комірчині, позбавляючи її можливості побачити сонячне світло.

Нарешті, дощ припиняється і з’являється сонце.

Воно було дуже велике, кольору полум’яної бронзи. Його оточувало сліпуче блакитне небо. Ліс горів в променях сонця.

Заціпенілі на мить діти оживають і біжать назустріч весні. Дві години проходять дуже швидко. На долоньку однієї з дівчаток падає перша крапля, і знову приходить час семирічних дощів.

Тоді діти згадують про Марго.

Вони не могли дивитися один одному в очі. Їхні обличчя стали блідими і серйозними. Вони дивилися вниз, на руки, на ноги.

Присоромлені своїм вчинком, вони повільно йдуть до комірки і випускають полонянку.

Модерністський роман – різновид роману, що будується на засадах модернізму. Видатні представники цього жанру: Т. Манн, Дж. Джойс, М. Пруст, М. Булгаков, А. Франс, Г. Гарсіа Маркес, Е. Хемінгуей та ін.

У межах цього жанру новоутворення були здійснені відкриття таких Романних форм, як роман-міф, роман-притча, роман-одіссея, роман – суб’єктивна епопея, роман у романі та ін.

Основні риси модерністського роману

– нове розуміння традиції;

– оголошення прийому “потік свідомості” засобом пізнання індивідуальності;

– розрив із попередніми культурами;

– відмова від однолінійної залежності причин і наслідків у літературному творі;

– заперечення всього сталого, постійного;

– визнання центром подій свідомості митця;

– набуття епічністю нових ознак: подіями вважаються враження, асоціації, алюзії;

– зосередженість на процесі відтворення, мові, внутрішній, індивідуальній свідомості;

– створення зовнішнього світу через сприйняття індивіда;

– відкритість фіналів, багатозначність символів, звертання до “Я” читача.

“Історія Русів” – твір української національно-політичної думки початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року.

“Історія Русів” має дві головні ідеї. По-перше, вона підкреслює історичну відмінність і протистояння між русами (Україною) та Московією. По-друге, вона наголошує історичну цілісність русів (українців) від середньовічної Київської Русі до недавньої тоді Козацької держави.

“Історія Русів” аналіз

Тема “Історія Русів”: розповідь про історичний розвиток України від давнини до другої половини ХVІІІ ст., зображення центральної події твору – національно-визвольної війни 1648–1654 рр.

Ідея “Історія Русів”: засудження польської шляхти, що чинила постійні утиски, нещадно грабувала український народ; колонізаторської політики російського самодержавства, сваволі царських чиновників, посилення кріпацтва.

Основна думка: історія південно-східних слов’ян починається від часів Яфета (сина біблійного Ноя), родоначальника цих племен, а Київська Русь – першодержава тільки українського народу.

Жанр “Історія Русів”: твір написаний у традиціях козацьких літописів.

Цей зразок історико-мемуарної прози, який балансує на межі белетристичної оповіді й історичного літопису. Припускають, що “Історія Русів” – політичний памфлет, політичний трактат, промова. Але безперечним є те, що цей історичний твір має могутній художній потенціал, тому вивчається і на уроках історії, і на уроках літератури.

Сюжет твору “Історія Русів”

Дуже ретельно в літописі розглядається питання походження східних слов’ян, спростовується “норманська теорія”, зате стверджується спорідненість слов’ян зі скіфами, варягами, хозарами. Але головним рушієм прогресивного руху і становлення українців як нації є козацтво. Козаки – головні хранителі й захисники політичних, релігійних та культурних прав і свобод українців. Перемоги Визвольної війни 1648–1654 рр. справедливо вважаються найбільшим здобутком і досягненням козацтва. Оспівано в літописі й рішення Б. Хмельницького про об’єднання з Росією на Переяславській Раді. Мудрий полководець і політик розраховує укласти угоду на рівних правах рівних народів. Осуду піддаються дії порушників з обох боків: українських політиків І. Мазепи й І. Виговського та російських воєвод, що з жорстокістю ставилися до українців.

Історія розвитку української нації для автора – це історія боротьби за свободу. Різко засуджено також релігійну нетерпимість уряду Речі Посполитої до православ’я, бо диктат і тиранія завжди породжують народний опір. Із суворим осудом у творі зазначено про порушення людських свобод у Російській імперії. Це цілком відповідає тим побоюванням, що виказувала щодо росіян козацька старшина (листи І. Богуна). Навпаки, у творі з похвалою зображено подвиги видатних козацьких полководців І. Богуна, С. Наливайка, І. Підкови, Т. Трясила, Б. Хмельницького.

Актуальні тогочасні політичні проблеми України уважно обмірковуються: це й утрата незалежності й тиранічна політика Петра І, осуд якої обережно вкладено в уста Павла Полуботка: “Замість вдячності й відплати, повертають нас у негідне рабство, велять платити данини великі і невиносимі, заставляють рити лінії й канали, висушувати непрохідні болота та загачувати їх тілами наших козаків. Повертати народи в рабство є ділом азійського тирана, нехристиянського монарха. Я знаю, що нас чекають кайдани й понура в’язниця, де заморять нас голодом по московському звичаю. Та поки я ще живий, говорю тобі правду, царю, що ти даси відповідь… перед всемогучим Богом за погибель нашу та всього народу”.

Ставлення автора твору до Російського імперіалізму і монархії відповідає духу поміркованого просвітництва. Автор схвалює абсолютну монархію, але освічену. Зате ворожо ставиться до тиранії, тому дії Петра І та його помічника О. Меншикова викликають деякий осуд. Усе ж весь тягар вини за катування і вбивства українців лягає на плечі О. Меншикова.

Фредерік Едвін Черч (1826 – 1900) – американський художник-пейзажист школи Хадсон Рівер.

Фредерік Едвін Черч біографія скорочено

Народився 4 травня 1826 в Гартфорді (Конектикут) в багатій родині. У віці 18 років почав навчання в Кетскілл (Нью-Йорк) у Томаса Коула, одного з провідних американських художників того часу. Вже в травні 1848 йому було запропоновано провести персональну виставку в Національної академії дизайну, після чого він продав одну зі своїх картин в Уодсуорт Атенеум в Хартфорді, найстаріший публічний художній музей США. У тому ж році Черч відкрив майстерню в Нью-Йорк у і взяв першого учня, Вільяма Стілмана.

Черч багато працював на природі, роблячи етюди. В 1853, і в 1857 році він подорожував по Південній Америці (Еквадор), створивши серію гірських пейзажів ( найвідоміша найдорожча картина “Серце Анд” (1859)).

З 1854 по 1856 рік він подорожував в Канаду і Нову Англію. У ці ж роки він відвідав Ніагарський водоспад і написав картину “Ніагара”.

Як правило, Черч виставлявся разом з іншими пейзажистами: Томасом Коулом, Ешером Брауном Дьюрандом, Джоном Фредеріком Кенсеттом і Джеспером Френсісом Кропсом. Це об’єднання отримало назву школи річки Гудзон.

У 1860 році Фредерік Черч одружився на Ізабель Карнс і купив ферму на річці Гудзон в штаті Нью-Йорк. Перші їх двоє дітей померли від дифтерії у віці п’яти і шести років, проте пізніше у них народилося ще четверо дітей. У 1867 році Черч відвідав Європи, Північну Африку і Близький Схід. У 1870 році він побудував замок в еклектичному стилі у своєму маєтку в Олан.

В останні тридцять років свого життя Черч не міг писати великі полотна через ревматизм.

Помер 7 квітня 1900 року.

Мігель де Сервантес цікаві факти з життя та творчості відомого письменника Ви дізнаєтеся в цій статті.

Мігель де Сервантес цікаві факти

Дід письменника Хуан займав досить помітне становище в Андалусії, був у свій час старшим алькальдом міста Кордови і мав статки. Але батько, Родриго, страждав глухотою. Він не пішов далі вольнопрактикуючого лікаря. З точки зору “ідальгії” він був людиною зовсім незначною. До кола бідних дворян належала й мати письменника. У їхній родині було семеро дітей, Мігель – четвертий. Сім’я в пошуках заробітку була змушена переїжджати з місця на місце.

П’ять років Мігель Служив в лавах іспанських військ, брав участь в боях, отримав три вогнепальні рани. З тих пір він вже не володів лівою рукою, як він сам говорив, “до більшої слави правої”.

Однак у відсутності лівої руки є ще одна цікава версія. Через бідність батьків Сервантес Отримав погану освіту. Щоб знайти кошти для життя, він був змушений красти. Нібито саме за злодійство його і позбавили руки. Але історики називають її малоймовірною, злодіям в той час руки вже не рубали, так як відсилали на галери, де були потрібні обидві руки.

Довелось Сервантесу побувати в рабстві. В руки корсарів він і його брат Родріго потрапили в 1575 році, коли поверталися з Неаполя до Іспанії на борту галери “Сонце”. Їх продали в Алжир. На жаль його бідній сім’ї, при Мігелі знайшли рекомендаційні листи до короля, що підняло його авторитет як бранця, і призвело до збільшення суми викупу до п’ятисот золотих ескудо. Його брат опинився на волі вже через два роки, Мігель залишився в ув’язненні. Тільки через три роки батькам вдалося – через місію з викупу полонених – умовити алжирського правителя Гассана Пашу погодитися на суму в три тисячі триста реалів. Як кажуть фахівці, зусилля, які витратила його сім’я, говорять про те, що вони були дуже дружні. Є дані, що Сервантес чотири рази намагався втекти з полону, через це його не раз жорстоко били.

Першим літературним призом Сервантеса були… три срібних ложки. Йому вручили їх на змаганні поетів у Сарагосі.

Побував Сервантес і в тюрмі. Літературна праця дохід не приносила, тому він став комісаром по заготівлях для армії. Але чи то він дійсно крав, чи був недбалий в звітах, але його тричі притягали за приховування грошей. Перший раз він навіть провів три місяці в Севільській королівській в’язниці. Тут зі слів Сервантеса і народився його роман “Дон Кіхот”.

Особисте життя письменника також не вдалося. У 37 років він одружився на 19-річній Каталіні де Саласар-і-Паласьос, яка принесла йому невелике придане. Однак, крім того, що він був змушений визнати дочку Ісабель, народжену поза шлюбом, так ще і Каталіна, так само як і дві сестри Сервантеса, постриглася в черниці.

Роман “Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський” , з’явився в мадридських книжкових крамницях в січні 1605 року, і відразу ж став популярним. Кажуть, що автор користувався популярністю швидше за свої страждання в алжирському полоні. Однак матеріальне становище письменника так і не покращилося. В Мадриді він жив в найбідніших кварталах.

Помер Сервантес від звичайної водянки 23 квітня 1616 року не залишивши ніяких коштів на поховання. Його поховали за рахунок благодійних сум Братства мирян.

За іронією долі, могила письменника довго залишалася загубленою, так як на його гробниці (в одній з церков) був відсутній напис. Лише в 1835 році в столиці Іспанії автору “Дон Кіхота” був встановлений пам’ятник роботи скульптора Антоніо Сола.

Роман про Дон Кіхота був переведений на всі європейські мови. До сих пір твір є однією з найпопулярніших книг світової літератури і займає друге місце після Біблії за обсягом загальносвітового тиражу.

“Три сестри” – п’єса в чотирьох діях А. П. Чехова, написана в 1900 році.

“Три сестри” головні герої

Три сестри Прозорови Ольга, Маша, Ірина Прозоров Андрій Сергійович, їх брат Наталя Іванівна, наречена Андрія, згодом його дружина Кулигін Федір Ілліч, викладач місцевої гімназії, чоловік Маші Вершинін Олександр Гнатович, підполковник, командир артилеристів Тузенбах Миколай Львович, барон, поручик полку Солоний Василь Васильович, штабс-капітан, що копіює поведінку літеатурного героя Чебутикін Іван Романович, військовий лікар, алкоголік Федотик Олексій Петрович, полковий підпоручик Роде Володимир Карпович, полковий підпоручик Ферапонт, старий строж земської управи Анфіса, нянька сестер Прозорових, стара 80 років, за роллю некомічна стара

“Три сестри” Чехов скорочено

Дія 1

Три сестри – Ольга, Маша та Ірина – і їх брат Андрій, інтелігентні, прекрасно освічені люди, живуть у губернському місті, де, як скаже пізніше Андрій, люди тільки “їдять, п’ють, сплять і, щоб не отупіти від нудьги, урізноманітнюють життя своє бридкою пліткою, горілкою, картами, сутяжництво “. Старша з сестер, Ольга, – вчителька жіночої гімназії, але робота не приносить їй радості: “За ці чотири роки, поки служу в гімназії, я відчуваю, як з мене виходять щодня по краплях і сили, і молодість”. Маша в 18 років була видана заміж за вчителя гімназії Кулигіна і, хоча чоловік віддано любить її, нещаслива в своєму сімейному житті. Молодша, двадцятирічна Ірина, мріє про життя наповнене, але не знаходить собі застосування, як не знаходить і людину, яку змогла б полюбити. Одинадцять років тому їхній батько, генерал, отримавши призначення, відвіз дочок в це місто з Москви; але рік тому генерал помер – з його смертю для Прозорових закінчилося забезпечене й безтурботне життя. Дія п’єси починається в день закінчення трауру по батьку, який співпав з іменинами Ірини: настав час задуматися про подальше життя, і, переймаючись бездуховністю і вульгарністю провінційного побуту, Прозорови мріють повернутися до Москви.

На іменини Ірини в будинку Прозорова збираються гості, в їх числі закохані в Ірину офіцери Солоний і Тузенбах; слідом за ними приходить їхній новий батарейний командир – підполковник Вершинін. Він теж москвич і колись давно бував у московському будинку Прозорова. Між ним і Машею з першої ж зустрічі зароджується взаємний потяг; як і Маша, Вершинін нещасливий у шлюбі, але у нього дві малолітні доньки.

Приходить і кохана Андрія – Наташа; провінційна панянка, шокуюча Ольгу своїми позбавленими смаку туалетами, поки вона відчуває себе в цьому суспільстві незатишно…

Дія 2

Минув час, Андрій одружився на Наташі, у них народився син. Андрій, колись подавав великі надії, що бачив себе професором Московського університету, закинув науку; тепер він секретар земської управи, і найбільше, на що він може сподіватися, це – стати членом земської управи. У тузі він пристрастився до карт і програє великі суми.

Ірина служить телеграфісткою, але праця, про яку вона колись мріяла, не приносить їй задоволення; вона як і раніше прагне до Москви. Наташа цілком освоїлася в будинку Прозорова і підпорядкувала собі Андрія. Для своєї дитини вона “на час” пригледіла кімнату Ірини, яка, як вважає Наташа, може пожити і в одній кімнаті з Ольгою…

Штабс-капітану солоних Ірина здається єдиною людиною, яка здатна його зрозуміти; він пояснюється дівчині в любові; але своїми грубими манерами Ірині Солоний вселяє тільки страх і неприязнь. Знехтуваний офіцер заявляє, що щасливих суперників у нього бути не повинно: “Клянуся вам всім святим, суперника я вб’ю…”

Дія 3

На початку третьої дії – авторська ремарка: “За сценою б’ють на сполох з нагоди пожежі, що почалася вже давно”. Прозорова це лихо не торкнулося – в їх поки ще гостинному домі знаходять собі притулок постраждалі від пожежі.

Ольга та Ірина живуть в одній кімнаті. Наташа освоюється в ролі господині; тепер вона виживає з дому стару няню Прозорова – Анфісу, яка у свої 82 роки вже не може працювати: “зайвих в будинку бути не повинно”. Ольга у своєму співчутті до няні не може докричатися до Наталії. Погрузлий в боргах Андрій без відома сестер заклав у банку їх спільний дім, всі гроші привласнила Наталя.

Маша і Вершинін люблять один одного і таємно зустрічаються, – чоловік Маші, Кулигін, намагається робити вигляд, ніби нічого не помічає. Тузенбах тим часом покинув військову службу; нове життя він хоче почати в іншому місті, на цегельному заводі, і кличе з собою Ірину.

Ірина, якій пішов вже двадцять четвертий рік, служить у міській управі і, за власним визнанням, ненавидить, зневажає все, що тільки дають їй робити. “Працюю вже давно, – скаржиться вона Ользі, – і мозок висох, схудла, змарніла, постаріла, і нічого, нічого, ніякого задоволення, а час іде, і все здається, що йдеш від справжнього прекрасного життя, йдеш все далі і далі, в якусь прірву “. Ольга радить сестрі вийти заміж за Тузенбаха і виїхати з ним.

Д Ія 4

Минуло п’ять років з тих пір, як Прозорови іменинами Ірини відзначили закінчення жалоби. Ольга стала начальницею гімназії і рідко буває вдома – живе в гімназії. Наталя народила Андрію дочку і хоче поселити її саме в тій кімнаті, яку обіймає Ірина. “У ній є… щось принижуюче її до дрібної, сліпої, отакого шаршавої тварини. У всякому разі, вона не людина “, – говорить про дружину Андрій, не надаючи їй однак ніякої опори.

Ірина зрештою прийняла пропозицію Тузенбаха; їй глибоко симпатичний барон, але любові немає, – і тим не менш у неї “точно виросли крила на душі”: вона склала іспити на вчительку, завтра вони з бароном повінчаються і покинуть це місто, цей будинок, який став чужим, почнеться нове, осмислене життя. Тим більше щаслива Наталія: з від’їздом Ірини вона залишиться в будинку “одна” і зможе реалізувати свої плани – що вирубати і що посадити в саду Прозорова, вона давно вже вирішила.

Знехтуваний Солоний провокує сварку і викликає Тузенбаха на дуель. Старому другові сім’ї Прозорова, до всього байдужого доктора Чебутикіна, з одного боку, шкода барона, він хороша людина, але з іншого, “одним бароном більше, одним менше – чи не все одно?”.

Бригаду, в якій служать Вершинін і Солоний, переводять до Польщі. Полк батарея за батареєю залишає місто; йде Вершинін, важко прощаючись з Машею, готується до від’їзду і Солоний, але спочатку він повинен покарати щасливого суперника. “Я не пив сьогодні кави. Скажеш, щоб мені зварили “- з цими словами, зверненими до Ірини, Тузенбах відправляється на дуель.

Доктор Чебутикін повідомляє сестрам про те, що барон убитий на дуелі. Під бравурні військові марші полк залишає місто – сестри залишаються одні. П’єса завершується словами Ольги: “Музика грає так весело, так радісно, ??і, здається, ще трохи, і ми дізнаємося, навіщо ми живемо, навіщо страждаємо… Якби знати, якби знати!”